Натовп великий, прочувши, як багато чинив Він, зібрався до Нього.
Зростання популярности Ісуса не подобається єврейським провідникам, але аж ніяк не заважає цілим юрбам іти за Ним. Приходять люди з Юдеї, Галілеї, Ідумеї, Зайордання, а також із дуже далеких країв – з околиць Тира й Сидона. Найімовірніше, це були євреї, але можна припускати, що серед цього натовпу не бракувало і язичників.
Що вабить їх? Звістки про чуда, про численні зцілення. Горнуться до Вчителя з Назарета, хочуть доторкнутися до Нього, а якщо не страждають на якісь недуги, то принаймні прагнуть стати свідками зцілення. Скільки ж тоді можна буде розповідати про це знайомим!
Важко, однак, це людське захоплення Ісусом визнати вірою. Це бажання наблизитися до Нього є таким поверховим, мілким і… сліпим. У почутому уривку Євангелія хтось визнає, що Ісус – Син Божий, але це не ті люди, які прийшли до Нього. Це Боже Синівство визнають… нечисті духи. Яка іронія долі!
Сьогодні навколо Ісуса теж збираються юрми. Мало хто в нашій країні зізнається, що не має нічого спільного з Ісусом. Люди заповнюють храми – принаймні у великі свята, священики освячують оселі вірних йорданською водою, плекаються християнські традиції, дітей хрестять, молодята беруть шлюб у церкві.
Зовні все це має ефектний вигляд. Варто, однак, замислитися над тим, що криється всередині, що є мотивом, фундаментом цих людських дій? Правда, яку ми пізнали б у такий спосіб, виявилася б дуже приголомшливою. Людина може піти до Ісуса, коли має правдиву віру або ж коли керується звичкою, традицією, сентиментами, волею тещі, людськими язиками, цікавістю, пристосуванством.
Та не судімо інших – подумаймо про себе. Коли отак тиснемося навколо Ісуса – під час Богослужіння на Різдво чи на Великдень – поміркуймо про наші власні мотиви, про те, що підштовхує нас іти до Нього.
Обороняймося від того, що поверхове, мілке й сліпе. Наше рішення піти за Ісусом має бути продумане, свідоме й тверде. Обираю Ісуса, бо бачу в Ньому Сина Божого, мого Спасителя й Господа.
