Розділ 8:1-59 – Ісус під судом за те, що порівнює Себе з Богом

Ів. 8 продовжує ще більш відкриту дискусію з первосвящениками, розпочату в гл. 5. Наприкінці гл. 7 первосвященики розходяться по своїх домівках, приховуючи все зростаюче невдоволення тим, що їхні слуги не схопили Ісуса, так як вони їм наказували, і що Никодим збив їх із пантелику, закликавши дотримуватися Закону, судячи Ісуса. Ісус подався на Гору Оливну помолитися (пор. Лк. 21:37-38). А на світанку, укріплений молитвою, Він знову прибув до Храму, щоб навчати людей, які прийшли туди з власної волі. Тим часом первосвященики вже приготувалися й очікують Його повернення (7:53-8:6).

Фрагмент Ів. 7:53-8:11 відсутній у багатьох рукописах Євангелія, натомість з’являється в інших рукописах Євангелія від Луки. З цієї причини в деяких виданнях Біблії та в коментарях цю частину наводять у дужках. Ми прочитуємо цю історію в Івановому контексті, щоб виявити її значення для сучасних обставин.

Ісус повчає біля скарбниці (8:20), де зберігають пожертви, призначені Богові. І тут знову втручаються первосвященики, які намагаються спіймати Його в пастку, привівши до Нього жінку, спійману на перелюбі, щоб Він засудив її. Якщо Він скаже, що її потрібно каменувати на смерть, то матиме проблеми з римлянами, які забороняли юдеям здійснювати смертну кару (18:31). Якщо ж Він звільнить її від покарання, це буде порушенням Закону Мойсеєвого. Ісус дає їм таку саму відповідь, яку ми читаємо в синоптичних Євангеліях, коли вони намагаються спіймати Його в пастку, втягнувши в дискусію про сплату податку кесареві (Лк. 20:21-25). Коли ж вони змушені засуджувати спершу самих себе (вв. 7-9), а не Ісуса чи жінку, Ісус втішає жінку та звільняє її. Далі Він продовжує навчати, стверджуючи, що Він є світлом світу (вв. 12-47), і звертається безпосередньо до них. На завершення дискусії з опонентами Він проголошує Себе рівним Богові, і саме це проголошення викликає в них бажання кинути в Нього каміння за богохульство (в. 48-59). Цей фрагмент являє собою перше розширене слухання справи проти Ісуса; первосвященики оголошують Йому війну, коли Він спокійно навчає людей у Храмі. Без сумніву, вони стають все більш розлюченими через Його вчення, в якому вбачають загрозу на їхній власній території.

8:3-11 – Привід для початку судового процесу

Коментуючи цей фрагмент, біблісти зосереджують свою увагу на тому, як первосвященики випробовують Ісуса, і на тому, як ефективно Він опонує їм, нагадуючи метод Соломона, що приймав рішення стосовно двох жінок, які мали претензії на одну дитину (1Цар. 3:24-28). Інтерпретатори-феміністи підкреслюють, що, незважаючи на те що і чоловік, і жінка були схоплені під час перелюбу, лише жінку приведено до суду. Це дійсно було дуже несправедливо. Тому ми можемо говорити про певний паралелізм, де постать жінки можна символічно порівняти з Ісусом, до Якого також ставляться несправедливо. Тут можна провести паралель із постаттю Сусанни (Дан. 13), історія якої схожа на історію Ісуса. Сусанну також несправедливо звинувачували (Дан. 13). Обвинувачувані Сусанни – чоловіки – теж згрішили. Змушення їх до визнання своєї гріховности (Ів. 8:9) мало б привести їх до розуміння, що вони є рабами гріха, але так не стається (в. 32-38). Та все ж, не засуджуючи, Ісус намагається переконати їх, щоб вони визнали свою гріховність. Ісус також не засуджує жінку. Однак Він – єдиний, кого неможливо звинуватити в гріху (в. 46), і єдиний, хто може визволити нас від гріха (в. 36), – буде засуджений на смерть.

8:12-47 – Ісус – це світло світу

Ісус доводить, що Він є світло світу (у в. 12 ми ще раз зустрічаємо вираз «Я є», з яким Він звертається до Своїх опонентів), і цей фрагмент тісно пов’язаний із попередньою подією. Опоненти Ісуса заперечують Його твердження (в. 13). Прощаючи жінку замість засудити її до смерти, так як це зробили б Його опоненти (вв. 15-16), Ісус надає докази правдивости Його тверджень, посилаючись на Боже свідчення. Світло – це основа життя, а не смерти (1:4). Воно також є основою правдивого знання про Бога, і воно визволяє нас від темряви гріха (3:20-21). Темрява ніколи не може перемогти Його (пор. 1:5). Заперечувати вчення Ісуса та не приймати Його – означає перебувати в невігластві і не знати Бога й Божого шляху. Справжнє знання Бога дає вічне життя (17:3).

