Розділ 9:14-34 – Питання про піст і подальші зцілення

9:14-17 – Питання про бенкетування та піст

Відкрите запрошення Ісуса до грішників (увійти в царство) і святкування з приводу їхнього прийняття дійсно виходить за рамки попереджень про суд, що про них говорив Іван Христитель, тому послідовники Ісуса були збиті з пантелику. Те, що вони піддавали сумніву твердження Ісуса про непотрібність посту, свідчило про непорозуміння, яке все зростало і вилилося в запитанні про Івана в Мт. 11:2. Послідовники Івана проводять час у пості через те, що наближається суд і потрібно покаятися, а Ісус натомість радіє, тому що люди повертаються до Господа. Читачі Євангелія від Матвія знають, що Ісус розпочав Своє служіння постом, і тому не може виступати противником пощення. Синоптична традиція одностайно твердить нам про те, що Він не запроваджував ніякого особливого режиму дотримання посту для Своїх учнів. Фраза «Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий?» проводить паралель із відновленням царства, описаним в Іс. 61:10; 62:5 (пор. Єр. 33:11); 1Енох 62:13-15. Цей час відродження не був часом для посту, а був часом для бенкету (Іс. 55:1-2; Зах. 8:19). Вислів «коли заберуть молодого від них, тоді й постити будуть вони» має стосунок до Іс. 53:8: «Від утиску й суду Він забраний був», що має бути виконане в Ісусі через опозицію, яка дедалі зростає, та через брак розуміння Його місії.

Практикуючи піст, послідовники Івана й фарисеї намагалися ніби залатати стару поношену одіж, однак ці спроби все одно призводили до плачевних результатів. Старе має перейти, і Господь дасть початок новому (Іс. 43:18-19; 48:6). Ті, хто протистояли вірним і опиралися відновленню законів Господа, зносяться, як стара одежа (Іс. 50:9; 51:7-8). Бурдюки для вина, виготовлені з козячої шкіри, часто використовували, щоб зберігати молоде вино. Старі бурдюки, які втратили міцність, вже не можна було використовувати для цієї мети. Так само старі традиції і звичаї Ізраїля втратили здатність адаптуватися, і тому їм потрібен був новий початок.

9:18-26 – Дочка начальника синагоги та кровоточива жінка

Ці дві історії, подані разом, утворюють першу з трьох тріяд оповідань про чуда. Вони слугують ілюстраціями сили спасительної віри; саме присутність такої віри необхідна, щоб увійти в царство Боже, і це вимагає незвичайного погляду на різні ситуації. Саме тоді, коли Ісус усе ще перебуває при столі, до Нього входить начальник синагоги і падає перед Ним навколішки. Його віра настільки глибока, що вона дає йому сили щиро сподіватися на те, що Ісус зможе повернути його дочку до життя, якщо покладе на неї Свою руку. Знехтувавши юдейським законом, згідно з яким, дотик до мертвого тіла означає, що людина, яка це зробила, залишатиметься нечистою протягом семи днів і їй необхідно буде пройти обряд очищення (Чис. 19:11-13; m. Ohol. passim), Ісус негайно полишає бенкетування і йде слідом за начальником. Тим часом одна кровоточива жінка, яка перебувала в стані нечистоти вже протягом дванадцяти років (Лев. 15:19-30; m. Zabim 5, 1, 6), наблизилась до Ісуса зі спини і доторкнулась до краю Його одежі. Китиці на кінцях одежі символізували зобов’язання союзу Ізраїля з Господом (Чис. 15:38-39; Втор. 22:12; пор. Зах. 8:23). Її дія продемонструвала її залежність від цих стосунків із Господом та віру в те, що вона буде звільнена від нечистоти, яка не дозволяла їй жити звичайним життям, а також те, що вона щиро вірила в прихід царства. У відповідь Ісус (в. 22) визнає жінку дитиною Божою; її зцілення настає миттєво – як безпосередній наслідок Ісусового слова.

