24:1-12 – Проголошення воскресення
Оповідь Луки про воскресення стосується впродовж тривання одного славного дня (24:1,13,29). Його події визначає те, що побачили жінки, подія по дорозі до Еммаусу, поява Ісуса перед дванадцятьма апостолами та послання апостольської місії. Цей фрагмент починається з приходу жінок до гробу; вони несуть пахощі, щоб намастити тіло Ісуса. Імена жінок не збігаються в усіх Євангеліях. Три синоптичні Євангелія однозгідні щодо Марії Магдалини та Марії, матері Якова та Івана, але в Євангелії від Івана є згадка лише про Марію Магдалину. У Євангелії від Марка до списку включено третю жінку, Саломію, а третьою жінкою в Євангелії від Луки є Іванна. Хай там як, ці жінки приходять до гробу зі своєї власної ініціятиви та виявляють, що вона пуста. У Євангеліях від Матвія та Марка увійти до порожнього гробу їх запрошують ангели. У Євангелії від Луки, жінки, виявивши, що гріб пустий, по дорозі зустрічають двох чоловіків (тобто ангелів: пор. 9:30). Ангели оголошують, що Ісус воскрес. Сповнені хвилювання, жінки не тримають цю новину в собі, а розповідають про все учням.
24:13-35 – По дорозі до Еммаусу
Поява Ісуса перед двома учнями по дорозі до Еммаусу є найдовшою окремою оповіддю про появу після воскресення в усіх Євангеліях. У багатьох аспектах вона функціонує як певний контрапункт до появи Ісуса перед Марією Магдалиною в Євангелії від Івана. Є коротка алюзія на цей же інцидент у довгому закінченні Євангелія від Марка (16:12-13); та все-таки ця оповідь присутня лише в Євангелії від Луки. Альфред Пламмер називає її «найпрекраснішим скарбом, який для нас зберіг лише Лука». Він вважає, що Лука отримав цей переказ безпосередньо з оповіді очевидця і що оповідачем, можливо, був Клеопа (A. Plummer, Critical and Exegetical Commentary on the Gospel According to St. Luke, 552). Надвечір у день воскресення Ісус загадково приєднується до двох учнів по дорозі до Еммаусу, який лежить приблизно за 11 км від Єрусалима. Вони приймають Ісуса за паломника з Єрусалима, який мусив бути свідком подій останніх днів або принаймні чув про них. Ісус вдає, що не знає того, що вони обговорюють, і питає їх, чому вони засмучені. Своєю чергою, вони розповідають, як єврейські очільники вбили Ісуса, розіп’явши Його. Він був пророком, могутнім ділом та словом. Таким чином, тема Ісуса як пророка, часто присутня в Євангелії від Луки, з’являється знову (пор. 4:14-30; 7:16). Проте учні занепали духом. Вони надіялися, що це саме той чоловік, який визволить (lutrousthai) Ізраїля. Цю надію зруйнувала Його смерть. Для багатьох євреїв концепція відкуплення означала прихід войовничого Месії, що заснує всесвітню імперію, над якою царюватимуть очільники Ізраїля. Цього не сталося. Учні завершують свою історію, кажучи, що їх вразили слова жінок, які заявили, що гріб виявився порожнім рано-вранці. Деякі учні одразу ж пішли до гробу та підтвердили оповідь жінок, хоча ці двоє не бачили самого Ісуса. Для них ця історія звучала як пусті слова.
Ісус починає роз’яснювати учням Писання. Це дуже важливий момент, адже весь час Лука намагався сказати, що від початку Ісус сповнив (згідно з Писанням) очікування народу Божого (Лк. 1:1). Коротко кажучи, у Своєму житті, стражданні та воскресенні Ісус сповнив єврейські сподівання щодо Месії. Лк. 24:22-23 нагадує промову Петра в день П’ятдесятниці (Дії 2:22-23). Лк. 24:27 також передбачає старозавітну апологію ранньої Церкви. Прибувши до Еммаусу, двоє учнів наполягали, щоб їхній попутник залишався з ними ночувати. За столом попутник без пояснення виконує роль глави родини. Він бере хліб, складає подяку, ламає його і дає їм. Саме на цій стадії – після того як було пояснено Писання та розламано хліб – учні усвідомлюють, що їхнім попутником є сам Ісус. Такі історії гостювання надприродних істот, про яких ми не підозрюємо, звичні для Біблії (Бут. 18:1-8; 19:1-3; Суд. 13:8-20; Євр. 13:2).
