Розділ 22:39-71 – Молитва в Гефсиманії; арешт; відречення Петра

22:39-46 – Молитва на Оливній горі

Тут Лука підтверджує факт того інциденту, про який розповідає Матвій, але ми також помічаємо існування переказу з іншого джерела. Оповідь Луки про внутрішню боротьбу в саду коротка, вона упускає багато з того, про що кажуть інші Євангелія. Незважаючи на усвідомлення Свого невідворотного схоплення, Ісус все-таки за Своїм звичаєм іде на Оливну гору молитися. Тут не наведено назви саду. Ісус знає, що Юда пішов поінформувати єврейську владу про те, де Його знайти, і прямує саме туди. Коли вони заходять у сад, Ісус просить учнів молитися, щоб не впасти в спокусу. Петро запевнив Ісуса у своїй відданості, і що він боротиметься, навіть якщо це означатиме смерть, але до цієї боротьби йому потрібно бути озброєним молитвою, а не двома жалюгідними мечами. Єдиною зброєю для неодмінного захисту та перемоги над силами темряви є молитва. Отже, Ісус відходить від учнів на відстань кинутого каменя, щоб зовсім самому зустріти останній напад, який здійснить сатана. Дієслово, яке використано для опису цієї дії, означає «відірватися». Ісус відірвався від учнів. Тут немає згадки про якусь особливу роль, яку відіграли троє учнів, як ми це бачимо в Євангеліях від Матвія та Марка, тут також немає згадки про страх і горе з боку учнів. Лише Лука описує, що Ісус у молитві став на коліна (22:41). Під час молитви на Сході прийнято стояти. Проте СЗ розповідає про кілька випадків, коли люди ставали на коліна чи падали ниць у молитві (І. Н. 7:6-10; 1Цар. 8:54; 2Хр. 6:13; Пс. 95:6; Дан. 6:11; пор. Дії 7:60; 9:40; 20:36; Фил. 2:10; Рим. 14:11).

Ісус молиться, щоб, якщо на те є Божа воля, Бог віддалив від Нього чашу (22:42). Чаша в СЗ є звичним образом благословення або прокляття (Пс. 11:6; 16:5; 23:5; 75:9; Єр. 49:12). Хоч Ісус молиться про можливе віддалення цієї чаші, Він перебуває в повній покорі перед волею Отця. Найприроднішою річчю для енергійного молодого чоловіка за тридцять є бажання жити. Тут сатана відчайдушно намагається востаннє спробувати звернути Ісуса зі шляху на хрест. Ангел приходить не для того, щоб полегшити Ісусову агонію, а дозволити Йому пройти через неї на ще глибшому рівні. Припускаючи, що 22:43-44 є частиною оригінального тексту, грецьке слово agonia («скорбота», «тривога») присутнє лише в Луки (в. 44). Agonia стосується внутрішньої концентрації, притаманної атлетам перед початком перегонів: вони бліднуть, тремтять усім тілом і рясно пітніють. Це слово використано для опису глибини Ісусового внутрішнього відчуття та боротьби. Ісус іде в Гефсиманію в агонії; виходить звідти зі спокоєм та миром у серці, бо Його укріпив у молитві Отець. На жаль, у цю критичну хвилину випробувань учні сплять.

22:47-53 – Схоплення Ісуса

Спосіб, в який Юда завершує свій ганебний вчинок, досконало узгоджується з цілковитою ницістю цього вчинку. Він очолює юрбу, озброєну мечами та киями, ведучи її до саду, де, він це знає дуже добре, молиться Ісус, і видає Його поцілунком. Зазвичай поцілунок є знаком дружби, проте дія Юди є фальшивою видимістю глибокої прихильности; вона навіть могла бути заздалегідь запланованим знаком ідентифікації для тих, хто намагаються схопити Ісуса. Це відразливо. Так само й сьогодні акти недовіри Спасителеві є найприкрішими в релігійних середовищах, а особливо серед тих, хто робить урочисті заяви про любов, прихильність та відданість. Ісус відмовляється, щоб Його захищали мечем. Для Нього ціллю є хрест. Шляху назад немає. Згідно з Лукою, Ісус навіть зцілює праве вухо одного з нападників, яке йому відтяв учень, необачно й майже комічно орудуючи мечем.

Ісус намагається докоряти Своїм ворогам, які виходять проти Нього під покровом темряви з мечами та киями, неначе Він є розбійником або невгамовним злочинцем (22:52; пор. 22:37). Він відкрито та щоденно навчав у Храмі протягом майже тижня, але те, що Його схоплюють у темряві, показує гріховність людських сердець, а також те, що Його схоплення не можна виправдати. Ісус каже: «Це ваша година тепер, і влада темряви». У Євангелії від Луки чітко прочитуються теми боротьби сатани супроти Христа та зіткнення двох царств. В оповіді про спокушування лише Лука пише, що сатана покинув Ісуса на якийсь час, аби повернутися пізніше. Тепер прийшла остання година, коли сатана відчайдушно намагається відвернути Ісуса чи знайти якийсь спосіб зупинити Його.

