Розділ 26:17-46 – Таємна вечеря, молитва в Гефсиманії

26:17-30 – Таємна Вечеря

Матвій описує Таємну Вечерю як пасхальну вечерю, що відбувалася 15 ніссана. Перший день Опрісноків припадав, очевидно, на 14 ніссана, день, коли всі викидали з дому і знищували всю стару закваску для хліба (m. Pesah 1, 1-3). Цей день, що насправді не був частиною семиденного святкування (Вих. 12:14-20), було додано до пасхальних святкувань, і про нього досить часто говорили як про «перший день». Учням було сказано приготувати пасхальну вечерю, але з міркувань безпеки Ісус на той момент не повинен був розголошувати їм, де саме вони споживатимуть трапезу. Необхідно було зробити певні приготування заздалегідь, зокрема домовитись про місце в чийомусь домі, оскільки трапезу потрібно було спожити в Єрусалимі. Ісус посилає їх до одного з містян (можливо, це був Його єрусалимський послідовник), і вони повинні були сказати заздалегідь установлене гасло: «Каже Вчитель: час Мій близький». Грецьке слово, вжите тут на позначення поняття «час», – kairos, що має особливе значення «час виконання». Приготування до празника Пасхи передбачало закупівлю їжі та приготування самих учасників у такий спосіб, щоб відтворити символізм звільнення з Єгипту.

Після заходу сонця Ісус та Його учні починають споживати пасхальну вечерю, як і передбачалося. У Євангелії від Матвія Ісус обмежує коло спілкування лише з Дванадцятьма, один із яких має його видати. Ці Дванадцять, що є новою сім’єю Ісуса, представляють коліна Ізраїля. Зазвичай під час такої трапези всі споживали їжу напівлежачи за низьким столом, спершись на подушки. Коли Ісус проголошує, що один з учнів зрадить Його, учні, «тяжко засмучені», перебуваючи в страху, що мова може йти про кожного з них, запитують: «Чи не я то, о Господи?» Коли вони вмочили хліб у миски з їжею, відповідь Ісуса лише підкреслила, що зрадником буде один із тих, хто їсть разом із ними. Фраза «Людський Син справді йде, як про Нього написано» стосується Ісусового передбачення власного страждання, смерти, воскресення, як про це написано в Іс. 53 та Йона 1:17-2:10. Ці пророцтва, однак, не звільняють від відповідальности тих, хто винен у Його стражданнях та смерті. Юда ставить те саме запитання, що й інші, за винятком того, що він називає Ісуса «Учителю», показуючи таким чином брак розуміння ролі Ісуса. Відповідаючи «Ти сказав», Ісус робить наголос на слові «ти», і тому покладає відповідальність за відповідь на того, хто поставив запитання.

Під час трапези, здійснюючи обряд, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням – усі ці дії добре узгоджуються з пасхальними обрядовими діями, але й нагадують чуда насичення людей у 14:9 та 15:36 із дуже сильною алюзією до месіянського бенкету (Іс. 25:6-9; 55:1-3). Ламання хліба – це вираження тісних взаємозв’язків у спільноті. На тлі традиційної історії про визволення з Єгипту Ісус говорить: «Прийміть, споживайте, це тіло Моє». Учні перебувають не лише в міцних стосунках союзу з Ним, але й приймають Його у своє нутро. Пасхальна історія про жертвенного агнця надає важливости тій ідеї, що Ісус віддає Себе в жертву за інших. Фраза «пийте з неї всі» не передбачає жодної дискримінації, ніхто не відділений, навіть той, хто вже готовий зрадити. Мовні засоби в. 28 запозичені з Іс. 53:12, тому що Ісус – це Отрок, який видасть Свою душу на смерть і понесе гріхи людства. «Це кров Моя Нового Заповіту» нагадує нам слова, що їх говорив Мойсей, коли виливав кров на народ як печать їхнього завіту з Богом (Вих. 24:8; пор. Зах. 9:11). Читання текстів про цей завіт завжди було важливою частиною трьох головних празників. Однак на основі Єр. 31:31-34 (пор. Іс. 51:7) Девтеро-Ісая говорить про Отрока як про «заповіт народу» (Іс. 42:6; 49:8). Отже, Ісус, як Отрок, Який усім Своїм життям та вчинками свідчить про любов Господа, і є живим завітом, до якого тепер причетні також Його учні, і вони тепер мають частку у вічному союзі, тому що теж беруть на Себе роль Отрока (28:18-20). «Відпущення гріхів» – ось основа відновлення царства (див. вище 1:21 та в Іс. 53); страждання Отрока, смерть і воскресення розглянуто як засіб для поширення царства для всіх. «Виноградний плід» – словосполучення, що замінює слово «вино» в обряді пасхальної трапези (див. m. Ber. 6, 1). Відтепер Ісус не буде пити вина аж до того дня, коли питиме його новим із учнями в царстві Свого Отця (Іс. 55:1-2).

