Чому слугує релігія? (Мр. 3:1-6)

І, щоб обвинуватити Його, наглядали за Ним, чи Він у суботу того не вздоровить.

У Діях апостолів маємо цікавий синтез діяльности Ісуса. Там сказано, що: «І ходив Він, добро чинячи й усіх уздоровлюючи, кого поневолив диявол, бо Бог був із Ним» (Дії 10:38). Приклад такого зцілення маємо в сьогоднішньому Євангелії. Ісус, діючи, як зазвичай – без спеціальних заходів і сенсаційности, – каже чоловікові піднести хвору руку, і вона стає здоровою.

Євангеліє нічого не розповідає про реакцію зціленого, але нам зовсім неважко уявити собі його велику радість. У синагозі цю радість, однак, поділяли не всі. Євангеліє каже, що перед самим зціленням Ісус роздивився навколо. Що побачив? Доброзичливі обличчя? Очі, сповнені надії? Слова заохочення й прохання? Ні, не побачив жодної з цих речей.

Ісус поглянув і побачив закам’янілі серця. Це було так огидно, що Ісус не лише засмутився, як цього можна було очікувати, а й гнівно глянув. Огидним було й те, як пізніше зреагували свідки події, які після зцілення чоловіка відразу провели нараду щодо того, як знищити Ісуса.

Добре запам’ятаймо це: темою наради було не те, винен Ісус чи ні, бо це вже навіть не обговорювалося. Ішлося лише про узгодження деталей того, як має загинути. Це страшне: одразу після релігійного богослужіння, під час якого прославляли Бога, ці люди почали роздумувати над технологією смерти.

Можливо, ми не усвідомлюємо або навіть не припускаємо того – бо це для нас надто важко, – що Ісус став жертвою фанатичної релігійности. Це релігійні люди, з релігійних мотивів вирішили вбити Його. І хоча в підсумку смертний вирок, який виніс Пилат, ґрунтувався на політичній статті, то все-таки політику в цьому випадку використали як елемент релігійних ігор. Ісусові винесли смертний вирок, бо, на думку релігійних людей, Він був єретиком, порушував закон і руйнував усталений порядок – це не подобалося старійшинам і священикам.

Хочу, щоб ви мене добре зрозуміли: я сказав, що Ісус став жертвою релігійности, а не релігії. Релігійність – це зовнішній вияв внутрішньої духовної позиції конкретної людини, яка або ставиться до неї серйозно – освячується за її допомогою, або перетворює її на карикатуру – наприклад, стає фанатиком. Якщо людина чинить зло в ім’я релігії, то й вона є відповідальною за нього, а не релігія, яку використовує як інструмент.

Як не можемо звинувачувати іслам за терористичний напад на Всесвітній торговий центр – попри те, що терористи діяли з релігійних мотивів, – так само не можемо звинувачувати і єврейську релігію за смерть Ісуса, а християнство – за релігійні війни XVI і XVII століть.

Мабуть, кожна визнана релігійна система (не беру до уваги різні дивні секти) бажає людині добра, хоче піднести й спасти її – хай там як розуміє це. Однак кожна релігійна система беззахисна перед людиною, яка може використовувати релігію для своїх цілей, підступно, спотворюючи її, а нерідко й перетворюючи на знаряддя кривдження людей.

Тож нехай той уривок Євангелія, над яким роздумуємо, надихне вас на пошуки відповіді на запитання: чому слугує моя релігійність – власному освяченню чи власному обоженню, яке часто призводить до приниження гідности іншої людини?

Попередній запис

Шабат чи людина? (Мр. 2:23-28)

Його учні дорогою йшли, та й стали колосся зривати. Чергова суперечка з фарисеями. Цього разу вона стосувалася шабату. Цього дня ... Читати далі

Наступний запис

Чому маю йти за Ісусом? (Мр. 3:7-12)

Натовп великий, прочувши, як багато чинив Він, зібрався до Нього. Зростання популярности Ісуса не подобається єврейським провідникам, але аж ніяк ... Читати далі