Пролог коротко передає зміст Євангелія відповідно до мети автора – розкрити справжню ідентичність та місію Ісуса, про яку Він повідомляє Своїй авдиторії. Цей дискурс можна порівняти з наративами про дитинство Ісуса в Євангеліях від Матвія та Луки, адже в них ідеться про походження Ісуса та проголошення Його місії й сутности. Складові цього дискурсу: вв. 1-5, Слово до Його втілення; вв. 6-8,15, попередній огляд свідчення Івана Христителя; вв. 9-13, реакція людей світу на втілене Слово; вв. 14-18, втілене Слово як явлена слава присутности та унікального об’явлення невидимого Бога.
1:1-5 – Слово до Його втілення
У цьому фрагменті євангелист уперше говорить про чотири виміри, в яких існує Слово: воно існувало споконвіку поза часом (1-2) як творче в межах часу (3), як життя і джерело життя (4), всеперемагаючий принцип торжества над темрявою чи силами зла (5).
1) Слово існувало до часів світотворення і поза межами часу (в. 1а), воно природно спрямоване до Бога (в. 1б); мало того, Слово – це і є Бог (в. 1с). Дехто сказав би, що воно було «якимось чином пов’язане з Богом», відкидаючи саму тезу про те, що Слово має Божу природу, хоч не є рівним Богові. Таке тлумачення не витримує критики, адже впродовж усього тексту автор стверджує, що Слово стало тілом (пор. 20:28). Іван уважає своїм головним завданням відкрито заявити та укріпити віру в божественність Ісуса як Божого єдинородного й улюбленого Сина (в. 18). Це синівство привертає нашу увагу до такого поняття, як спільне походження, оскільки дитина насамперед є людською істотою і успадковує риси батьків. Ісус має ніби гени Бога, тому ми можемо стверджувати, що Він дійсно є Богом (пор. 10:33).
Дуже важливо зазначити, що в Пролозі йдеться лише про «Слово», а не про «слово Боже». СЗ описує Тору як «десять слів» (Вих. 34:28). Із плином часу ці десять слів були деталізовані й доповнені, набули особистісного характеру в персоніфікаціях мудрости (пор. Пр. 8:22-36; Муд. 24:3-22). Згідно з Муд. 24:2,3, Тора є «книгою завіту Бога Всевишнього, заповіданою нам від Мойсея». Навіть у контексті людського сприйняття слово та мудрість ідуть пліч-о-пліч; інакше можна висловлювати лише дурниці. Слово, що виходить із вуст людини, стає нісенітницею, якщо воно не базоване на мудрості та здоровій логіці. Слова, які промовляє людина, розкривають її думки, рівень її мудрости, здатність логічно мислити та висловлювати свої погляди в конкретній ситуації, але Бог не є істотою, яка стається з хвилини на хвилину. Бог – це повнота буття («Я є») і безмежна незбагненна мудрість (пор. Рим. 1:33), а отже, Божа думка, мудрість і ставлення, втілені в Слові, також мають цю повноту в усьому, чим є Бог. Таким чином, Пролог промовляє просту істину, що «Слово було – Бог». Слово як концепт і принцип, пов’язаний із висловленою думкою, знаннями та мудрістю у всій повноті, є Богом, життям і світлом.
2) У часовому вимірі Слово стало призвідником створення світу. У цьому фрагменті Іванове Євангеліє перегукується з Бут. 1:1-2:5, де сказано, що Господь лише промовив – і одразу постало все сотворене в усьому своєму різноманітті (пор. Пс. 147:15; 104). Боже Слово – це творча сила, яка досягає саме тієї мети, для якої вона була призначена (Іс. 55:9-13); так само й Слово Ісуса не промине ніколи (Мт. 24:35). Щоб зрозуміти, наскільки могутньою є творча сила Слова в цьому вірші, кожен може поміркувати над силою людського слова. Адже люди, створені на Його подобу та образ (Бут. 1:26-27), є насправді людьми, що походять від Слова. Жодна людська комунікація чи взаємодія не може відбуватися без посередництва слова, промовленого або написаного. Слово набуває сили й авторитету завдяки тому, хто його промовляє. У дійсно демократичних суспільствах слово, записане в національній конституції, є могутнішим за слово президента, що, у свою чергу, є вагомішим за слово пересічного громадянина. У суспільстві, побудованому на сильній усній традиції, слово є еквівалентом дії, особливо якщо воно проголошує благословення чи прокляття. Людське слово черпає свою дієвість із Божого Слова і є лише слабким відображенням Слова, яке промовив Господь.
3) Бог – це Слово, що є життям і джерелом життя. Життя дане Словом, яке перебуває в кожній людині та народі і стає їхнім життєвим «світлом», що осяває свідомість, щоб вони могли побачити різницю між добром і злом (пор. Рим. 1:18-25, де про це говорить Павло, маючи на увазі закладені з народження знання Бога). Псалом 119 (особл. в. 105) оспівує цю властивість Божого Слова у взаємозв’язку з Торою. У Бут. 1 світло було найпершим із усього Божого, адже вже стародавній світ знав, що світло є основою життя і протистоїть у боротьбі з темрявою та небуттям. У Ів. 1:4 автор переходить від створення світу до царини морального авторитету Слова.
4) Вірш 5 говорить про боротьбу між світлом та темрявою не в космічному вимірі, а в моральному сенсі. Світло «світить» (автор вживає теперішній час), але темрява «не обгорнула його» (автор вживає дієслово в минулому часу). Це світло, що є Богом (пор. Ів. 1:5), світло правди, може бути неприйнятим і навіть переслідуваним, але його ніколи не можна «погасити». Темрява – це відсутність світла; вона зникає, як тільки з’являється світло. Якою б густою не була темрява, вона зникає з першими світанковими променями, щойно вони з’являються. Звідси й вислів: «краще запалити свічку, ніж проклинати темряву». Перемога над темрявою нагадує Павлову заповідь: «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!» (Рим. 12:21). Вірні послідовники Христа повинні бути світлом світу, щоб їх не перемогла темрява гріха і зла. Таким чином вони також роблять внесок у перемогу Слова/Світла над темрявою (див. також Мт. 5:14-16).
