“І виростив Господь Бог із землі всяке дерево, приємне на вигляд і добре для їжі, і дерево життя посеред раю, і дерево пізнання добра і зла” – читаємо ми в книзі Буття (2:9). Надалі одне з цих дерев зіграє ключову роль в історії гріхопадіння: саме плід з дерева пізнання добра і зла скуштує Єва, а потім почастує їм Адама, всупереч ясній забороні. У результаті обоє виявляться вигнаними з раю, відрізаними від іншого дерева – дерева життя.
І що ж це за дерева, цікавляться читачі Біблії? Причому тут взагалі якась рослинність?
Якщо ми звернемося до видатних тлумачів Біблії, ми не знайдемо в них спільної думки. Св. Іоанн Златоуст вважав, що сам вираз “пізнання добра і зла” вказує на результат: Адам і Єва скуштували від плодів цього дерева і на власному досвіді переконалися, що послух Богові є добро, а непослух – зло (7-а бесіда на Буття). Він категорично заперечує думку, ніби саме по собі дерево давало людям якесь пізнання. Тут Златоуст явно з кимсь сперечається, але з ким?
На самому початку християнства існувала навіть така секта офітів (від грец. ὄφις “змій”). Це був різновид гностицизму – широкої і розпливчатої течії, прибічники якої бачили вищу цінність у таємному релігійному знанні, недоступному простим смертним. Гностики створювали складні міфологічні системи з безліччю всяких сутностей і дійових осіб – таке знання, дійсно, не всякому доступне. Так от, офіти, окрім іншого, вірили, що в плодах цього самого дерева знаходилось якесь рятівне для людей знання, якого їх хотіло позбавити зле божество. А добре божество, обернувшись змієм, переконало їх покуштувати плодів. Зрозуміло, що прямому сенсу Біблії таке тлумачення суперечить, і Златоуст його відразу відкидає.
Втім, ми бачимо, що Златоуст тут швидше міркує про гріхопадіння, а про дерево не каже практично нічого конкретного. Він, як і інші богослови антіохійської школи, втім, вважає це дерево цілком справжнім. Інша богословська школа, александрійська, як завжди, прагнула інтерпретувати його в алегоричному дусі. Так, св. Григорій Богослов вважав, що “дерево гріха є споглядання божественних речей, заборонене недосконалим, але доступне досконалим” (Слово 38), подібне говорив і Св. Іоанн Дамаскін. Але при такому підході виходить, що ніяких дерев там взагалі не було, що це всього лише поетична фігура мови.
Підсумок дискусіям підвів у VІІ ст. Анастасій Сінаїт: “Істинна природа двох райських дерев абсолютно невідома і знання її не є необхідним для Церкви”. Дуже тверезий висновок, особливо для тих, хто вважає, що в Церкві можна знайти відповіді на будь-які запитання.
А що можемо сказати ми самі, виходячи з біблійного тексту?
По-перше, що таке “добро і зло”? Як “небо і земля” означає весь цей світ, а “день і ніч” – доба (включаючи ранок і вечір), так, мабуть, цей вираз відноситься до всього спектру моральних оцінок. А що ж тоді таке “пізнання”? У біблійній мові це не просто “володіння інформацією”: чоловік пізнає свою дружину в першу шлюбну ніч не в тому сенсі, що він дізнається про неї щось нове, а в тому, що між ними виникає найтісніша близькість, яка тільки можлива між людьми. Є в Біблії і вираз “пізнавати Бога” – не просто читати про Нього різні розумні книги, а прагнути до життя в єдності і гармонії з Ним, наскільки це доступно людині.
