Глава Ів. 13 – це вступ до Ісусової промови на Таємній Вечері, що продовжується аж до гл. 17. Ці останні п’ять глав передають останню та найщирішу бесіду Ісуса з учнями перед тим, як Він має їх залишити. Багато, якщо не всі, стилістичні особливості цього фрагмента, які описують Таємну Вечерю, притаманні стилю Івана, дають підстави стверджувати, що вони з’явилися пізніше, ніж описи в синоптичних Євангеліях. Вони є зрілим плодом біблійних роздумів спільноти про важливу роль Ісуса і Його місії та їхнє значення для всіх Ісусових послідовників.
Ів. 13 містить опис сцени, де Ісус обмиває ноги апостолам, та тлумачення цього акту (вв. 1-20), передбачення про зраду Юди (вв. 21-30), нову заповідь про любов (вв. 31-35) і передбачення відречення Петра (вв. 36-38).
13:1-20 – Ісус обмиває ноги апостолам
Епізод обмивання ніг та помазання у Віфанії утворюють диптих. Обидві події відбуваються через день упродовж пасхального тижня (12:1; 13:1). Варто звернути увагу на низку спільних ознак у цих двох подіях:
- Обидві події стаються, коли всі засіли, щоб повечеряти (12:2; 13:2).
- Обидві дії стосуються ніг іншої людини чи людей (12:3 [11:2]; 13:5).
- Використання особистих речей для здійснення цієї дії (волосся, 12:3; рушник, яким був підперезаний, 13:4-5).
- Обидві дії викликають спротив присутніх (Юда, 12:4-5; Петро 13:6).
- Юда висловлює своє занепокоєння про убогих на виправдання свого спротиву (12:5; 13:29).
- Дія викликає здивування і навіть шокує (12:4-5; 13:6-10).
- Ісус пояснює ці дії в контексті Своєї місії (12:7-8; 13:7,10-17).
- Дії зорієнтовані на майбутню перспективу [Мт. 26:13 // Мр. 14:9 ]; 13:12-17).
- У синоптичних Євангеліях Ісус вимагає, щоб цю історію переповідали «на спомин» про жінку (навіть у Лк. 22:19 Євхаристія має здійснюватися «на спомин» про Нього). У Ів. 13:14-15 Ісус наказує Своїм учням чинити так само, як Він, прислуговуючи один одному.
Спільні риси цих двох подій свідчать про те, що сцена обмивання учням ніг утворює диптих разом зі сценою помазання ніг Ісуса. У цьому – вияв досконалої любови, що сміливо нехтує всіма загальноприйнятими нормами (12:3; 13:4-5б,13). Отже, Марія передає естафету Ісусові, Який, у Свою чергу, з глибоким захопленням передає її апостолам (вв. 14-15; 13:34-35). Ми розглядаємо цей акт як вираз готовности служити й прощати інших; обряд обмивання ніг є складовою частиною святкування Євхаристії. У сакраментальному значенні обмивання ніг символізує обряд хрещення, яким ми всі обмиті та очищені від гріха і яке дає нам нове життя в Дусі (3:3-8). Ісус також очищує та оновлює нас Своїм словом (13:15; 15:3) і Своєю кров’ю, кров’ю пасхального Агнця, пролитою на хресті (Ів. 1:29; 1Ів. 1:7).
13:21-30 – Передбачення Юдиної зради
У цій частині Ісус передбачив зраду Юди, що хижо вимальовується на тлі зібрання однодумців (вв. 2, 10-11, 18-19). Ми помічаємо разючий контраст між мирним тоном попереднього фрагменту і цим раптовим «затривоження духом» (в. 21). Досконала любов Ісуса до Своїх (13:1; 15:13) з особливою силою протиставлена хвилі ненависті. Що більше зростає темрява, то глибшою є Ісусова любов до Своїх. Зрада Юди дійсно завдала болю Ісусові. Його вияв любови до Юди лише посилює ненависть останнього. Сатана, що вселився в Юду, посилює його ненависть. Чим дужче Ісус показує, що Він є любов, тим більше сатана показує що Він – це ненависть. Але любов Ісуса сильніша за смерть (15:13; пор. П.п. 8:6-7). Пропонуючи Юді шматок хліба, Ісус, мабуть, дає дозвіл сатані вчинити найгірше, знаючи, що перемога любови забезпечена.