Прибувши в дім юдейського начальника (в. 23), Ісус побачив, що сопільники та плакальниці, запрошені на похорон, перебували вже там (пор. m. Кetub.: «Рабин Юда свідчить: навіть найбідніші в Ізраїлі повинні були найняти принаймні двох сопілкарів та одну плакальницю». Пор. Єр. 9:17-22; Амос. 5:16; 2 Хр. 35:25). Гомінка юрба плакальниць піднімає Ісуса на сміх, коли Він стверджує, що дівчина не померла, а лише заснула. Ісус зазначає, що вона не померла назавжди, але прокинеться, так нібито вона спала (пор. Дан. 12:2). Щиро повіривши, господар дому випроваджує юрбу плакальниць, а Ісус бере дівчину за руку та відновлює її життя. Обидві ці дії є життєствердними знаками приходу царства Божого, тому новина про те, що відбулося, швидко поширюється в окрузі.

9:27-31 – Оздоровлення двох незрячих

Ісус тепер повертається до Капернаума, і за Ним ідуть двоє сліпих. Відновлення царства Божого досить часто описували за допомогою такої метафори: сліпі відновлюють зір, глухі знову починають чути, німі радісно заспівають (Іс. 29:18; 35:5-6). Ці знаки ми спостерігаємо в чудесних зціленнях, що про них мова в наступних двох фрагментах. Благання двох сліпців «Змилуйсь над нами!» – це крик пригноблених у Давидових псалмах (напр., 6:2; 9:13). Незрячих людей не приймали в суспільстві, тому що сліпоту вважали прокляттям, яке людина отримувала за гріх (пор. Бут. 19:11; Втор. 28:28-29; Ів. 9:1-34). Називаючи Ісуса «Сину Давидів», сліпці висловлюють надію, що Ісус є обіцяним ще з часів Давида Месією, Який принесе справедливість також і для них (пор. Пс. 72). Саме фарисеї популяризували цей термін, тоді як інші називали цим словом Ісуса (12:23; 15:22; 20:30-31; 21:9:15). Натомість ні Ісус, ні Його учні не вживали цього терміна. Словосполучення «Сину Давидів» досить часто вживалося для пояснення політичної чи національної приналежности, чого насправді Ісус намагався уникати. Цей термін міг також вживатися тут так само, як і в Мт. 20:29-34, щоб показати особливу природу сліпоти тих, хто неправильно розумів роль Месії. Як і в інших випадках, Ісус дає їм зцілення «за їхньою вірою» (пор. 8:13; 9:22; 15:28), щоб відкрити їхні очі (пор. Іс. 35:5; 42:7). Згідно з фрагментом, який наводить Ісая, це зцілення плоті завжди означає зцілення духовної сліпоти, так щоб уздоровлені від сліпоти «побачили Бога» (5:8). Ісус суворо наказує їм: «Глядіть, щоб ніхто не довідавсь про це!», відкриваючи їм, що тепер їм відомо про Його месіянство.

9:32-34 – Зцілення глухонімого

Грецьке слово, вжите тут, означає «глухий» та «німий», оскільки ці два недуги, як правило, були пов’язані між собою (пор. Іс. 35:5-6). Зазначені недуги в згаданому фрагменті та в 12:22 приписано демонічному впливові, що його Ісус має припинити. Надзвичайне захоплення всемогутністю Ісуса є ніби кульмінацією всієї оповіді, так само як і здивування людей, коли вони слухали Його месіянські слова (7:28-29). На противагу цьому, фарисеї заявляють, що Ісус уводить їх в оману, використовуючи демонічну владу, і це твердження знову з’являється в 12:22-32.

Попередній запис

Розділ 8:23-9:13 – Утихомирення бурі на морі, покликання Матвія

8:23-27 – Утихомирення бурі на морі Це природне чудо для кожного послідовника Ісуса дає можливість усвідомити свою цілковиту залежність від ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 9:35-10:15 – Підготовка і висилання Дванадцятьох

9:35-38 – Діяльність Ісуса підготовляє місію Дванадцятьох Вірш 35 є майже точним повторенням 4:23 як інклюзія, щоб підсумувати опис Ісусових ... Читати далі