Під час подальшої дискусії, яка відбуваються у формі звинувачень і відповідей на них (наприклад, у в. 23), вибудовується основоположне розмежування: Ісус є світлом і діє відповідно до законів світла, тоді як Його опоненти перебувають у темряві і діють відповідно до законів темряви. Дебати відбуваються таким чином: Ісус є світлом, що дає життя (вв. 12-20); лише ті, хто вірять в Ісуса, знають правду. Самовпевненість у праведності і, як наслідок, духовна сліпота («в гріху своїм», вв. 21, 24) є непереборною перешкодою на шляху до визнання власної гріховности, потрібного, щоб підкоритися і бути спасенним завдяки Синові (вв. 31-47). Однак ми маємо надію, що опоненти Ісуса зможуть розпізнати відповідний час і звернутись до Нього, свого Спасителя, поки не пізно (вв. 21-30). Іронія полягає в тому, що лише після того, як вони позбавилися Його (а саме – підняли, розіп’явши, в. 28), вони дізнаються, що Ісус єдиний, хто може дати їм спасення від гріха. (Це другий фрагмент, в якому присутня тема піднесення вгору, пор. 3:14; 12:32). Ісус буде піднесений як Спаситель у 19:18. Його прослава, отже, стане незаперечним доказом того, що Він є світлом світу, і тим самим покаже неправоту священиків, які засуджують Його.

8:31-38 – Звертання до юдеїв, які нібито увірували в Нього

Деякі опоненти Ісуса змінюють свої переконання під час цих дискусій (в. 30), але це дуже поверхові переконання, як показано в 2:23-24. Ісус повчає їх, щоб вони зростали як Його послідовники (в. 31: це означає, що ті, хто буде слідувати за Ним, крок за кроком пізнаватимуть правду про Ісуса, Божого посередника для їхнього спасення, і про самих себе як грішників, що потребують спасення), але впертість і дух протиріччя тих так званих віруючих (в. 33) створюють серйозну перешкоду на шляху до того, щоб вони стали послідовниками Ісуса. Твердження Ісуса, яке Він проголошує у вв. 34-36, можна пояснити, провівши паралель з історією Ісака-Ісмаїла (Бут. 21:8-21) або з притчею про блудного сина (Лк. 15:11-32). Коли ми грішимо, ми втрачаємо наше право бути дітьми Божими. Лише Син Божий здатен звільнити нас і відновити у Своєму домі, так як це зробив батько блудного сина.

8:39-47 – Родовід Ісуса та Його опонентів

Остання стадія дискусії присвячена родоводу Ісуса. Опоненти Ісуса стверджують, що вони є нащадками Авраама (і належать Богові), і тому вони ніколи не були чиїмось рабами. Згідно з Лев. 25:39-53, кожного ізраїльтянина вважали слугою Бога, тому ніхто не мав права ставитися до нього як до раба. Ісус вказує на те, що генетичне походження від Авраама не робить нікого його дитиною (пор. Лк. 3:8). Діти спілкуються мовою своїх батьків. Оскільки опоненти Ісуса не спілкуються мовою Авраама чи Бога, але мовою диявола (бо обманюють, ненавидять правду, відмовляються повірити в Ісуса, шукають способів Його вбити), то вони є дітьми диявола. Він, навпаки, є Сином Божим і підтверджує це тим, що нікого не засуджує, дбає лише про Божу славу, проголошуючи світові лише те, що чує від Бога, посилаючись лише на Божий авторитет, чинячи лише те, що угодне Богові.

8:48-59 – Остаточне твердження: «Я є»

У свою чергу опоненти Ісуса звинувачують Його в тому, що Він – самарянин, поневолений злим духом (як Симон-ворожбит у Дії 8:9-11). Ісус спростовує це звинувачення, урочисто проголошуючи, що Він далекий від союзу з дияволом (через якого смерть увійшла в цей світ: Муд. 2:24) і дає вічне життя тим, хто дотримується Його слова. Якщо навіть Авраам не був звільнений від смерти, як може Ісус із Назарета стверджувати, що ті, хто дотримуються Його слова, ніколи не помруть? У відповідь на цинічну реакцію опонентів на Його твердження (в. 57) Ісус проголошує фінальну урочисту заяву (в. 58). Думка про те, що Авраам побачить Його день, може стосуватися народження Ісака, якого традиційно вважають прообразом Ісуса. Це твердження («Я є») навіює Боже ім’я, як у Вих. 3:14 («Я є послав мене до вас»). Це фінальна промова Ісуса про те, що Він насправді більший за Авраама і пророків (в. 53). Опоненти Ісуса вважають Його твердження богохульством, за яке Він заслуговує на смерть через каменування (Лев. 24:16), але Ісус полишає їх, так само як Він це робить у Лк. 4:30.

Ця глава розпочиналася епізодом, в якому Ісус звільняє жінку, спійману на перелюбі, від смерти через каменування. Цей епізод завершується намаганнями тих самих людей забити Ісуса камінням на смерть. Це досить драматичний фінал. Яким чином ми ототожнюємо себе з різними дійовими особами цієї історії: з жінкою, спійманою на перелюбі, релігійними вождями чи Ісусом? Які виклики стоять на шляху до того, щоб ми стали справжніми послідовниками Ісуса?

Попередній запис

Розділ 7:1-53 – Ісус під судом за те, що обіцяє Святого Духа та Живу Воду

Глава 7 переносить нас в Єрусалим, у те місце, де відбувалися події, описані в гл. 5, і до важливого свята ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 9:1-41 – Ісус під судом за зцілення сліпонародженого

Суд над Ісусом продовжується оповіддю про сліпонародженого чоловіка. Цього разу Його випробовують in absentia саме ті, хто вірить у Нього, ... Читати далі