Що таке релігія фальшива й релігія справжня? (Мр. 2:18-22)

Чому учні… Твої не постять?

У скерованому до Ісуса запитанні «Чому учні Іванові та фарисейські постять, а учні Твої не постять?» (Мр. 2:18) містяться претензії та звинувачення. У ньому криються такі думки: «Як може бути таке, що Ти, навчаючи й виховуючи Своїх учнів, не дбаєш про їхню релігійність? Учні Івана постять, учні фарисеїв постять, а що ж Ти, Ісусе? А що Твої учні? Тобі, Ісусе, дуже бракує релігійности».

Ті, хто звинувачував Ісуса, напевне, уявляли собі релігійну людину як сумного, злого на світ аскета, який за допомогою величезних зусиль і самозречення спасає самого себе й виривається з лабетів грішного світу. Зовсім хибна думка.

Текст сьогоднішнього Євангелія – це не богословська лекція про піст і не лише запис чергової суперечки, яку вів Ісус із фарисеями. У цьому тексті Ісус виявляє нам, ким є Він сам чи радше – ким хоче бути для нас і чим має бути справжня релігійність.

Почнімо від другого питання – від того, чим має бути справжня релігійність. Латинське слово religio вміщує поняття «зв’язок». Людина може таким зв’язком зневолити, спутати, обмотати, погубити саму себе. А може налагодити зв’язок із Богом – зв’язок, який буде спасінням, опорою, порятунком для того, хто тоне. Цей перший тип зв’язку – це фальшива релігійність. А от зв’язок із Богом – релігійність справжня.

З фальшивою релігійністю, зневоленням маємо справу тоді, коли людина вдаватиметься до різних релігійних практик – постів, молитов, добрих учинків, розраховуючи на те, що в такий спосіб купить собі спасіння, що підкупить Господа Бога й заслужить Його ласку. Та це помилка, бо ціна нашого спасіння більша за будь-що, що людина може заробити чи заслужити. Біблія, наш найвищий авторитет, каже: «Не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марного вашого життя, …але дорогоцінною кров’ю Христа» (1Пет. 1:18-19). То не ми платимо за наше спасіння, за нього заплатив Ісус. Ми заплатити не спроможні.

Зі справжньою релігійністю маємо справу тоді, коли усвідомлюємо собі нашу гріховність, заблуканість, наше занурення в гріх, і з цим усвідомленням простягаємо до Ісуса руку. А Він ту руку хапає і підносить нас із нашого занепаду. Ці переплетені руки – руки людини й Бога – це і є справжня релігійність.

Справжня релігійність – пов’язаність людини з Богом – пояснює нам також образ Ісуса-Нареченого. Ісус хоче бути нашим Нареченим. Тим, хто любить, і тим, хто чекає на любов. Тим, хто турботливо схиляється над нами. У пророка Осії є такі неймовірні слова, які об’являють любов Бога до людини: «Я ж Єфрема ходити навчав, Я їх брав на рамена Свої, та не знали вони, що Я їх лікував. Я тягнув їх шнурками, що людям лицюють, шнурками любови, і був Я для них немов ті, що здіймають ярмо з-над їхньої шиї, і Я їх годував» (Ос. 11:3-4).

Євангеліє справді приносить нам добру новину – Бог здіймає ярмо з нашої шиї. Чи бачиш це? Бог звільняє нас від ярма. Візьми цей образ зі собою в мандрівку свого життя.

Попередній запис

Намір і мета (Мр. 2:18-22)

Чому учні Іванові та фарисейські постять, а учні Твої не постять? Піст існує для того, щоб загострити свої відчуття, свою ... Читати далі

Наступний запис

Шабат чи людина? (Мр. 2:23-28)

Його учні дорогою йшли, та й стали колосся зривати. Чергова суперечка з фарисеями. Цього разу вона стосувалася шабату. Цього дня ... Читати далі