23:1-25 – Ісус перед римською владою
Тепер офіційним рішенням єрусалимської влади Ісуса передано римлянам. Фальшиві обвинувачення, спрямовані проти Ісуса перед Пилатом, такі: «Ми ствердили, що Цей ворохобить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він, Христос Цар». Саме такі обвинувачення призначені для того, щоб спонукати Пилата, римського префекта, до дії. Тоді Пилат звертається до Ісуса й питає: «Чи Ти Цар Юдейський?» (23:3). Ісус відповідає: «Сам ти кажеш».
Стверджують, що Ісус був революціонером. Незважаючи на серйозну заяву, яку можна прирівняти до обвинувачення в державній зраді, Пилат дуже насторожений (23:4). Як наслідок, Пилат тричі проголосить, що він не вважає Ісуса винним у тому, у чому Його обвинувачують (23:4,14,22). Євангеліє від Луки та Дії апостолів виконують функцію апологетичної історіографії. Якщо представник римської влади міг тричі проголосити Ісуса, засновника християнського руху, невинним, то в християнстві не було нічого політичного підривного.
Висновки Пилата неприйнятні для єрусалимської влади. Після того як Пилат проголосив Ісуса невинним, ця влада докладає відчайдушних зусиль, щоб засудити Ісуса, висуваючи додаткове обвинувачення, в якому стверджено, що Він бунтує народ, навчаючи, почавши з Галілеї, а тепер і по всій Юдеї (23:5). Почувши це, Пилат передає справу Іродові Антипі, який саме був в Єрусалимі на святкуванні Пасхи. І знову Ісус відмовляється відповідати на всі запитання, які Йому ставлять. Ірод дуже хотів побачити Ісуса та стати свідком Його чудес (пор. 9:9). Він не має юрисдикції над Юдеєю, але може консультувати, бо Ісус походить із Галілеї, і кажуть, що Його підступне навчання почалося саме там. Ірод також не приймає прямого обвинувального рішення супроти Ісуса, хоча й дозволяє своїм воякам ставитися до Нього зі зневагою. Лука каже нам, що легітимна римська влада не вважала Ісуса винним у державній зраді. І все ж Пилат під тиском єрусалимської влади врешті-решт віддає Ісуса на бичування та передає Його, щоб за їхньою волею Ісуса розіп’яли (23:25).
Пилат був п’ятим римським префектом, що правив Юдеєю після усунення з посади Архелая в 6 р. по Р. Хр. Його правління тривало з 26 по 36 р. по Р. Хр. Пилат був знаний своєю жорстокістю і корумпованістю, поганим ставленням до народу та стратами без належного судового процесу. Врешті-решт, його негідна поведінка перейшла всі межі, і його було усунуто з посади.
23:26-49 – Розп’яття
Усі синоптичні Євангелія пишуть, що Ісус був цілковито виснажений і що хрест змусили нести Симона Киринея з міста Кирена в Африці, який, мабуть, прийшов до Єрусалима на Пасху. Лише Лука розповідає про зустріч Ісуса з плачучими єрусалимськими жінками на шляху на Голгофу (23:27-31). Вони разом із народом вболівали через жорстокий смертний вирок і співчували Ісусові в Його важкому становищі. Ісус використовує цю нагоду, щоб зауважити, що справжньою трагедією є не Його доля, а доля їхнього міста, яке перебуває під небезпекою неминучого знищення. Це ще одне відлуння 21:20-24.
Тоді Ісуса привели на Голгофу (що єврейською означає «Череповище») (23:33). За легендою, там було знайдено череп Адама. Каплиця Адама в Храмі Гробу Господнього завдячує своєю назвою цьому повір’ю. За легендою, кров Христа пролилася на череп Адама, який часто зображають біля підніжжя хреста. Кров нового Адама очищує старого Адама. Назва Голгофа – це доречне передбачення важливости хреста для християнської ери.