Отже, отримуємо щось подібне до “досвідченого проживання всіх моральних оцінок”. Туманно… Але чи не про те казав Златоуст? Саме плід цього дерева дозволив Адаму і Єві на власному досвіді зрозуміти, що є добро (життя з Богом) і що є зло (переступ заповіді). Причому вибір вони зробили самі. Якщо повернути це дещо іншим боком, у нас вийде от що: людина в якийсь момент приймає рішення діяти самостійно, без Бога визначати, що буде для неї благом, а що – ні. І це не просто умовивід, це дія, це досвід, це, якщо завгодно, навичка. Саме такий вибір, прагнення самому збудувати для себе шкалу моральних оцінок, і відводить людину від Бога.
Тоді вона втрачає “дерево життя”, тобто доступ до джерела вічного життя в його повноті і різноманітті. Звернемо увагу, що автор і тут міг сказати “дерево життя і смерті”, надавши людині вибір – але не сказав, бо вибору немає. Так для немовляти материнські груди – джерело їжі, а не “їжі і голоду”, любові, а не “любові і байдужості”, єднання з матір’ю, а не “єднання і розлуки”. Голод, байдужість, розлука і смерть теж будуть у людини – але лише тоді, коли вона втратить це джерело.
Чи можливе повернення до цього дерева? Власне, уся інша Біблія розповідає про важкий зворотний шлях. У самому її кінці, у книзі Одкровення (22:2) розповідається про Новий Єрусалим, тобто новий світ, який виникне, коли зникне цей: “Серед вулиці його, і по той і по інший бік річки, – дерево життя, яке дванадцять разів приносить плоди, дає на кожен місяць плід свій; і листя дерева – для зцілення народів“. Дивний образ дерева, що зростає одночасно по обидві сторони річки, не можна уявити в нашому світі (хоча відразу згадуються оповідання фізиків про електрон як хвилю і частку і про принцип невизначеності). Мабуть, це символічна вказівка на подолання в Царстві Небесному всього, що розділяє нас тут і зараз.
Але чи були там справжні дерева, або це просто такий красивий образ? Слідуючи за Анастасієм Сінаїтом, ми можемо тільки сказати: точно не відомо, та і не обов’язково нам це знати. Врешті-решт, і слова “рай” ми не знайдемо в оригінальних текстах Біблії: єврейське גַּן, грецьке παράδεισος означають просто “сад” або “парк” (такі були при палацах персидських царів, власне, грецьке слово запозичене з перської мови). Зрозуміло, що рай, яким би ми собі його не уявляли, лише схожий на парк, але не є парком у тому ж значенні слова, що і, приміром, Парк Культури в будь-якому місті. Можливо, так було і з деревами – ми маємо справу із складною метафорою, якщо є парк або сад, то мають бути і плодоносні дерева, слово для позначення раю саме задає образ, що йде за ним. Але можливо, там, у закритій для нас глибині віків, дійсно були якісь дерева зі своїми плодами. У будь-якому випадку, ми віримо, що той світ, який існував до гріхопадіння, був мало схожий на наш, і дерева в тому світі теж мали бути іншими. Якими – нам не відомо.
Так, і останнє. На багатьох зображеннях ми бачимо, що плід з дерева пізнання добра і зла виглядає як яблуко. Традиція це настільки сильна, що надкушене яблуко було вибране фірмою Apple як логотип (сьогодні ця фірма не дає прямих відсилань до книги Буття, але серед рекламних плакатів її ранніх років є і такі, що явно вказують на історію гріхопадіння). Що ж, фірма має на це повне право: ми всі живемо в занепалому світі і символіка цього гріхопадіння на наших айфонах і айпадах цілком може нагадувати нам про це.
Тим більше, що їх використання і справді може виявитися схожим на те, що сталося в райському саду, так що надкушене яблуко тут виглядає як попередження, як череп з кістками на стовпі з дротами високої напруги.
От тільки немає свідчень, ніби це було і справді яблуко. Просто плід потрібно було якось зображувати – а який плід в Європі чи навіть на Близькому Сході звичніший за яблуко? Стали зображувати яблуко. Вічні істини взагалі насилу перекладаються повсякденною мовою, тут неминуча велика частка умовності. Але що зробити, якщо інакше про них не розповісти тим, хто живе в повсякденності?
