Розділ 18:28-19:24 – Суд перед Пилатом та виконання вироку

Юдейський суд, який судив Ісуса заочно, виніс Йому смертний вердикт (11:53). Ухваливши вердикт, вони ведуть Ісуса до Пилата, щоб узаконити смертний вирок. Підставою для твердження юдейських лідерів у 18:31 є 11:53. Під час цього попереднього судового розгляду Ісуса не звинуватили в богохульстві, як про це сказано в синоптичних Євангеліях. Декілька разів у Євангелії релігійні провідники намагалися каменувати Його за те, що Він проголошував Себе Божим Сином і навіть Богом (пор. 8:59; 10:31,39). Їхнє рішення в 11:53 базоване на переконанні, що, якщо Ісуса не зупинити, Він може становити загрозу існуванню народу, який перебував під римським пануванням. Іронія долі полягає в тому, що вони тепер звертаються саме до римлян (в особі Пилата), аби саме римляни задля них засудили Ісуса на смерть.

У 19:1 Пилат наказує побити Ісуса батогами без будь-якої видимої причини (лише Лк. 23:22 пояснює цей наказ). Покаравши Ісуса бичуванням, Пилат намагався умиротворити юдеїв і не віддавати Ісуса на розп’яття; з іншого боку, злочинців карали побиттям батогами, щоб ослабити їх перед стратою і таким чином полегшити їхню смерть. Досить дивно, що Ісус у присутності Пилата отримує звинувачення в тому, що Він є «злочинцем» (18:30). Такий злочин міг би розглядатися в юдейському суді за законом Тори (пор. 18; 31). Синоптики стверджують, що в юдейському суді Ісус міг би бути засуджений за те, що проголосив себе «Христом, Сином Божим» (Мт. 26:63); «Христом» (Лк. 22:67,70), де обидва визначення вживаються як синоніми; чи «Христос, Син Благословенного» (Мр. 14:61). Вражає те, що, хоч у Ів. 20:31 ключовими титулами є «Христос, Син Божий», для опису Ісусового засуду ці титули у Євангелії Івана не використано. Правдоподібною причиною цього стало те, що Ісус уже докладно пояснив та аргументував Свої претензії щодо цього титулу.

Титул «Цар юдейський» відіграє роль в оскарженні Ісуса перед Пилатом як в Євангелії від Івана, так і в синоптичних Євангеліях. У Євангелії від Івана Пилат уперше вживає цей титул (18:33), так ніби звинувачення «злочинець» (в. 30) було синонімом до виразу «цар юдейський» (18:33). У 12:13 люди вітали Ісуса словами «Цар Ізраїлів!». Цей титул є синонімічним із титулом «Месія» («Христос»). Для Пилата, який репрезентував римського імператора, така заява не могла пройти повз вуха, особливо з огляду на те, що, згідно з юдейським істориком Йосипом Флавієм, у Палестині в ті часи було багато людей, які проголошували себе месіями та порушували суспільний спокій. Навіть помилково вважали були, що Іван Христитель – це Христос (пор. 1:19-25).

Твердження про те, що Ісус має померти, бо Він проголошує Себе «Божим Сином», первосвященики висловлюють після того, як усі інші звинувачення проти Ісуса не переконують Пилата в Його провині (19:7). Це дійсний привід, що дає первосвященикам змогу вимагати страти Ісуса. Покарання за те, що Він заявляє, що є царем юдейським, а отже, робить себе суперником Цезаря, є лише приводом для того, щоб вмовити Пилата засудити Ісуса. Як тільки первосвященики усвідомили, що їхні зусилля звинуватити Його не призводять до бажаного успіху (в. 12) через особисте переконання Пилата щодо Ісуса (вв. 8-11), вони знову повертаються до звинувачення «цар юдейський». Така заява буде мати значення для Пилата, як уповноваженого Цезаря. Адже ця претензія є синонімом до вислову «суперник Цезаря» (в. 12). На карту поставлені кар’єра Пилата та лояльність до Цезаря, але навіть тоді він неохоче йде на поступки (вв. 13-14). У той час як первосвященики намагаються змусити Пилата засудити Ісуса, Якого він двічі оголошує невинним (18:38; 19:4), він змушує їх відступитися від свого переконання й заперечити, що лише Бог є їхнім царем (19:15). Стверджуючи це, вони тим самим визнають правоту Ісуса, Який говорить їм, що вони неправдиво твердять, що знають Бога і є дітьми Бога (8:55), та попереджає, що не прийняти і не шанувати Сина означає не прийняти і не шанувати Отця (пор. 5:23; 1Ів. 2:22).

