1:19-36 – Свідчення Івана Христителя про Слово, що стало тілом
Іванове свідчення слугує конкретною ілюстрацією того, що було сказано про місію Христа в 1:6-8,15, бо саме він повинен свідчити про Ісуса, щоб усі повірили в Нього. Давати показання або свідчити – це надзвичайно важливе завдання, поставлене в Євангелії. Щоб виступати в ролі свідка, потрібно бути безпосереднім свідком подій, а не покликатися на якісь чутки. Свідчення Івана Христителя розглядають у трьох площинах: у площині офіційної доктрини юдаїзму (вв. 19-28), на рівні розуміння широких народних мас (вв. 29-34) та на рівні розуміння його учнів (вв. 35-36). Спосіб, в який Іван подає своє свідчення, є таким же важливим, якщо не важливішим, ніж сам зміст його свідчення.
Цей спосіб демонструє глибоке смирення, про що вже йшлося в 1:15. Офіційна делегація з Єрусалима прибуває, щоб зрозуміти роль Івана Христителя. Аби довідатися про те, що їх цікавило, вони поставили Іванові пряме запитання: «Чи ти Месія?» Іван відповідає на їхнє запитання чітко. Він навмисне підкреслює свою непричетність до ролі Месії чи інших месіанських постатей, повернення яких очікували юдеї, – Іллі (Мал. 4:5 [3:23]) чи пророка, подібного до Мойсея (Втор. 18:18). Дієслова «визнав» і «не зрікся» (в. 20) свідчать про те, наскільки вільним і щасливим почувався Іван, не бажаючи бути помилково прийнятим за Месію. Деякі біблісти вважають, що таке посилення емоційної виразности відбулося у зв’язку з анти-Івановою полемікою, яка нібито розгортається в Євангелії, але смиренна риторика, яку демонструє Христитель упродовж цілого Євангелія (пор. 3:27-39), навіть якщо вона характеризує власне свідчення Ісуса про Бога Отця (пор. 4:34; 5:29-30; 14:10). Покора має бути приявною і у свідченнях усіх християн (13:15-17).
У синоптичних Євангеліях Ісус мовить про Івана Христителя як про пророка Іллю, чиє завдання полягало в тому, щоб підготувати народ до приходу Месії шляхом примирення їх із Богом та один з одним (пор. Мт. 17:10-12 // Мр. 9:11-13). Іван своєю місією хрищення людей, що описана в синоптичних Євангеліях, мав закликати народ до покаяння й примирення. (пор. Мт. 3:1-3; Мр. 1:2-4; Лк. 3:1-6) Четверте Євангеліє зосереджує увагу на місії Івана Христителя, який показує народові, хто насправді є довгоочікуваним Месією. У синоптичних Євангеліях фарисеї разом з іншими людьми також підходять до Івана, щоб він охрестив їх. У цьому тексті також сказано, що вони наближаються до нього, аби поставити йому запитання. Незважаючи на те що синоптичні Євангелія не містять згадки про це, малоймовірно, щоб юдейські лідери могли поставити Іванові Христителю запитання, подібні до тих, про які йдеться в Євангелії від Івана. Месіанська ідентичність Ісуса не є справою приватного, особистого з’ясування. Вона може бути пізнана завдяки об’явленню від Бога або самого Ісуса (пор. 1:31; 4:25-26; Мт. 16:17), повідомлене всім іншим.
Коли Іван Христитель говорить, що він не є Месією, він ототожнює себе з «голосом» пророка, вопіющого в пустині, про якого писав Ісая (40:3). Власне, важливий не сам голос (як наприклад, голос міського глашатая, радіо- чи телеведучого блоку новин), а послання, яке він намагається донести. Автор говорить про пустиню, щоб показати, що проголошення Івана Христителя про Ісуса майже ніхто не почує через власну глухоту (пор. 5:33). Його свідчення, звернене до офіційних юдейських представників, відвертає їхню увагу від особи Івана і пробуджує інтерес до пошуку Месії, Який перебуває серед них, залишаючись для них невідомим.
На тлі їхньої зацікавлености розгортається сцена проголошення Ісуса Месією, Агнцем Божим перед усім народом. Вірші 29-34 нагадують нам про хрищення Ісуса, описане в синоптичних Євангеліях, і надають передумови для нього. Це були саме ті обставини, в яких Іван Христитель побачив, як Дух Святий «сходив і зоставався» над Ісусом (в. 32). Іванове Євангеліє тлумачить цю подію як Богом обіцяне особисте об’явлення Месії, адресоване Івану Христителю, що був посланий, аби відкрити його світові. Отримавши й повіривши в особисте свідчення, дане Богом, він спроможний свідчити про Ісуса перед народом. Його місія хрищення відбувалась в обставинах, в яких було розкрито й проголошено ідентичність Месії; так само й Ісус, проголошений у Євангелії, має проявитися в служінні кожної людини.
