Розділ 18:1-27 – Арешт; процес перед юдейським трибуналом

Євангеліє від Івана впродовж усього тексту змальовує Ісуса як звинувачуваного, Який захищає Свою ідентичність та місію. Глави 18-20 описують заключний судовий акт і перемогу Ісуса в цьому тривалому судовому процесі. Події вказаних глав розвиваються в руслі, яке євангелист називає прославою Ісуса. Слово «прослава» остаточно розкриває світові справжню природу Ісуса як втіленого Бога. Особисте свідчення євангелиста про «славу… благодаттю та істиною сповнену» (1:14) стало натхненням для написання цього Євангелія. Читач швидше за все вже знайомий із подіями, описаними в цій останній частині Євангелія. Євангелист запрошує перебувати поряд з Ісусом під час цих подій, коли настала довгоочікувана «година», і молитися, щоб отримати благодать розуміння зазначених подій, аби самим стати їхніми свідками в нашому житті.

Ів. 18-19 – Останній судовий процес

Глави Ів. 18-9 описують події, що відбуваються під час останнього судового процесу та винесення вироку Ісусові. Якщо розглядати це з точки зору Ісуса, судове засідання й винесення вироку знаменує собою довгоочікувану «годину» прославлення в тому, щоб «бути піднесеним». Результат цього судового процесу, безперечно, підтверджує, що передбачення, які Ісус проголошує в Євангелії, сповнилися. Ісуса допитують в юдейському та римському судах: у присутності Анни та Кайяфи (18:12-27), а також перед Пилатом (18:28-19:16); суд виносить вирок засудити Ісуса на смерть, хоч Він не вчинив жодної провини; вирок виконано в 19:17-24. Остання частина (19:25-42) демонструє різні реакції на цей процес: з боку матері Ісуса, найближчих друзів, апостолів (19:25-27) і тих учнів, що не мали близьких стосунків з Ісусом, таких як Йосип Ариматейський і Никодим (19:38-42); Ісусова смерть на хресті – це сповнення Його місії (19:28-37, особл. в. 30).

18:1-11 – Схоплення Ісуса

Змова римлян і юдеїв засудити Ісуса починає реалізуватися тоді, коли юдейсько-римська група вирушає в Гефсиманський сад, щоб заарештувати Його: «відділ війська» – це загін римського гарнізону в Єрусалимі, тоді як «первосвященницькі слуги» – це охоронці Храму, що їх послали релігійні провідники (18:3). Трагедія полягає в тому, що саме Юда, учень, один із близьких до Ісуса осіб, показує шлях цій групі людей (18:2).

Наратив Євангелія від Івана дуже відрізняється від синоптичних Євангелій. Описуючи перебіг Таємної Вечері, Іван припускає, що читачі вже знайомі з подіями, які відбувалися під час Страсного тижня. Це дає йому підстави робити значні пропуски у своїй оповіді. Опис агонії в саду, зокрема, перегукується з 12:27, коли душа Ісуса збентежена, але Він не бажає просити Бога позбавити Його «тієї години», оскільки пройти випробування було необхідним елементом Його місії (пор. 3:14).

Історія, яку передає Іван, від початку до кінця пронизана величчю й славою Ісуса як того єдиного, хто цілковито контролює ситуацію. Він добровільно кладе Своє життя, щоб знову його отримати; ніхто не може забрати в Нього життя (10:18). Ми не можемо бути в розпачі і сумувати за тим, від чого добровільно й свідомо відмовилися. У цю годину страждання Ісус залишається вірним Своєму слову, що вівці, за яких Він кладе життя, не можуть бути віддані на поталу вовкам; Він просить Своїх учнів залишити Його (18:8), тоді як сам дає Своє життя, щоб звільнити їх та всіх вірних від гріха. Вірш 11 можна вважати Івановою версією Мт. 16:21-23 // Мр. 9:31-33, де Ісус повчає Петра, поведінка якого стає перешкодою на шляху до здійснення !ого місії.

18:12-27 – Процес перед юдейським трибуналом та відречення Петра

Євангеліє від Івана не містить опису суду, який відбувається в присутності первосвященика Кайяфи, та засудження синедріону, юдейського верховного суду, так, як це роблять синоптичні Євангелія (пор. Мт. 26:57-68 // Мр. 14:53-65 // Лк. 22:63-23:1). Можливо, причина висловлена в 11:45-54. У Євангелії від Івана Ісуса відсилають до Анни, який допитує Його, щоб дізнатися про учнів, після чого Його відразу ж відправляють до Кайяфи, а відтак до Пилата (вв. 24,28). Визначною рисою Іванової оповіді є те, що в той час, коли Анна допитує Ісуса про Його вчення та учнів (вв. 19-23), Петро на задньому плані вже заперечує причетність до Ісуса, незважаючи на свої попередні запевнення (13:37). Іван, мабуть, зумисне зіставив ці події як попередження тим учням, що були занадто впевненими у власних силах міцно стояти у вірі і не послухали заклику до покори й визнання своєї цілковитої залежности від Ісуса навіть для отримання благодати бути твердими у вірі.

Попередній запис

Розділ 17:1-26 – Ісус публічно визнає Свою місію перед Богом

Ів. 17 написана як заповіт, що висловлює останню волю. Традиційно в літургійному контексті ця глава відома як «архиєрейська молитва» Ісуса, ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 18:28-19:24 – Суд перед Пилатом та виконання вироку

Юдейський суд, який судив Ісуса заочно, виніс Йому смертний вердикт (11:53). Ухваливши вердикт, вони ведуть Ісуса до Пилата, щоб узаконити ... Читати далі