Висуваючи звинувачення проти Ісуса та засуджуючи Його на смерть, ні Пилат, ні юдейські провідники не діють правдиво, а отже, у запитанні Пилата в 18:38 прихована іронія. Дебати, які відбуваються між Ісусом та первосвящениками в 8:44-45, проливають світло на це запитання, але останнє слово в цій подвійній грі за Пилатом. Незважаючи на те що первосвященики заперечують, що Ісус – це їхній цар, Пилат все одно проголошує світові трьома найпоширенішими на той час мовами, що «Ісус Назарянин, Цар Юдейський» (19:19-22). Ця невеличка перемога Пилата співзвучна з проголошенням Ісуса і свідчить на Його користь у 19:11.

Іванова оповідь про судовий процес містить багато важливих моментів, на які потрібно звернути увагу. Структурно біблісти визначають сім сцен, які відбуваються то всередині Пилатового палацу, в якому тримають заарештованого Ісуса, то назовні, де перебувають первосвященики й натовп людей, які звинувачують Його, при цьому відмовляючись зайти в палац, щоб не опоганитись (18:28). Сцени почергово відбуваються всередині палацу: 18:28-32; 18:33-38а; 18:38б-40; 19:1-3; 19:4-8; 19:9-12а; 19:12б-16. Курсування Пилата туди-сюди, між Ісусом всередині палацу і людьми назовні – свідчать про його слабкий характер. Первосвященики просто маніпулюють ним.

У цьому сценічному аранжуванні насмішки над Ісусом, «царем юдейським», посідають центральне місце. Іронія Івана полягає в тому, що тоді як з Ісуса таким чином насміхалися, Він справді є «Царем» не лише юдейським, але Царем усього світу, землі й неба (пор. Мт. 28:18; Фил. 2:9-11). Проте Його царське походження не від цього світу (18:36); воно не працює згідно з нормами земних царств чи за допомогою використання засобів цього світу, таких як груба фізична сила, застосована для встановлення й підтримки влади (18:11; Мт. 26:51-54). Адже це Його «царство правди і життя, царство святости й благодати, царство справедливости, любови й миру» (префація на свято Христа Царя в латинському обряді). Ми молимося за прихід царства, промовляючи Господню молитву.

Іван особливо підкреслює, як провідники разом із натовпом людей виступають проти Ісуса; проти нього також виступає Юда, один із Його близьких послідовників (пор. 1:10-11). Відречення починається з того, що Юда видає Ісуса ворогам перед багатьма людьми і за ним ідуть ті самі люди, які видають Його іноземцю. Це відречення продовжується і в тому, що вони віддають перевагу Варнаві перед Ісусом, та кульмінація настає тоді, коли вони відрікаються від Нього як свого Царя, надавши перевагу Цезарю. Але любов Ісуса тріюмфує над усім цим світом. Наратив Івана не містить прокляття, яке ці люди закликали на себе і на своїх дітей, як це сказано в Мт. 27:25. Натомість від початку до кінця він підкреслює велич і божественну владу Ісуса.

Іронічним акцентом є факт, що народ, до якого належить Ісус, відмовляється від Нього, а римські вояки (що були поганами) віддають Ісусові царські почесті, хоч і насміхаються з Нього. У 19:3 Пилатова таблиця з написом у 19:19 свідчить про істинність Ісусового твердження, що Він дійсно Цар (18:37). Ця істина перемагає брехню, яка управляє цим судом. Іронія полягає ще й у тому, що Ісуса розіп’ято як царя між двома, сказати б, охоронцями (19:18). Синоптики описують їх як розбійників. Ісус помирає між двома розбійниками, щоб узяти гріх усього світу (пор. Іс. 53:12) разом із гріхом одного з розбійників.

Попередній запис

Розділ 18:1-27 – Арешт; процес перед юдейським трибуналом

Євангеліє від Івана впродовж усього тексту змальовує Ісуса як звинувачуваного, Який захищає Свою ідентичність та місію. Глави 18-20 описують заключний ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 19:25-42 – Коло найближчих учнів. Остаточна перемога

Первосвященики, воєначальники та переважна більшість народу, які не прийняли Ісуса, протиставлені невеликій групі учнів, що залишаються біля хреста (в. 25). ... Читати далі