Тема улюбленого учня вперше з’являється в контексті глибокої зради, що розриває душу Ісуса. Нахилятися до грудей Ісуса не було прийнятим звичаєм, це досить незвичайна сцена. Ориген тлумачить це так, що учень Ісуса виявляє глибоку пошану, маючи тісні особисті стосунки з Ісусом. Він знає Ісуса через безпосередній сердечний контакт, так само й Ісус знає Свого Отця, перебуваючи «в Отцевому лоні» (1:18). Ми також можемо побачити, що Петро виступає разом з улюбленим учнем; ця тема пізніше розвивається в гл. 21 і спонукає припускати, що Петро та улюблений учень були суперниками у своїй спільноті, однак ця гіпотеза не має достатньо доказів поза Івановою традицією. На противагу цьому в писаннях Луки показано, що Петро та Іван тісно співпрацюють (пор. Дії 3:1,3,11; 8:14), оскільки міцно пов’язані через служіння Ісуса.
13:31-35 – Нова заповідь
Нова заповідь любити так, як любить Ісус (вв. 31-35), розміщена між двома передбаченнями про зраду Юди та відречення Петра (вв. 21-30, 36-38). Це означає, що апостоли повинні слідувати за Ісусом впродовж усього шляху, вчитися від Нього проявляти свою любов, незважаючи на ненависне ставлення, смиренно служити один одному й очищати один одного від гріха (обмиваючи ноги). Як Божий апостол, Ісус чинить так само: Він слухає Свого Отця, навчається і діє від Його імени. Його досконала любов (в. 1) показана на тлі Юдиної зради (в. 2).
Ця заповідь є головною, що визначає особистість справжнього послідовника Христа (в. 35). Вона супроводжує новий союз любови так, як Тора супроводжувала союз, укладений на горі Сінай. Це нова заповідь, тому що ми маємо любити такою мірою, якою Ісус любить нас, а не так, як ми любимо себе. Згідно зі старозавітним законом любови до YHWH (Втор. 6:4-9), ми, його послідовники, маємо носити ту любов у собі, закарбувати цю любов у наших серцях і життях, у наших домівках і містах. Інші фрагменти, такі як Ів. 3:11-18 та 1Кор. 13, містять детальне пояснення про те, яке ставлення передбачає ця любов. Її основа – це готовність служити й прощати одне одному так само, як Ісус служив, прощав і очищав Своїх учнів, знаючи, що незабаром вони полишать Його і рятуватимуться втечею. Ми не можемо відразу усвідомити виклик, який несе в собі ця заповідь, аж поки не усвідомимо всю глибину Ісусової любови до нас.
13:36-38 – Передбачення відречення Петра
Як і в синоптичних Євангеліях (Мт. 26:33-35 // Мр. 14:29-31 // 14:29-31 //Лк. 22:31-34), Ісус попереджає Петра про його неминуче відречення, але Петро, так само як Юда, не звертає уваги на це попередження. Петро самовпевнено заявляє про свою готовність померти за Христа, проте йому бракує сміливости свідчити звичайній служниці про те, що він є одним із послідовників Ісуса (18:17). Відмінність між ним та Юдою полягає в тому, що він любить Ісуса. Врешті-решт Петро зрозуміє, зробивши висновок зі свого відречення, що не варто занадто покладатися на свою любов до Ісуса, але варто покладатися на любов Ісуса до людей. Це розуміння виключає самовпевненість, навчає бути смиренним і підтримує таку любов, що виражається в служінні іншим (пор. 21:15-19). Від Петра вимагається те саме, що й від усіх справжніх послідовників Христа в наш час.