У свідченні Івана Христителя Ісус є той, «Хто христитиме Духом Святим» (в. 33); у деяких манускриптах додано «і вогнем», можливо, під впливом Дії 2:3-4. Вірші 1:12-13 стверджують, що Святий Дух є основоположним принципом нашого нового життя Божих дітей. Хрищення Ісуса – це не просто зовнішнє омивання чи очищення, як у випадку з хрищенням Івана Христителя. Він без жодних вагань визнає вищість місії Ісуса над його власною місією (пор. 3:22-30).
Він також називає Ісуса «Агнцем Божим» та «Сином Божим». Ті люди, до яких звернені слова Івана Христителя, вбачали в цих назвах зв’язок із юдейським пасхальним агнцем чи смиренним агнцем, метафорично ототожненим із постаттю смиренного Отрока Господнього (Іс. 53:7; Єр. 11:19) та очікуваним Месією з коліна Давидового (деякі свідчення говорять про «обраного Господом» замість «Сина Божого»), Слухачі Івана, мабуть, бачили в них зв’язок з Ісусом, «єдинородним» Сином Божим і християнським Пасхальним Агнцем, відданим на заколення, щоб очистити світ від гріха (1Пет. 1:19; Об. 5:6,12). «Гріх світу» (тут вжито в однині) асоціюється з гріхом невіри в Бога, що проявляється в неприйнятті Ісуса (пор. 3:19-20; 15:22) і внаслідок цього у відмові любити всіх дітей Божих. Слова Івана Христителя в цьому фрагменті посилюються його свідченням, викладеним у попередньому епізоді, і досягають кульмінації в заохоченні його власних учнів залишити його (Івана) і слідувати за Ісусом.
1:37-51 – Христос із першими учнями
Процес покликання учнів, як його описано в Євангелії Івана, відрізняється від опису синоптиків, де Ісус особисто обирає Своїх перших учнів (пор. Мт. 4:18-22 // Мр. 1:16-20). Тут Іван Христитель спочатку представляє Ісусові двох своїх учнів. Ті побачивши, де Він мешкає, а отже, налагодивши з Ним контакт, у свою чергу звертаються до власних друзів, щоб привести їх до Ісуса. Таким чином, цей наратив підкреслює необхідність для кожного Ісусового послідовника приводити інших до нього. У наш час у харизматичних колах говорять про потребу «поділитися знанням про Ісуса з іншими». Саме так і відбувалося в Івановій спільноті, а також у часи ранньої Церкви (пор. Дії 8:4-5; 11:19-20; 1Ів. 1:1-4). Упродовж віків Церква виконує своє місіонерське покликання, яке має продовжувати в наш час.
Варті уваги дві інші риси цієї оповіді про покликання апостолів. Одна з них – дієслова, що переважно окреслюють здатність «бачити»: вв. 29, 32, 33, 34, 36, 38, 39, 42, 46, 47, 48, 50 (2 рази), 51. Здатність «бачити» – це важливий аспект учнівства, і Ісус ставиться до нього, як до благословення, як і до здатности «чути» (пор. Мт. 13:16 // Лк. 10:23-24). У цьому фрагменті здатність «бачити» реалізується також у словах «шукати» й «знаходити». Ті, хто шукають і знаходять Христа в цьому житті разом з іншими учнями, будуть бачити Його славу в останні дні (пор. 1:51). У 1:51 Іван, посилаючись на фрагмент, що описує сон Якова про драбину в Бут. 28:12, насправді доводить, що кожен на своєму місці та у своєму служінні має шукати Ісуса (пор. Бут. 28:16-17). Ісус покладається на тих, хто бачив Його, щоб проголошувати Його іншим, аби ті також могли «прийти й побачити» і залишатися з Ним до кінця своїх днів (пор. в. 39).
Другим помітним аспектом цієї оповіді є те, що і Іван Христитель і його учні розпочинають свою місію, проголошуючи Ісуса своєму найближчому оточенню. Іван Христитель приводив до Ісуса власних учнів; Андрій, один із перших, хто послідував за Ісусом, знайшов свого брата Симона, якому Ісус дав імя «Кифа», чи «Скеля» (латинське «Петрус», українське «Петро»). Пилип, єдиний із цієї групи, якого Ісус покликав особисто, походив із того самого міста, що й Андрій та Петро (в. 44). Нафанаїл родом із Кани Галілейської (21:2), де Ісус явить Свій найперший «знак» (2:1). Найімовірніше, Ісус вивчав Тору чи навчав Тори, сидячи під фіговим деревом, де Він і покликав Нафанаїла, очікуючи від справжнього ізраїльтянина вчинків правдивих і досконалих (пор. в. 47). Цей наратив спонукає сучасних християн проголошувати вчення Ісуса й ділитися ним із членами своїх родин, найближчими друзями та знайомими, бо любов починається вдома.
