Розділ 14:1-31 – Ісус – це життя, істина і дорога до Бога

Після того як Юда полишає їх, Ісус продовжує докладно навчати апостолів. Ця глава доступно повторює вчення Ісуса, яке Він проголосив перед зібранням людей у першій частині Євангелія, в якому йшлося про єдність з Отцем Небесним і потребу повірити в Нього на основі Його діянь (вв. 9-11), закликав увірувати в Нього (вв. 1, 12) і дотримуватися Його заповідей на знак любови до Нього (вв. 15. 23) і про те, що Він повинен незабаром залишити їх (вв. 2-4). Тут Ісус продовжує втішати Своїх учнів: Він говорить, що, незважаючи на те що мусить піти від них, Він ніколи не залишить їх (в. 18) і що вони будуть спроможні творити ще більші діла, ніж Він, якщо увірують у Нього (вв. 11-12), і Він пошле їм Святого Духа як Утішителя (вв. 17. 26). Ми можемо зробити висновок про те, що учні були з Ним, коли Він повчав людей, які зібралися навколо, тому передбачалося, що вони швидко засвоять вчення, що стосується їх.

Метод, застосований тут, – це педагогічний прийом. Ісус висловлює твердження, що спонукають ставити запитання, на які Він дає відповіді: Хома (вв. 4-7а), Пилип (вв. 7-13), Юда, не Іскаріотський (вв. 21-22). Петро висловлює сумнів у 13:36 у відповідь на твердження Ісуса в 13:33. Вступна частина в гл. 14 є прямою відповіддю на це запитання. Оскільки це власне запитання учнів, вони мають бути готовими почути відповіді.

Ось головна думка вказаної глави: «Що станеться з учнями, коли Ісус залишить їх?» Це запитання не гіпотетичне, а реальне. Сьогодні нам досить важко навіть уявити, що переживали учні, коли Ісус їх полишив, особливо якщо ми візьмемо до уваги, наскільки ворожим було ставлення первосвящеників та сподівання учнів на те, що він є Месією (вони вважали, що Він «перебуватиме повік», 12:34). Звідси їхня неготовність продовжувати Ісусову місію; після Його воскресення, наприклад, вони повернулися до свого звичного способу життя, почали знову займатися рибальством (21:1-14).

Ісус розуміє, що їхня тривога – це природна реакція, і намагається розрадити їх (вв. 1, 27). Він проявляє турботу про їхній душевний стан, і автор показує три шляхи, як це відбувається:

  1. Незважаючи на те що Він полишає їх, Він завжди перебуватиме з ними, повернеться до них і врешті-решт забере їх до Себе, коли прийде час (вв. 3, 18-19, 28). Із наближенням години прощання Ісус сам показує Своє власне глибоке бажання ніколи не залишати їх у тілесному вимірі, якби це було можливо (вв. 2-4), проте Його відхід необхідний для того, щоб Він зміг виконати Свою місію і щоб Його учні стали більш зрілими. Розуміння цього має стати джерелом радости для апостолів (в. 28).
  2. Він не залишить їх сиротами (дітьми без батьківської опіки, домівки та засобів для існування), але дасть їм Святого Духа, Утішителя, який постійно перебуватиме з ними (в. 26). «Paraclete» – це юридичний термін, що має значення «адвокат, захисник та юридичний консультант під час судового процесу», а отже, й захисник у цьому ворожому світі. Мало того, Святий Дух буде перебувати в них (в. 17; отже, доктрина про постійне перебування Святого Духа, що поширюється на Пресвяту Тройцю, в. 23) і буде їхнім учителем, який завжди підтримуватиме їх (в. 26). Святий Дух, що є Духом істини (дух пророцтва), дасть запевнення про те, що вони не зійдуть із правильного шляху через брехню та зневіру цього світу (в. 17).
  3. Ісус дає такий мир, який не спроможні забрати від них жодні ворожі сили (цього світу) (в. 27), і те, що вони мають знання про прийдешні події, має зміцнити їхню віру, щоб вони завжди були напоготові (14:29; 13:19).

