8:23-27 – Утихомирення бурі на морі
Це природне чудо для кожного послідовника Ісуса дає можливість усвідомити свою цілковиту залежність від Господа та абсолютної віри. Зазначений фрагмент можна сприймати як алюзію до історії про Йону (Йона 1:1-16), в якій Ізраїль отримує своєрідне звинувачення в тому, що не виконав місію свідка й світильника для народів. Йона був представником Ізраїля і прагнув уникнути виконання своєї місії, Бог повернув його до її виконання. Натомість Ісус символізує ідеального Ізраїля і охоче виконує Боже призначення, тому Йому дана влада діяти з могутністю й авторитетом Бога, бо «тут ото Більший, ніж Йона» (Мт. 12:39-41). Човен накривало хвилями, проте Ісус, так само як Йона (1:5), спав (в. 24). Він пригрозив вітрам і морю, так само як Господь робив це для синів Ізраїля, щоб вони могли врятуватися втечею по дну Червоного моря (Пс. 106:9). Цей приклад демонструє, що Господь наділив Сина Людського владою виконати спасення й суд (пор. Дан. 7:14; 1Енох 46:4-6). Те, що ми можемо сьогодні назвати «чудом природи», для читача в стародавні часи було знаком влади над таємничим царством стихій – вітру й моря, царством природи, особливо важливим для рибалок. Вітер і буря є стихіями повітря; згідно з космологією того часу, тут домінують істоти духовного світу. Питання про ідентичність Ісуса розвивається в міру об’явлення Його природи; спочатку Він навчає з нечуваними владними повноваженнями, відтак уздоровлює людей – спершу дотиком, а потім і на відстані, а тут Він демонструє Свою перевагу над могутніми силами природи – бурею, вітром і небесами.
8:28-34 – Оздоровлення гадаринських біснуватих
Перепливши на другий берег Галілейського моря, Ісус та Його учні опиняються в краю Гадаринському. Гадара була містом населеним греками, і тому римляни поставили його під контроль провінції Сирія (Йосип Флавій, Ant., 17. 11. 4). Саме місто було розташоване на відстані 10 км від Галілейського моря. Матвій наводить лише дуже короткий опис біснуватих, досить лютих до перехожих, основну увагу зосереджуючи на владі Ісуса. «Що Тобі, Сину Божий, до нас?» (в. 29) – це семітський вираз відмови (напр. 1Цар. 17:18; 2Цар. 3:13). Духи, що вселилися в біснуватих, визнають Ісуса Сином Божим. Абсолютна важливість цього титулу стане зрозумілою після воскресення. Але в їхньому другому запитанні: «Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?» – вони також визнавали, що Він буде єдиним, хто судитиме їх на Страшному суді як Син Людський (пор. 25:41; 1Енох 67). Знаючи, що будуть вигнані, демони благають про нове місце, де зможуть оселитися, а саме – стадо нечистих свиней (в. 31). Їхнє бажання виконане (в. 32), але з неочікуваними результатами. Стадо свиней, що кинулося зі стрімкого берега в морські води, – це насправді і є здійснення остаточного суду над злими духами (пор. 1Енох 67:13). Саме над цими морськими водами Ісус продемонстрував Свою владу (вв. 23-27), а тепер Він показує Свою владу судити демонів. Реакція мешканців Гадаринського краю дійсно не краща за ту, що її виявляють демони, яких Ісус знищив; вони більше переймаються втратою стада свиней, ніж приходом царства Божого в їхнє життя. Отже, тут закладене попередження: Ісус як Син Людський, що звершив остаточний суд над надприродними силами, буде саме тим, хто судитиме всі народи (пор. 25:31-32).
9:1-8 – Оздоровлення розслабленого
Ісус, як Син Людський, також має владу прощати гріхи. У цьому чуді саме віра людей, що приносять розслабленого, у могутність Ісуса, спонукає Його до того, щоб зцілити розслабленого. Ісус звертається до розслабленого як до сина, що вказує на Його милість. «Прощаються тобі гріхи твої!» – Ісус проголошує Боже прощення владою, даною Йому як іще один знак відновлення царства Божого. Прощення було частиною проголошення Доброї Новини (див. вище 1:21). Саме тому, що вони розуміють, що прощення гріхів дається лише Богом на День покути, дехто з книжників (в. 3) вважають Ісусові слова богохульством.
9:9-13 – Покликання Матвія
Матвій – це, можливо, було ім’я, яким Ісус назвав Леві (див. Лк. 5:27), коли той став апостолом, так само як Він назвав Симона «Петром». Те, що перший був відомий також як Леві, могло означати, що він походив зі священицького коліна левітів. Матвій виконував обов’язки митаря, збирача податків із товарів, які ввозили та вивозили з території, підконтрольної Іроду Антипі. Він також міг бути відповідальним за збір податків для римлян. В обох випадках Матвія вважали колаборантом і могли підозрювати в тому, що він використовував своє службове становище для власного збагачення. Рабини прирівнювали збирачів податків до вбивць, грабіжників та нечистих, вони навіть схвалювали те, що можна сказати неправду збирачеві податків, для того щоб уникнути їхньої сплати (m. Ned. 3, 4; m. Tohar. 7, 6). Вважалося, що такі особи не можуть претендувати на причетність до месіянського царства; їх досить часто прирівнювали до «грішників» і «поган» (пор. Мт. 5:46-47; 9:11; 18:17). Але Ісус пропонує просте запрошення: «Іди за Мною», яке Матвій відразу ж приймає з радістю. Це було не просто покликання до учнівства, а запрошення до царства Божого. Коли Ісус був при столі (в. 10), багато людей приєдналося до Нього (що зазвичай вважалося поширеною практикою на таких святкових зібраннях). Таким чином вони відгукнулися на відкрите запрошення стати причетними до царства Божого після того, як протягом довгого часу вони були відлучені від царства традиційними вченнями, що їх проповідували книжники та фарисеї. Услід за запрошенням Матвія ввійти до царства ця сцена містить натяки на святковий бенкет царства, опис якого ми зустрічаємо в Іс. 55:1-2. Фарисеї шоковані тим, що вчитель може сидіти за одним столом поряд із людьми, яких уважали грішниками (в. 11). Ісус дає відповідь, підкреслюючи три позиції: 1) здорові не потребують лікаря, лише хворі: Він прийшов, щоб зцілити Ізраїля (Іс. 53:3); 2) читач розуміє, що християнська спільнота складалася з юдеїв та поган, і ця історія легалізує припис закону: якщо Ісус може споживати їжу з «грішниками», християни, які мали юдейське походження, можуть споживати їжу з християнами-неюдеями. Ісус використовує типовий рабинський вислів, щоб впровадити дуже важливу цитату з Писань: «Ідіть же, і навчіться». Його цитата з Ос. 6:6 (повторена в Мт. 12:7): «Милости хочу, а не жертви», також бере до уваги контекст, який свідчить про те, що Бог зцілює людей (Ос. 6:1; 7:1), і закликає до тісних особистих стосунків із Богом (пор. Ос. 2:19-20); 3) «Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників» – іронічний вислів, оскільки фарисеї вважалися праведниками, тоді як місія Ісуса спрямована на загублених овець (9:36; 10:6; 15:24), тих, які все ще шукають царства.
