1:6-8,15 – Попередній огляд свідчення Івана Христителя
Постать Івана Христителя з’являється в Пролозі між представленням творчого Слова (вв. 3-5) і приходом Слова у світ через втілення (в. 9). Іван Христитель – останній з пророків СЗ і водночас представник союзу СЗ. У біблійному сенсі цей союз стоїть між створенням світу й втіленням. Будучи останнім пророком СЗ, Іван Христитель підсумовує свідчення СЗ про Месію і служить містком між СЗ та Христом. Його роль у Євангелії полягає в тому, щоб свідчити всім, що Ісус – це той, про кого говорили Мойсей і пророки, а отже, писала вся традиція СЗ (пор. 1:29,35-36,41,45; 3:27-30). Він знову з’являється у в. 15, щоб підкреслити кардинальну різницю між законом СЗ, що був даний через Мойсея (в. 17), із тим, що його приніс Ісус (в. 17).
1:9-13 – Реакція людей світу на Слово
Вірші 9-11 говорять про негативну реакцію людей на Слово у світі, а вв. 12-13 – про їхню позитивну реакцію. Ці вірші є прелюдією до ситуацій прийняття та відречення Ісуса, втіленого Слова. Його не прийняв світ, який Він створив; ще драматичнішим є відречення від Ісуса Його власного народу: вони не прийняли Його. В африканському контексті прийняття рідних і близьких передбачає святкування, визнання, обдарування подарунками людини, яку ви приймаєте, висловлюючи захоплення її досягненнями. Слово, Бог, Який створив світ, не отримав такого ставлення від власного створіння та Свого власного народу. У Євангелії, наприклад, найближчі родичі Ісуса не вірять у Нього (пор. 7:3-5); Його народ та вожді цього народу відреклися від Нього і навіть засуджують до смерти на хресті (пор. 18:35. 40).
Ісус, навпаки, дарує дари тим, які Його приймають. Вірші 12-13 детально описують нове народження тих, хто Його приймає, а отже, вірить Слову. Їм дається влада «дітьми Божими стати». Слово, що позначає «дітей», тут описує кровні родинні стосунки. Вірні так само є дітьми Божими, братами й сестрами одне одному, як і брати й сестри є дітьми одного батька та матері. Дійсно, ця сила Святого Духа є принципом нового народження в Христі (пор. 3:3-8; 7:37-39). Перше послання Івана 3:9 говорить про народження від Бога, через Боже «насіння», що перебуває в тому, хто народився в Ньому. Ісус здобув для нас силу стати Божими дітьми й кровними братами та сестрами один одного тим, що помер на хресті, проливши Свою кров за нас (пор. 19:30,33-34). Це серцевина пасхального послання Ісуса, яке Він передав Марії Магдалині (20:17).
Сучасні харизматичні п’ятдесятницькі та інші спільноти визнають необхідність присутности Святого Духа в житті вірного послідовника Христа, але твердження про те, що послідовники Христа є братами й сестрами та дітьми Бога (через кров Ісуса), передбачає величезні виклики для всіх християн світу, розділеного расистською, національною та міжплеменною ворожнечею. Межа, до якої кожен приймає ці виклики, визначає те, чи дійсно ця людина є дитиною Божою (пор. 1Ів. 3:11-18). Християни також можуть переживати спокусу відкрито засуджувати людей, які не прийняли Ісуса, Його родичів і Його народ, але в наш час ми, християни, і є найближчими родичами й народом Ісуса. Чи приймаємо ми Його, коли Він з’являється нам у різноманітних ситуаціях: в образі бідних, найменших із Його братів та сестер, в образі кровних братів та сестер, у Пресвятій Євхаристії, у вченні про євангельські цінності?
1:14-18 – Втілене Слово: Божа слава та об’явлення
Слово вже розкрило сутність Бога в Його сотворінні та у світлі правди, властивій людям. Слово стало людною, втілившись в Ісусі Христі. В Його особі Господь у людській видимій подобі оселився серед людей, так само як Бог СЗ перебував серед Божого народу в ковчезі Заповіту в наметі зборів, що слугував місцем спілкуванням слуги Божого Мойсея з YHWH для пізнання Божої волі (Вих. 33:7-11; 40:1-38; Чис. 8:1-22; 17:8-13). Слава Божої присутности в «наметі зборів» була тимчасовою; власне, ковчег і намет були зроблені людськими руками (Вих. 35:10-39:43), і народ долучився до їх створення (пор. Вих. 35:20-29). В Ісусі Господня слава постійно перебуває серед людей, у людській подобі. Щоб у всій повноті пізнати Господа, потрібно вчитися пізнавати й наслідувати Ісуса, насолоджуючись особистим тісним спілкуванням із Ним. Саме так сучасний послідовник Христа може «бачити [і проголошувати] Його славу», як євангелист і його спільнота робили це у свій час (пор. 1Ів. 1:1-4).
Слово людини виходить з її серця (з повноти-бо серця вуста промовляють), воно розкриває думки людини, її ставлення, цінності та характер або те, ким вона себе вважає (пор. Мт. 15:18-20 // Мр. 7:20-23). Оскільки Боже Слово стало тілом, Ісус не лише втілює божественну повноту (пор. Кол. 1:19) – Він також розкриває реальність Бога тією мірою, якою людські створіння здатні це зрозуміти.
Людське слово, висловлена думка втрачають частину значення в процесі передавання, тому іноді можуть бути неправильно зрозумілими. Кожен сприймає слово відповідно до своїх обмежених можливостей. Але так само як Слово стало плоттю, Ісус одразу ж розкриває сутність Бога, без будь-якого посередника; бачити і знати Ісуса означає бачити й знати Бога (14:6-7). Отже, ймовірність втратити щось у процесі передавання слова як об’явлення виключена. Бог говорить та діє через Нього, і Він постійно перебуває в Божих обіймах (в. 18). Неминуче непорозуміння, що виникає у зв’язку з обмеженою здатністю слухача, подолане за допомогою дару Святого Духа, Який лише один знає Божу волю і поступово веде вірних до повного розуміння істини (14:16,26; 16:13).
Вірші 16-18 підкреслюють відмінність між об’явленням Бога, отриманим через союз із Мойсеєм, і тим, що прийшло завдяки втіленому Ісусові. Перший отримує свою сутність із Закону, переліку положень про те, як треба чи не треба чинити. Це був унікальний за своєю природою Закон. Право, що прийшло в особі Христа, має печать і прикмети «благодаті та правди». Благодать – це цілком незаслужений дар, який ми отримуємо не за свої заслуги; правда тут є чимось справжнім, непідробним і надійним. Закон пояснював, що саме потрібно робити, але не давав достатньо сил, щоб усе те виконати. Благодать – це сила, яка трансформує нас і дає нам можливість вести життя дитини Божої. Послання до римлян (особл. 7:7-8:4) слугує найкращим коментарем на тему, як співвідносяться заслуги та благодать і Закон. Ми не можемо отримати цього дару благодати без Ісуса, бо саме Він є екзегетом та інтерпретатором мудрости Бога Отця, єдиним розпорядником Божих благословень.
