Розділ 16:13-20 – Ідентичність Сина Людського

У Кесарії Пилиповій, місті, розташованому біля підніжжя гори Гермон, яке свого часу було найпівнічнішою точкою землі Ізраїля, Ісус ставить Своїм учням запитання: «За кого народ уважає Мене, Сина Людського?» Оскільки Ісус сам називає Себе цим ім’ям (8:20; 9:6; 10:23; 11:19; 12:8,32,40; 13:37,41), настав час і учням дізнатися, ким насправді є Ісус.

Ім’я «Син Людський» функціонує тут, як і в будь-якому іншому місці Євангелія від Матвія, як самоідентифікація Ісуса. Та попри те, це енігматичне ім’я, можливо, було дуже дивним для тих, хто слухав Ісуса. Дехто міг відносити Його до Дан. 7 і навіть, імовірно, до притч Еноха (1Енох 37-71), де Син Людський описаний як той, хто повалить царів і можновладців з їхніх тронів (46:1-5).

Відповідь на перше запитання («За кого народ уважає…») є дещо неоднозначною. Поширеною була думка, що ототожнювала Ісуса з кимось із давніх пророків. Дуже шанованим був пророк Ілля, і оскільки Бог забрав його в дуже незвичайний спосіб (пор. Цар. 2:11), усі очікували його повернення як предтечі Месії (пор. Мал. 3:23-24). Згідно з Мт. 14:2, Ірод Антипа прийняв Ісуса за Івана Христителя, що воскрес із мертвих. Матвій долучає, відповідно до юдейської традиції, ім’я Єремії, стражденного пророка par excellence, якого було взято на небо, що вказувало на перше передбачення страстей (в. 21).

Коли Ісус запитує у Своїх учнів: «А ви за кого Мене маєте?», Симон Петро відповідає: «Ти – Христос (= Помазаник), Син Бога Живого». Лише Петро дає відповідь, хоч Христос звертається до всіх учнів. Це підкреслює роль Петра як речника та уповноваженого говорити від імени всіх учнів (пор. 19:27; 26:35,40). Петро визначає Сина Людського, про якого говорить Ісус у Своєму запитанні, і як «Месію», і як «Син Бога Живого». Це визнання не змінює значення виразу «Син Людський», але стверджує, що Ісуса, Який власне позиціонує Себе таким чином, потрібно вважати Месією та Сином Божим.

Термін «Помазаник» («Христос», чи «Месія»), крім початку наратива, Матвій вживає лише в 11:1-6, де він тісно пов’язаний із образом Отрока, Який проголошує Добру Новину знедоленим (11:5; Іс. 61:1). Петро стверджує, що Ісус, як Син Людський, виконує роль не «Сина Давида», а «Син Бога Живого». Цим терміном названо вірних синів Ізраїля в Ос. 2:1, але в указаному контексті він набуває нового значення. Як Син Людський, Ісус є Сином Божим/Отроком Ізраїлем, що прийшов зібрати вірних до царства, так щоб вони могли виконати Божий замисел – спасення народів.

Вірші 17-19 становлять окрему цілість. Слова Ісуса утворюють три строфи (одна для кожного вірша), і кожна строфа складається з трьох рядків. Перший рядок кожної строфи вводить нову тему («Блаженний ти…», «І кажу Я тобі….», «І ключі тобі дам….»), а другий і третій, вибудувані на антитетичних твердженнях, розвивають цю тему глибше. Відтепер Ісус більше не ставить запитань, а проголошує низку тверджень. По суті, тут розглянуто три головні теми: Боже об’явлення, Петро (скеля) та ключі до царства Божого.

1) Симон Петро визнає, що Ісус є Христос, Син Божий. Далі Ісус пояснює глибший смисл цього визнання. Він розпочинає дискурс із благословення («Блаженний ти…»), але повноту знання про славу Ісуса та розкриття таємниці, пов’язаної з Його особистістю, читач отримає згори, а не на основі матеріяльного світу. Причину пояснено в Мт. 11:27: Отця ніхто не знає, крім Сина, і ніхто не знає Сина, крім Отця; отже, лише Отець міг повною мірою дати Петрові знання про Боже синівство Ісуса. Це пояснює, чому Син Божий не може бути відкритий Петрові «тілом і кров’ю», а лише Отцем, що на небесах (Гал. 1:12,16; 1Енох 62:7). Таким чином, автор дає нам зрозуміти, що Ісус обрав Петра, аби той був «скелею», з огляду на його правильну відповідь на поставлене запитання, відповідь, яку Петрові підказав Бог Отець.

