Шабат чи людина? (Мр. 2:23-28)

Його учні дорогою йшли, та й стали колосся зривати.

Чергова суперечка з фарисеями. Цього разу вона стосувалася шабату. Цього дня євреям не можна було ні вирушати в будь-яку далеку дорогу, ні братися за жодну роботу. І це, мабуть, правильно – святий день належить святкувати, і він повинен відрізнятися від усіх інших днів тижня.

Проте кожна добра й здорова ідея з часом може перетворитися на карикатуру. Прогулянку ланами, порослими збіжжям, можуть назвати мандрівкою, зривання колосків – жнивами, а їх лущення – молотінням. А все це разом творить нагоду для звинувачення.

Ісус нагадує про відповідну міру речей: «Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи» (Мр. 2:27). Закону треба дотримуватися – він є важливим елементом, який упорядковує життя, але ніколи не слід випускати з поля зору те, що становить фундамент закону. Маємо в Церкві Кодекс канонічного права, найважливішим пунктом якого, що водночас становить певне інтерпретаційне правило всіх канонів, є засада духовного добра вірних – закон має служити людині.

Це не означає, що треба його нагинати чи відміняти, коли він нам невигідний, а йдеться про те, що закон повинен нас чогось навчити, розвинути, допомогти, а не знищити.

Шабат має служити людині, закон має служити людині, а також Церква й ті, хто в цій Церкві керує, мають служити людині. Адже Церква постала не для того, щоб люди мали кому віддавати десятину й мали кому кланятися, а для того, щоби бути продовженням місії Ісуса Христа, який «прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох» (Мр. 10:45).

Дедалі частіше в нашій свідомості виникає думка, що це саме людина має бути дорогою Церкви, до того ж не в тому сенсі, що в Церкві людину топчуть, а в тому значенні, згідно з яким людині відводять у Церкві центральне місце. Ствердження того, що людина є найважливішою частинкою Церкви, зовсім не означає, що йдеться про її обоження. Просто Ісус віддав за людину життя, а отже, єпископ, кожен священик, кожен християнин повинен за людину віддавати своє життя. Біблія, наш найвищий авторитет, каже: «Душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів!» (1Ів. 3:16).

Подумай: «Якщо Ісус віддав за нас Своє життя, то я все ж таки чогось вартий». Згадуй цю думку щодня впродовж усього свого життя.

Попередній запис

Що таке релігія фальшива й релігія справжня? (Мр. 2:18-22)

Чому учні... Твої не постять? У скерованому до Ісуса запитанні «Чому учні Іванові та фарисейські постять, а учні Твої не ... Читати далі

Наступний запис

Чому слугує релігія? (Мр. 3:1-6)

І, щоб обвинуватити Його, наглядали за Ним, чи Він у суботу того не вздоровить. У Діях апостолів маємо цікавий синтез ... Читати далі