Справді, віра в те, що смерть – це завершення життя людини, є універсальною. І все-таки, як би не приковувала до себе увагу форма оповіді, не варто ігнорувати критичну думку, яку висловлює Лука. Тим, хто слухає, Ісус пояснює справжнє послання пророків (24:25). Суть послання в тому, що Месія мусить страждати та померти до того, як увійде в славу (24:26). Тому смерть Месії не була випадковою – вона цілком відповідала Божому планові (24:27).
24:36-53 – Фінальна поява та прощання
Цей уривок явно зводить до однієї традиції переказу те, що було кількома переказами в колах Івана. Він виглядає як поєднання христофаній перед учнями без Хоми, ще однієї христофанії перед учнями (включаючи Хому), і ще одного об’явлення сімом учням на Галілейському морі (Ів. 20:19-29; 21). Мабуть, Лука отримав усе це як укомплектовану збірку переказів. У пізнішому переказі в Євангелії від Івана місцем дії є Галілея. Лука натомість поміщає всі появи в Єрусалимі.
Особливістю Лк. 24:36-43 є тенденція до показу Ісуса в таких обставинах, які свідчать що Його існування після воскресення є чимось набагато більшим, аніж буття безтілесного видіння. Цей уривок має певне апологетичне забарвлення. Воскреслий Христос умисно запрошує Своїх учнів торкнутися Його тіла, щоб переконати їх у тому, що Він не примара, а постать із «тіла й костей» (в. 39). Здається, це викликає певну напругу з найранішими христофаніями, описаними в 1Кор. 15:1-7, та Павловою концепцією pneumatikon soma (1Кор. 15:44-46). Учні не лише можуть торкнутись, але й побачити, як воскреслий Господь споживатиме страву з риби.
Немає сумнівів, що і Лука, і Іван однозгідні стосовно того, що воскресле тіло Ісуса більше не піддавалося фізичним обмеженням, але вони намагаються наголосити на Його переконливій тілесній природі (пор. Дії 10:36-43). Зазвичай ширше греко-римське суспільство думало про реальність абстрактними термінами, які базувалися на універсальних правдах, але для євреїв реальність завжди є чіткою та конкретною. Тому, щоб воскресення було справжнім, Ісус мусить ходити, говорити та їсти, як Він це робив за земного життя. Для євреїв безтілесний дух міг бути нічим іншим, як привидом або видінням. Тому треба було використовувати матеріялістичні образи, щоб продемонструвати реальність воскресення. Рання Церква зіткнулася з єрессю докетизму, яка заперечувала реальність людського життя Ісуса та повчала, що «Христос» зійшов на Ісуса під час хрищення та покинув якраз перед розп’яттям. Здається, загроза певної ранньої версії докетизму спонукає Луку в Євангелії показати, що людська природа Ісуса Христа була справжньою.
Фінальна частина Євангелія виявляє розуміння історії спасення в Луки (22:44-53). Знову він бачить, яка старозавітна історія спасення досягає своєї кульмінації в Христі. Бог не лише виправдав Месію, але через Його воскресення приносить спасення людству. Лука намагається погодити ідею переможного Месії та Стражденного Отрока. Перш ніж стати всепереможним Месією, Ісус мусить сповнити роль Стражденного Отрока. Воскреслий Господь доручає Церкві проголошувати, що через хрест і воскресення Бог пропонує прощення гріхів та спасення всім народам (в. 47), але учні мають залишитись в Єрусалимі для сходження Святого Духа перед початком проголошення Євангелія. На відміну від того, що ми маємо в інших Євангеліях, в Євангелії від Луки проголошенню послання призначено початись в Єрусалимі, а не в Галілеї.
Лука нечітко вказує, коли саме відбулися події 24:50-53. Здається, Дії 1:1-2 натякає, що це відбулося за якийсь час після пасхальної неділі. Лука починає своє Євангеліє в Храмі (1:5) і завершує його в Храмі (24:53). Месія прийшов і став причиною відновлення Ізраїля. Завершивши це діло, той, хто і є новим Іллею та більшим, ніж Ілля, займає Своє місце біля Небесного Отця (24:51).