2) Ісус, почувши відповідь Петра, заявляє: «Ти – Петро (Petros), і на скелі оцій (petra) побудую Я Церкву (ekklesia) Свою». У Мт. 16:13-20 багато висловів мають арамейську природу, і гра слів на основі імени Симона стане зрозумілішою, якщо ми враховуватимемо пояснення арамейською мовою. Ісус називає Симона «Petros», що є грецьким перекладом арамейського слова «скеля», kepha’, імені, яким Ісус назвав Симона. Павло називає Петра «Кифа» (Гал. 2:11). Слово «скеля» досить часто є визначенням Бога як єдиної основи для життя людини (Іс. 17:10; 44:8; але пор. Іс. 51:1-2, де термін «скеля» виступає характеристикою Авраама). Будучи провідником Божого об’явлення, сам Петро, як один із тих, хто засвідчує справжню ідентичність Ісуса, є тією скелею, на якій Ісус тепер збудує спільноту вірних. Образ Петра як скелі найкраще розуміти в аспекті тлумачення притчі про мудрого чоловіка, «що свій дім збудував на камені (скелі)» (7:24). Слово ekklesia, що вживається лише в цьому фрагменті та у 18:17, є еквівалентом єврейського терміна qahal, що означає загальне зібрання вірних (пор. Гал. 1:13). Згідно з 1Енох 62, 8, після того як Син Людський відкриється святим та обраним, «зібрання справедливих буде насаджене [пор. Іс. 60:21] і всі обрані постануть перед Ним» (пор. 1Енох 38). Відтепер Ісус має збудувати відновлену спільноту вірних (Іс. 57:14-15; 61:4; пор. 1Енох 53, 6). Стилістика виразу «і сили адові не переможуть її» продовжує стилістику Іс. 28:15-19 та 38:10, підкреслюючи, що Церква завжди протистоятиме силам смерти та зла, оскільки Господь уклав із членами цієї відновленої спільноти вічний союз (Іс. 55:3) і вони перебуватимуть із Сином Людським повік (пор. Єр. 15:19-21; 1Енох 62, 13-16).

3) Фраза «І ключі тобі дам від Царства Небесного» стилістично перегукується з Іс. 22:15-25 і створює атмосферу відповідальности. Як і в зазначеному фрагменті, Петро отримує високі повноваження Отрока, що буде стерегти дім господаря за його бажанням, але керуючись почуттям власної відповідальности, вільним волевиявленням та особистою мудрістю. Значення метафори про зв’язування та розв’язування насамперед має бути розтлумачене як таке, що пов’язане із зобов’язаннями виконувати закон. Отже, Петро отримує роль того, хто накладатиме й скасовуватиме зобов’язання. Вони полягають лише в тому, чим ми «завдячуємо» Богові та які обов’язки маємо один перед одним. Саме тому у 18:18 автор використовує аналогічну метафору, щоб пояснити особливу тему прощення гріхів. Цей символічний образ можна також розглядати у світлі проголошення Доброї Новини про царство, який досить часто тлумачили як «звільнення від несправедливих зобов’язань», «проголошення свободи для тих підкорених і звільнення полонених» (пор. Іс. 42:7; 49:9; 58:6; 61:1). Однак це також передбачає запрошення на бенкет тих, хто не вбраний у весільну одіж (Мт. 22:11-14; пор. Іс. 61:10). Іншими словами, так само як Отрок в Іс. 22:22, Петро (і всі вірні у 18:18) покликані відчинити двері царства для тих, хто щиро його шукає, але вони мають зачинити їх перед тими, хто буде руйнувати або зловживати своєю причетністю до спільноти вірних. Те, що Петро «зв’яже» і «розв’яже» тут на землі, буде підтверджене Господом («на небі»). Отже, Церква не ототожнюється з майбутнім царством, але в Матвія взаємозв’язок між ними стає дуже тісним. Важливо, що в 18:18 відсутня згадка про ключі від царства, де влада зв’язувати й розв’язувати поширюється на всіх апостолів.

Ідентичність Сина Людського як Помазаника, про якого написано в Іс. 61:1, розкрита учням (Мт. 11:1-5), але оскільки цей феномен дуже важко збагнути, учні отримують наказ нікому не говорити про те, що Ісус і є Месією.

Попередній запис

Розділ 15:1-16:12 – Передання старших і ханаанська жінка

15:1-20 – Передання старших і справжня чистота Слава про Ісуса досягла також Єрусалима, де релігійні вожді виявляли все більше занепокоєння. ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 16:21-17:13 – Значення ідентичности Сина Божого, Переображення

16:21-28 – Значення ідентичности Сина Божого Відтепер, оскільки Його мета і призначення уже розкриті, Ісус може розповісти й про болісну ... Читати далі