Найбільш втішним повідомленням для учнів було те, куди йде Ісус (в. 6). Ісус – це шлях до Бога: вони мають пройти цим шляхом і не боятися спіткнутися. Він – істина: вони мають триматися Його, покладатися на Нього і не боятися, що Він їх залишить. Він – життя: вони повинні прожити це життя, жити в Ньому і не страшитися смерти. Дуже важливо прийняти це запевнення, оскільки Ісус та Його Отець Небесний – це одне, а отже, всі Його слова та вчинки, які Він демонструє, перебуваючи з ними, – це слова та діла Господні (вв. 8-11). Будучи одним цілим із Отцем, Ісус все-таки окремий від Нього (пор. вв. 1, 13, 23); як Син Людський, людина по природі, Він з молитвою звертається до Свого Отця, що є більшим за Нього (вв. 16, 28).

На особливу увагу в цьому фрагменті заслуговує те, що Ісус, втішаючи апостолів, діє від імені Пресвятої Тройці. Отець любить тих послідовників Ісуса, які люблять Ісуса. Вони можуть попрохати в Нього будь-що в ім’я Ісуса, їхні потреби будуть забезпечені. Учні Христа приходять до розуміння, що вони перебувають в Ісусові, так само як Ісус перебуває у Своєму Отцеві (в. 20). Дія Святого Духа особливо проявляється в тому, щоб пізнати Ісуса і протистояти цьому світові (вв. 17, 26). Ті, хто перебувають у Святому Дусі, знаходять мир, який дає лише Ісус (спокій у серці, у душі та розумі), як про це написано в 20:21-22.

Святий Дух протистоїть цьому світу (в. 17). Цей світ вміщує все, що протиставляє себе Ісусові, істині, а отже, всьому тому, що ми називаємо брехнею. Правда й брехня – це два протилежні концепти; оскільки Ісус – це істина, вона не має нічого спільного з князем цього світу – сатаною, який є батьком брехні. Ось чому цей світ не може ні пізнати, ні отримати Духа істини. Упродовж дискурсу Таємної Вечері слово «світ» означає вороже оточення, яке не увірувало в Ісуса, а не той світ, що його створив і так полюбив Господь (3:16). Ісусова відповідь Юді не Іскаріоту у в. 23 робить це зрозумілим. Якщо ви любите Ісуса та дотримуєтеся Його слова, ви є послідовником Христа, і тому отримуєте однакове ставлення до себе і від Ісуса, і від Бога Отця. Кожен може стати послідовником Христа. Дух, Який є рушійною силою учнівства, радикально протилежний до того, хто керує цим світом. Оскільки світ не знає Святого Духа, учні пізнали Його (в. 17). Вірш 5:16-26 дає, мабуть, найкраще пояснення такого явища.

Ця глава особливо підкреслює любов Ісуса до Своїх учнів. Його почуття ніжне та щире, а не бездушне й сухе. Такої любови досить часто бракує в нашому служінні сьогодні, але в період ранньої Церкви взаємини дійсно будувалися саме на такій любові (пор. Дії 20:37-38; Фил. 1:8; Рим. 1:9). Тому потрібно переглянути наше ставлення до наших взаємин як до невід’ємної частини людського спілкування.

Попередній запис

Розділ 13:1-38 – Ісус, перебуваючи разом з учнями, закликає до любови й служіння

Глава Ів. 13 – це вступ до Ісусової промови на Таємній Вечері, що продовжується аж до гл. 17. Ці останні ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 15:1-17 – Ісус запрошує до встановлення з Ним близьких взаємин

Тема про перебування з Ісусом чи перебування в Ньому, що кілька разів повторюється в Ів. 14 у гл. 15, ще ... Читати далі