У цьому описі Таємної Вечері Матвій показує трапезу у світлі свого розуміння подій про розп’яття та воскресення, але також і в перспективі встановлення Пресвятої Євхаристії в його власній спільноті, до якої долучаться всі його слухачі. Помноження хлібів також вибудоване на євхаристійних образах (напр., слова «поблагословив» і «розламав» стали літургійними термінами, які вживаються під час здійснення Пресвятої Євхаристії). Матвій поєднує бачення Таємної Вечері як образу месіянського бенкету з розумінням викупної жертви для спасення, страждання й смерти Ісуса на хресті. Це поєднання витікає не лише з досвіду Матвієвої спільноти, але має коріння і в словах та діях самого Ісуса, хоч і поширюється, подібно до притч, завдяки всезростаючому розумінню Церкви, що утворилася в період після воскресення. В Євангелії від Матвія особливого важливого значення набуває відкупительна сила Ісусової крови, щоб очистити від гріха Божий народ, Ізраїль. Розуміння Ісусового служіння через пророцтво про Отрока Ізраїля в Девтеро-Ісаї досягає кульмінації в тому, як сам Ісус розумів страждання й смерть Сина Людського в контексті Іс. 53:11-12, про те, що Він понесе гріхи багатьох. Під час Таємної Вечері Ісус формує це бачення як новий тип пасхальних подій, що їх Павло та Лука тісніше пов’язують із давньою Пасхою, додаючи прохання Ісуса споживати цю святкову трапезу в пам’ять про Нього (1Кор. 11:24; Лк. 22:19). Ця викупна жертва буде поширена на всі народи, згідно з баченням Ісаї.

26:31-35 – Ісус передбачив зневіру учнів

Усі учні «зневіряться» через те, що станеться з Ісусом. Цитата, наведена з Зах. 13:7, змальовує доброго пастиря, який уособлює Боже керівництво, але його відкидають релігійні лідери (Зах. 11:4-17). У короткому вірші (Зах. 13:7-9) йдеться про меч Господній, що б’є пастиря і розполохує овець, Господню руку, повернену проти «малих», ягнят стада (пор. Іс. 40:11; Мт. 10:42; 18:6; 10:14). Для всіх них приготовано страшні випробування: частина пройде ці випробування на вірність очисним вогнем страждань. На позитивній ноті Ісус додає, що коли Він воскресне, то зустрінеться з ними в Галілеї. Петро від імени всіх учнів знову наполягає на тому, що він ніколи не зречеться Ісуса, адже вони пам’ятають Його слова про справжнє учнівство (10:38-39; 16:24-25), але Ісус не зважає на його протест (та на протест інших учнів) і дає просту й гірку відповідь, що перед настанням світанку Петро тричі зречеться Його.

26:36-46 – Молитва в Гефсиманії

Ісус приводить Своїх учнів у Гефсиманію (назва могла мати значення «олійниця»), сад, розташований на схилі Оливної гори. Попередні ночі він провів у Віфанії (21:17; 26:6), але в ніч настання Пасхи всім паломникам було наказано перебувати в межах міста, які під час святкувань були розширені, і схили гори Оливної також вважалися територією міста. Оскільки Юда був одним із учасників Таємної Вечері, він мав знати про місце, де вони збиралися. Троє учнів, які висловили своє бажання бути з Ісусом, Петро (в. 35) й сини Зеведеєві (20:22), супроводжують Ісуса далі, тому що Він наполягає, щоб вони стали свідками звершення Божого замислу, про яке мають звіщати після Його воскресення (пор. 17:9). Ісуса охоплює смуток і розпач, адже Він відчуває, що час Його зради та смерти наближається, тому Його мова подібна до благання стражденного праведника в Пс. 42:5,11; 43:5. Проте у Своїй молитві Ісус смиренно вибрав коритися волі Отця, так само як Він навчав Своїх учнів (6:10). Чаша, яку Він мусить випити, – це чаша гніву (пор. 20:22), яку потрібно забрати в Ізраїля й дати гнобителям (Іс. 51:17-23). Однак Ісус розуміє, що саме Він повинен випити цю чашу, аби виконати «волю Господа» (Іс. 53:10) і приблизити царство Боже для всіх народів. Тим часом троє учнів поснули. Матвій ясно говорить, що Ісус промовляє молитву тричі й тричі Він бачить Своїх учнів сплячими. Автор показує великий смуток Ісуса, але й підкреслює, що ті троє не справилися зі своїм завданням. Ісус, однак, уже знає, що час настав. І тому Він пробуджує Своїх сплячих учнів, щоб вони стали свідками Його зради та арешту.

Попередній запис

Розділ 26:1-16 – Змова про вбивство Ісуса, пропозиція зради

Ісус прийшов до Єрусалима на празник Пасхи, щоб постраждати та померти в імені Ізраїля як Отрок/Син Людський задля відкуплення від ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 26:47-27:10 – Зрада та схоплення, Ісус перед синедріоном

26:47-56 – Зрада та схоплення Ісуса Переживши внутрішню боротьбу під час молитви, Ісус тепер відчуває повний контроль над ситуацією. «Люду ... Читати далі