22:54-62 – Відречення Петра від Ісуса

Чотири Євангелія містять чотири схожі, але при цьому й відмінні оповіді про Петрове відречення від Ісуса. Ця історія не є похвальною для Петра. Євангелія зберегли її, щоб показати, що, коли Ісус потребував Своїх учнів найбільше, Він залишився сам на сам зі Своєю долею, проте навіть перед лицем зради з боку тих, що були до Нього найближчими, Він залишився вірним Богові.

В Євангеліях від Матвія, Марка та Івана після схоплення Ісуса відбувається нічний суд. У Євангелії від Луки після знущань з Ісуса і Петрового зречення вночі суд перед синедріоном відбувається рано-вранці. Також немає однозгідности стосовно того, чи деякі закиди адресовано безпосередньо Петрові чи іншим свідками цих подій. Здається, усні перекази та/або інші джерела певною мірою вплинули на оповідь Луки. Неоднозгідності в чотирьох розповідях є запрошенням розважати над схожостями та несхожостями в тих розповідях, які ми чули або читали щодо інших важливих для нас подій. Ми не завжди можемо пояснити, чому розповіді про важливі події відрізняються. У цьому сенсі оповіді в Євангелії не відрізняються радикально від життя, до якого ми звикли.

Оскільки історія про відречення Петра, як і всі інші історії Євангелія, поширювались усно, перш ніж їх було записано в різних центрах християнства, природно, що існувала можливість появи різних оповідей і поглядів із різних ракурсів. Скажімо, двоє глядачів п’єси ніколи не розкажуть про те, що бачили, однаково, і двоє слухачів історії не перекажуть її іншим так само, як вони цю історію почули. Корисно це знати про відмінні оповіді в Євангелії, бо це запрошує кожного з нас формувати свою власну думку про те, що ж найімовірніше трапилося. Таким чином, ми скеровуємо наше зацікавлення в правильному напрямку. Це заохота до логічного мислення та занурення у творчу інтерпретацію Святого Письма, яке ніколи не завершується.

22:63-71 – Ісус перед радою старших

Група солдатів, яких призначено стерегти Ісуса до засідання синедріону наступного ранку, знущається з Нього (22:63-65). Вони накривають Ісуса плащем і б’ють Його, намагаючись змусити Його говорити, оскільки Він, як пророк, має знати все. Вояки додають до побоїв ще й образи. В обох Євангеліях – від Матвія і від Марка – глузування, знущання та побиття відбуваються при завершенні суду, якраз перед відреченням Петра. Лука подає найдетальніші з усіх синоптичних Євангелій описи цих знущань.

Усі Євангелія однозгідно твердять, що Ісус був підданий чомусь на кшталт допиту чи суду перед релігійною владою Єрусалима. Згідно з Лукою, це відбулося після відречення Петра, рано-вранці. Лука визначає суд як «раду старших народу» (22:66). Згідно з Йосипом Флавієм (Ant. 12. 42), ця рада, синедріон, складалась із первосвящеників, старших і книжників. Лука не говорить про жодне нічне слухання Ісуса, як про це написано в інших Євангеліях, але, здається, він знає, що Ісуса схопили та били вночі. Ніби для контрасту світло дня, коли Його допитували перед синедріоном, вказує на Ісусову невинність.

Слухання розпочинається відразу ж із ключового питання: «Коли Ти – Христос, скажи нам» (22:67). Ісус відмовляється відповідати, ймовірно, знаючи про двозначність терміну «Христос» у той час. Він також усвідомлює, що раді насправді не йдеться про визначення, а про те, щоб визнати Його винним. Тоді Він ідентифікує Себе та Свою місію зі сходженням на престол Сина Людського в Дан. 7. Саме цей Син Людський (Лк. 22:69) незабаром отримає владу від Бога, щоб бути царем і суддею всіх (Дан. 7:13). Відтепер ця рада та народ перебувають на випробуванні перед небесним судом, який очолює Син Людський. На відміну від інших євангелистів-синоптиків, Лука пише, що Ісусові супротивники ставлять ще одне питання: «То Ти – Божий Син?» Ісус знову відповідає двозначно: «Самі кажете ви, що то Я». Це прийнято як ствердну відповідь на друге питання. Це все, що їм потрібно, щоб засудити Ісуса. Пишучи, що слухання відбувається вдень, повідомлення Луки надає цьому судовому процесові видимість законности.

Попередній запис

Розділ 22:24-38 – Прощальна промова

22:24-38 – Прощальна промова Ісус навчає сумирности (22:21-30). Коли Він докладав енергійних зусиль, щоб підготувати думки учнів до Своєї смерти ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 23:1-56 – Ісус і Пилат; розп'яття; похорон

23:1-25 – Ісус перед римською владою Тепер офіційним рішенням єрусалимської влади Ісуса передано римлянам. Фальшиві обвинувачення, спрямовані проти Ісуса перед ... Читати далі