Весілля в Кані Галілейській робить нас свідками суто земної події, на противагу тим ситуаціям, про які йшла мова в гл. 1. Цей епізод можна розглядати як коротку оповідь: тут немає жодного зайвого слова, і все-таки вона сповнене багатьма символічними й важливими сенсами. Головні герої оповіді – це мати Ісуса, яка «була там», та Ісус з Його учнями, яких «було запрошено». Чи помічаємо ми нюанс у значенні між цими двома дієсловами? Весільний бенкет і пов’язана з ним обітниця нового життя створює контекст і сценарій для цієї драми.
«Третій день» міг бути сьомим днем першого тижня подій у Євангелії, починаючи з 1:19. У такому разі перший тиждень оповіді міг відповідати першому тижню створення світу в Книзі Буття (1:1-2:5). Весільний бенкет, отже, відповідатиме віршу в Бут. 2:24, де Божий план полягає в тому, що чоловік і жінка стають одним тілом. Сьомий день творіння – субота. У Євангелії від Івана сьомий день стає першим днем нового творіння, яке з’явилося завдяки Ісусовій місії. У цьому світлі «третій день» можна співвіднести з біблійним третім днем, коли Господь втручається в людське життя, щоб принести спасення або засудження, а отже, й новий порядок реальности та взаємин.
Епізод у Кані, що його описує Іван, є першим знаком Ісусових діянь, який можна порівняти із Лк. 4:18-21. Ісус розпочинає Свою місію з усією прямотою, місію, що складається з дуже символічних «знаків», щоб об’явити славу та пробудити життєдайне пізнання й віру у Своїх слухачах. Він уперше об’являє Свою славу, а саме – допускає учнів до Своєї таємниці, як і під час переображення, що описане в синоптичних Євангеліях. «Мати Ісуса» відграє вирішальну роль у здійсненні цього символічного знаку. Вона наче повитуха, яка допомагає породіллі прискорити народження дитини при важких пологах. Її слова у в. 3 є найгарячішим молитовним проханням, висловленим у формі повідомлення. (Це нагадує нам Ісусове вчення про молитву в Мт. 6:7 та Мр. 11:24). Ісус не бажає втручатися в ситуацію, оскільки Його година ще не настала, але мати ініціює цю подію, мовчазно демонструючи свою тверду віру, що передбачає ту годину і веде до неї. У цій ситуації Бог підтримує право матері щодо її Сина (пор. Муд. 3:2). Від часу незворотного початку Його місії залежав час її сповнення та момент Його «прослави» (пор. 13:1; 17:1).
Нове вино, яке дає Ісус, функціонує на двох рівнях. Він створив справжнє вино для пари, яка одружується, щоб запропонувати вихід із незручної ситуації, в яку вони могли потрапити, адже вони навіть не знали, що в них більше не було вина. Символічне значення – це вино справжнього знання про життя вічне, яке дає Ісус (пор. 2:11; 17:3). Ісус є справжнім нареченим (3:29). Він перетворює воду рутини нашого повсякденного життя в живильну благодать. Описана подія слугує прикладом того, як благодать і правда, принесені Ісусом, виходять поза межі Закону (тут ідеться про юдейське очищення), що був даний через Мойсея. Закваска нового вина – це кров Ісуса в Пресвятій Євхаристії та дар Святого Духа, що в Дії 2:13 асоціюється з п’янким «вином молодим».
Цей знак, названий «першим», найкраще було б назвати «інавгураційним» або «фундаційним» знаком (а не першим по порядку). Автор Євангелія навмисно розташовує всі знаки та діяння Ісуса в певній послідовності, щоб розкрити присутність та дії Бога в Ньому і через Нього (пор. 14:9-11). Мати Ісусова присутня при здійсненні цього інавгураційного знаку, так само як вона буде присутня і при останньому. В обох випадках Ісус називає її «жінкою» (2:4; 19:26). Деякі інтерпретатори стверджують, що тут Ісус заперечує традицію, що виражена в тенденції ставитися до жінки відповідно до її здатности здійснювати функцію материнства. Інші вбачають у такому звертанні легковажне ставлення Ісуса до Своєї матері. Текст дає нам підстави висловити іншу версію. Термін «жінка», вжитий тут у кличному відмінку, нагадує про першу добру новину для людства в Бут. 3:15, обітницю, яка була виконана в Ів. 19:30. Тут Марія, нова жінка/Єва, стає матір’ю всім апостолам, яких Ісус так любить (пор. Бут. 3:20). Саме тому вони забирають її до свого дому (19:26-27) у новому порядку творення світу, що перевищує перший (пор. 2:10).
Фразу Ів. 2:4 також тлумачать так, ніби Ісус відкидає втручання матері в Його місію. Подібний вислів ужито в Мр. 1:24 та 5:7, коли біси визнають, що Ісус повинен щось зробити з ними, але бояться цієї дії, бояться того, що Він виганяє їх з одержимих людей. Для них це причина просити пощади. Відштовхуючись від наведеної аналогії, слова Ісуса – це непряме визнання того, що Він має щось зробити, бо турбота матері є також Його турботою. Ісус, здається, не дуже охоче приступає до цієї справи. Його мати ніби не дає Йому вибору, проте ситуація представлена таким чином, що Він сам вирішує, що Йому робити (в. 5). З цього моменту Ісус починає виконувати Свою місію в усій повноті.
На початку історії мати Ісуса та Ісус із учнями, як може здатися, відділені одне від одного; складається враження, що вони прибули на святкування окремо. У результаті успішного діялогу, який відбувся між ними, коли Ісус послухався Свою матір, після весілля вони виходять разом як одна сім’я до Капернаума (в. 12), Ісусового міста. Ісусів знак омега також збере в єдину спільноту всіх розкиданих Божих дітей (пор. 11:52). Ів. 2:12 можна розглядати як передбачення цієї майбутньої дії.