Чому Ісус пішов шляхом, який веде на Голгофу? Чому Він не намагався залишитися живим і присвятити Себе викоріненню всіх форм гріха та нещасть? Чому Він підкорився жорстокій і ганебній смерті? Ці питання, що завжди турбуватимуть людей віри, поглиблюються, коли ми бачимо рівень знущань, перед яким постав Ісус на хресті. Лука описує три сцени насміхань з Ісуса. Єрусалимські старшини кидають Йому виклик, кажучи: «Він інших спасав, нехай Сам Себе визволить, коли Він Христос, Божий Обранець!» (23:35). Вояки, які несуть варту, глузують з нього, примовляючи: «Коли Цар Ти Юдейський, спаси Себе Сам!» (23:37). Навіть один із двох злочинців, яких розіп’яли разом із Ним, зневажливо каже: «Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!» (23:39). Таким було приниження, перед яким постав Ісус. Ще з того часу в кожному поколінні дехто зневажав позірну слабкість Ісуса. Це траплялося серед провідних учених і політичних лідерів, академіків і навіть богословів. Злочинець помилково вважав, що обґрунтованість Ісусових претензій залежить від Його здатности забезпечити негайне особисте звільнення, доведення, що Він є Месією. Він фактично каже: «Виконай мої вимоги, і я Тобі повірю» (пор. 23:39). З того часу світ постійно ставив схожі умови.
Перший злочинець не був цілковито неправим, думаючи, що прихід Ісуса веде до реалізації спасення. Проте він помилявся щодо того, як можна було досягти спасення. Лише завдяки тому, що Ісус залишився на хресті та помер принизливою смертю, від наслідків гріха могли бути врятовані найгірші зі злочинців. Сьогодні ми не перестаємо дивуватися впертим і тривалим спробам (що їх часто підживлюють деякі вчені) усунути розп’яття з християнської віри або як мінімум вважати його не абсолютною необхідністю для відкуплення. На їхню думку, Ісусова смерть, якщо вона історична, була щонайбільше найвищим прикладом мучеництва заради шляхетної мети. Можливо, вони не усвідомлюють, наскільки таким поглядам раді опоненти християнства на тих територіях, де воно не є сильним. Магомет заперечував, що Ісус помер на хресті. Згідно з ісламом, помилково розіп’яли одного з учнів. Коли той учень помирав, Ісус десь насміхався з невідання його катів. Іслам приймає більшість тих речей, які Біблія каже про Ісуса, та коли доходить до тверджень про Його божественність, то зупиняється перед хрестом. Це допомагає пояснити, чому для Магомета стало можливим розпочати нову релігію. Коли хрест, його мету, сенс та значущість обходять відмовками, християнська віра втрачає не лише свій живий центр, але і його спасительну силу. Періодичні зусилля з боку певних людей у межах Церкви та поза ними заперечити центральність хреста та воскресення для християнської віри рівнозначні знищенню динамізму цієї віри. Згідно з Євангелієм від Луки, Божий задум, явлений в Ісусовому житті, перевершує всі людські ідеї, системи та утопії. Хрест – це Божі ліки від людської трагедії. Під час останніх слів Ісуса на хресті завіса Храму роздерлася зверху донизу. Через хрест шлях до Бога тепер відкрито всьому людству. Тому розірвання завіси є символічним знаком скасування храмових обрядів і його жертвоприношення як шляхів доступу до Бога (23:45). Відтепер, хоч ранні християнські вірні продовжували молитись у Храмі (Дії 3:1), вони вірили, що це лише справа часу, коли всьому цьому буде покладено край. Розірвання завіси було також першою вказівкою на прийдешнє руйнування.
Чому Бог вимагав смерти Сина як викуп для багатьох? Цього питання Ісус не ставить і на нього не відповідає. Син просто готовий схилитися перед волею Отця та пожертвувати Себе. Такі вражаючі вияви милосердя, які Ісус демонструє щодо Своїх ворогів (23:34) і щодо одного зі злочинців (23:43), не залишаються непоміченими. Сотник прославляє Бога (23:47), а люди, побачивши це, зворушились і каються (23:48). Замість вражаючих слів, що виражають покинутість Богом, які звучать із Ісусових уст у Євангеліях від Матвія та Марка, – у Луки Ісус впевнено ввіряє Свого духа Отцеві (23:46).
23:50-56 – Похорон
Йосип, уродженець Ариматеї, є таємним учнем Ісуса (Мт. 27:57). Він багатий і знаний член синедріону. Як всякий побожний єврей, він має в місті сімейний склеп. Він не підтримав рішення розіп’яти Ісуса. Тому на свій ризик він просить тіло Ісуса, щоб належно Його поховати. Він обгорнув тіло в полотно, поклав у гріб і запечатав. Жінки, які вірно йшли за Ісусом із Галілеї та віддано Йому служили (23:49,55; пор. 8:1-3), прямують слідом за тілом і бачать гробницю, в якій Його покладено. Очевидно, вони планують повернутися після шабату, щоб намастити тіло пахощами та миром, тобто вони планують вчасно піти, щоб встигнути придбати ці речі до початку шабату й повернутися рано-вранці в неділю.
