Вступ
Канон Чотириєвангелія (НЗ) складають Євангеліє від Матвія, Євангеліє від Марка, Євангеліє від Луки та Євангеліє від Івана. Програми богословських факультетів і семінарій побудовані таким чином, що приділяють набагато більше уваги вивченню перших трьох синоптичних Євангелій, ніж вивченню четвертого Євангелія. Переважна більшість християн знайома з Євангелієм від Івана лише в контексті літургії. Священики часом сприймають певні частини цього Євангелія з благоговінням, особливо коли вони з’являються в літургійному циклі. Якщо синоптичні Євангелія містять безліч оповідей, притч, коротких історій, епізодів зцілення та відомих висловів Ісуса, автор Євангелія від Івана, мабуть, полюбляв одноманітні дискурси, розмістивши на своїх сторінках порівняно мало таких оповідей. Мовні засоби, які він уживає, не відзначаються виразністю, лексика обмежена та повторювана. Ісус у Євангелії від Івана говорить про Себе так, наче протиставляє Себе тому Ісусові, образ Якого ми бачимо в синоптичних Євангеліях, де Він проголошує Небесне Царство. У цілому, четверте Євангеліє неначе існує в окремій реальності, відірваній від світу інших книг НЗ, і ще більше відокремлене від того світу, в якому живе сучасний читач.
З іншого боку, Євангеліє від Івана містить такі унікальні вірші, що стали надзвичайно популярними літургійними рядками (1:29; 20:19); це улюблені вірші християн харизматичного оновлення (пор. 3:3,5), вони є найпершою зброєю місіонерів (3:16-17; 10:16; 20:21) та екуменічного руху (17:20-23). Євангеліє від Івана містить також вражаючі сцени, які надихали багатьох художників: весілля в Кані Галілейській (2:1-11), самарянка біля криниці (4:7-26), помазання у Віфанії (12:1-8), омивання ніг (13:1-11), виноградина та гілки (15:1-8), Добрий Пастир (10:7-18), воскресення Ісуса та Його зустріч із Марією Магдалиною (20:11-18).
Для науковців-біблістів Євангеліє від Івана залишається загадкою. Існує цілий комплекс нез’ясованих запитань, що стосуються його походження, авторства, композиційних елементів, цільової авдиторії та його стосунку до синоптичних Євангелій, а також до послань апостола Івана.
Отже, незважаючи на те що Євангеліє від Івана вважається найдоступнішим із усіх чотирьох Євангелій текстом для читання, водночас воно є найважчим для розуміння. Чому так сталося? У цій праці ми не ставимо собі за мету дати відповіді на всі запитання, радше будемо сприяти тому, щоб читач зумів заглибитись у таємницю Іванового Євангелія, не намагаючись розв’язати всі проблеми, пов’язані з контекстом книги; ми прагнемо спонукати читача сприйняти життєдайні слова цього Євангелія так, щоб він міг вільно орієнтуватися в тексті книги.
Євангеліє від Івана як окрема книга
1) Мета написання Євангелія
Євангеліє від Івана, як і всі книги Нового Заповіту, написане для задоволення пастирських потреб, що виникли в певній спільноті вірних. Його унікальний зміст, стиль та мовні засоби інспіровані та сформовані відповідно до особливих пастирських проблем, які існували в спільноті Іванової цільової авдиторії. Сьогодні нам невідомо докладно, ким були ті люди за своїми етнічними та соціяльними ознаками і де вони перебували географічно, але ми усвідомлюємо, яку мету ставив перед собою автор, створюючи своє Євангеліє, тому що він пише про це в 20:30-31. Зазначений фрагмент розкриває глибинний сенс Євангелія, а також тенденції світосприйняття, які він прагне донести до читача. Уважно читаючи цю книгу, ми неначе отримуємо запрошення сприйняти проблеми віри тих людей, для яких Євангеліє від Івана і було написане, щоб через проголошення євангельської істини знайти христологічне їх вирішення.
Для того щоб опанувати цей ключ розуміння, зберегти його і користуватися ним виважено, відкриваючи для себе невичерпне духовне багатство Євангелія, від читача вимагається прочитати згаданий фрагмент дуже уважно. Це спонукатиме його прислухатися до голосу євангелиста, що звернений як до кожного окремо, так і до всієї спільноти вірних. Автор, вживаючи займенник ви в другій особі множини у в. 31, впродовж цього епізоду намагається переконати кожного вірного впустити євангельську Добру Новину у власне життя і через віру пізнати Ісуса.
На основі цього ключового фрагмента ми можемо зробити такі висновки і погодитись із такими принципами його розуміння:
а) Євангеліє свідомо написане у форматі «книги» (20:30; 21:25), яку непросто передати в усній формі. Отже, своєрідні літературні риси, притаманні йому, мають дуже важливе значення.
б) Повне значення Євангелія можна осягнути, прочитавши цілу книгу, а не її окремі фрагменти. Тому, щоб зрозуміти значення цього Євангелія у всій повноті, потрібно прочитати його з першої до останньої сторінки. Кожен наступний епізод побудований таким чином, що містить свідчення про попередні епізоди взаємодії Ісуса з Його слухачами, які доповнюють і посилюють проголошення про життєдайну віру. Ці взаємодоповнюючі незабутні свідчення про Ісуса і є тим підґрунтям, на якому будується віра читача.
в) Події з життя Ісуса, про які розповідає автор Євангелія, навмисне вибіркові і розкриті не повністю. Автор Євангелія передбачає, що потенційний читач уже володіє глибокими знаннями про Ісуса. Ці знання ми отримуємо сьогодні більше із синоптичних Євангелій, ніж з усіх інших книг НЗ, а також із живої традиції Церкви. Сучасний читач потребує цих знань для повнішого розуміння тексту Євангелія.
г) Події, описані тут, навмисне названо «знаками». Знак вказує на реальність, відмінну від нього, він не існує сам собою (наприклад, дорожній знак звертає нашу увагу на певне місце, але сам не є цим місцем). Якщо ми маємо намір досягти бажаної мети, нам потрібно усвідомити, наскільки важливим є той чи інший знак, щоб діяти відповідно до вказівок. «Знаки», які показує Ісус впродовж усього Євангелія, мають істинний зв’язок із Його твердженнями (наприклад, повернути зір сліпому та бути світлом світу); таким чином, ці знаки слугують надійними вказівками шляху, по якому потрібно йти з вірою, якщо ви маєте намір отримати справжні знання про Ісуса та Його місію спасення.
ґ) Євангеліє він Івана було написане вірним послідовником Христа для інших християн для того, щоб посилити віру тих, які вже увірували, і надихати цю віру в новонавернених. Сучасні християни також потребують віри, щоб повною мірою зрозуміти цей текст Євангелія.
д) Основний стилістичний метод, використаний при написанні Євангелія від Івана, – персвазія (переконування). Євангелист закликає читача слухати правдиве свідчення про Ісуса з відкритим серцем (19:35; 21:24), для того щоб повірити в Ісуса та отримати вічне життя від Нього.
е) Усі події, описані в Євангелії, мають одну мету: переконати читача повірити й визнати разом із іншими, що Ісус – це Божий Син, Христос, Якого Господь послав, бо так полюбив цей світ, що бажає дати вічне життя тим, хто увірував у Нього. Кожен епізод у Євангелії намагається розкрити цю тезу.
