Розділ 6:1-16 – Суперечки щодо шабату

6:1-11 – Син Людський є Господом шабату

Тепер Ісус викликав у фарисеїв гнів і підозру. Якщо ми уважніше розглянемо цей контекст, то побачимо, що опинилися посередині серії, яка складається з чотирьох історій, де фарисеї, релігійні авторитети в Галілеї, все більше й більше критикують дії Ісуса. Ісус добре знає, що вони уважно за Ним спостерігають. Здається, Він навіть умисно кидає виклик релігійним традиціям, що були перешкодою для свободи й любови, яку повинні мати Божі діти за первісним задумом Бога. У цьому уривку фарисеї звинувачують учнів Ісуса в тому, що ті зневажають шабат.

Субота, шабат – це сьомий день, день відпочинку. За єврейською традицією, його треба дотримуватися свято, на відміну від усіх інших днів, оскільки Бог після сотворення світу відпочивав (пор. Бут. 2:2-3; Вих. 20:10-11). Щоб упевнитися, що ніхто не робив жодної роботи протягом дня відпочинку (від вечора п’ятниці до вечора суботи), рабини пізніше додали численні додаткові правила, щоб усі розуміли, чи вони належно дотримуються вимог Тори. У процесі виконання заповідей Тори люди зосереджувалися на тому, щоб робити правильні речі та щоб інші теж робили правильні речі, і, як це часто буває в таких випадках, дехто втратив розуміння істинного значення шабату. Так, фарисеї звинуватили учнів Ісуса в кількох правопорушеннях. Їсти зерно (пшеницю чи ячмінь) з чийогось поля не було злочином. Це дозволялося. Кожний голодний подорожній може зірвати стиглий плід чи зерно, але його треба з’їсти там, де зірвано, і лушпиння залишити там-таки. Нічого не можна брати з собою: це була б крадіжка.

У фарисеїв був інший підхід. Те, що учні зривали колоски, вони вважали «жнивами», які були заборонені під час шабату, а те, що учні розтирали зернини, щоб відділити полову, визнано «віянням», а це форма праці, яка теж була заборонена. Ісус захистив Своїх учнів, апелюючи до дій царя Давида. Дії царя були важливі для людей як настанова й приклад. Тому Ісус спитав фарисеїв: якщо Його учні зробили щось неправильно, то як оцінювати поведінку царя Давида, описану в 1Сам. 21:1-6? Фарисеї не могли засуджувати Давида, тож вони промовчали. Але Ісус продовжував і вже говорив до них «зашифрованою» мовою: «Син Людський – Господь і суботі!» (Лк. 6:5). Цього фарисеї не могли зрозуміти, але адресати Євангелія від Луки зрозуміли точно: Ісус говорив про Себе як про когось безсумнівно величнішого за Давида. Ісус як «Син Людський» супроводжував у месіанську епоху, у новий світанок покаяння – навіть у суботу! (пор. Ів. 5:15-17).

6:6-11 – Ісус оздоровлює сухорукого

«Іншої суботи» Ісус знову засмучує фарисеїв. У попередніх історіях їх ображали речі, що відбувалися в іншому місці. У цьому уривку Ісус перериває проповідь у шабат, фарисеї все більше тривожаться тим, що Він задумав. Усвідомлюючи їхню ворожість, Ісус каже одному зі слухачів: «Підведися, і стань посередині!». Тоді, дивлячись прямо на критиків, запитує їх: «Приписи щодо шабашу наказують нам не працювати в цей день. А якщо з кимось трапилося нещастя? Чи мусимо ми залишити його в агонії, аж поки не скінчиться шабат?» (пор. Лк. 6:9). Фарисеї не відповідають. «Простягни свою руку», – каже Ісус чоловікові, і його суха рука вмить стає здоровою. Люті через те, що не можуть відповісти Ісусові, фарисеї починають задумувати спосіб Його позбутися. Його відважні твердження та дії ставлять під питання їхній спосіб життя. Таке може статися тоді, коли людина має Божого духа. Вона починає бачити надто чітко, відкриває ганебні таємниці та приховане зло. Життя такої людини може опинитися під загрозою. Якщо ми як душпастирі молимося за провідництво Святого Духа, то мусимо бути готовими приймати наслідки.

6:12-16 – Ісус обирає дванадцять апостолів

Лука поіменно називає нам вузьке коло осіб, яких обрав особисто Ісус, щоб вони були Його «внутрішнім кабінетом», Його «школою учнів». Ця група ходила всюди, куди йшов Він, їла те, що їв Він, спала там, де спав Він, і дізнавалась усе, що могла, про Ісуса, намагаючись робити те саме, що й Він. Зв’язок між учителем та учнем у стародавньому світі був дуже тісним.

Обов’язком учнів було не пропускати нічого з того, що казав чи робив Ісус. Не те щоб вони всі були видатними людьми – навпаки, повною несподіванкою є те, наскільки неоднорідною була ця група, яка складалася з рибалок, митника, борця за свободу (Симон Зилот) й зрадника. Вони не пізнавали швидко і легко все, чого їх навчав Ісус, натомість, здається, зробили всі можливі помилки. Лука іноді описує найближчих товаришів Ісуса не надто схвально, та все ж до кінця Євангелія та в Діях апостолів ми побачимо, як вражаюче сила Святого Духа змінює життя цих людей, особливо Симона Петра. Це має давати надію кожному парафіяльному священикові та проповідникові. Незалежно від того, наскільки впертими і спантеличеними ми почуваємося, мусимо завжди пам’ятати, що нас веде Святий Дух. Також ми не є самотніми, оскільки з нами Господь Ісус; Він опікується нами й діє задля Своєї мети.

Лука завершує перелік апостолів на лиховісній ноті: «й Юду Іскаріотського, що й зрадником став» (6:16). Тут використано грецьке слово рrodotes. Це дуже сильне негативне слово, яке означає «той, хто зрадив своїх батьків, богохульник або відступник». Чому Ісус обрав такого учня? У Гефсиманському саду, коли Юда підійшов і поцілував Ісуса, чому Він не сказав йому: «Юдо! Схаменися, що ти робиш!» Аби зрозуміти це, вам потрібно самостійно прочитати оповідь Луки дуже уважно. Ми докладемо всіх зусиль у цьому коментарі, щоб виокремити ключові місця, які проливають світло на таємницю Ісуса та Юди.

Попередній запис

Розділ 5:27-39 – Покликання Леві

5:27-32 – Покликання митника Леві Митників у Палестині найбільше ненавиділи і найбільше боялися. Податкова система за римського правління допускала можливість ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 6:17-49 – «Проповідь на рівному місці»

Перш ніж Ісус обрав дванадцятьох апостолів, Лука описує, що Він пішов на гору неподалік, де міг побути наодинці, і провів ... Читати далі