9:35-38 – Діяльність Ісуса підготовляє місію Дванадцятьох
Вірш 35 є майже точним повторенням 4:23 як інклюзія, щоб підсумувати опис Ісусових слів і дій. Автор робить акцент на відновленні Ізраїля як «страдник, знайомий з хоробами» (Іс. 53:3). Ісусове співчуття до народу передає Його занепокоєння через брак духовного лідерства, тому що духовні лідери були зацікавлені в тому, щоб служити самим собі. Тема розпорошеної отари овець, які заблукали в горах, та потреба зібрати їх у царство Боже розвинулася з досвіду вигнання і домінує в Ісусовій місії щодо Ізраїля (пор. Єр. 23:4; Іс. 40:10-11; Зах. 10:2; Мт. 10:6; 15:24; 18:10-14). «Змучені та розпорошені» – вислів, що означає, що вони були спустошені, сплюндровані й залишені помирати. Жнива – це, як правило, метафора, що вживається на позначення суду (Йоіл. 3:13; Іс. 18:4; Мт. 3:12; 13:30,39-40), але також, як наприклад у цьому місці, для показу того, як Господь збирає вірних до царства Божого (Іс. 27:12; Мт. 13:41-43). Настав час відправляти робітників для збору жнив, які дозріли, тому що царство вже настало. Цей фрагмент, що поєднує дві традиційні метафори, які описують роботу в полях, готує ґрунт для запланованого й передбачуваного у відповідний момент покликання учнів Ісуса в наступній главі.
10:1-4 – Покликання дванадцятьох апостолів для виконання місії
Дванадцять апостолів вибрані, щоб представляти дванадцять колін Ізраїля і бути світлом для народів (Іс. 49:6). Вони отримують владу демонструвати оновлювальну силу Божого царства, так само як сам Ісус використовував цю владу через слово (7:29) та діяння (9:6,8; 21:23-27). Це влада, що дозволяє зцілювати й проголошувати (вв. 7, 8) Добру Новину про царство Боже. Вони ще не отримують повноважень, щоб навчати, адже ця влада буде надана їм лише наприкінці їхнього перебування разом із Христом (28:18-20). Термін «нечисті духи» – це алюзія до обіцянки, даної в Зах. 13:2, що в час відновлення нечистий дух буде прогнаний, як це вже робив Ісус (9:33). Це єдиний раз, коли Матвій використовує термін «апостоли» («послані»), що їх Ісус «вислав» (в. 5), так само як і Він був «посланий», щоб «перев’язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу» (пор. в. 40; Іс. 61:1). Матвій просто перелічує імена дванадцятьох апостолів попарно (пор. Мр. 6:7; Лк. 10:2), не наводячи жодних пояснень; деякі з цих імен більше не з’являються в його наративі. Перший Симон, названий Петром, на противагу іншому – Симону Кананіту (арамейською мовою «заповзятий»); Матвій, названий митником (9:9), та Юда Іскаріотський, що зрадив Ісуса. Перші чотири – це імена перших чотирьох апостолів: Петра, Андрія, Якова та Івана, яких Ісус покликав у 4:18-21 і які були з Ним із самого початку. Матвій не зацікавлений у тому, щоб надавати детальнішу інформацію про цих апостолів. Ісус та Його проголошення царства Божого є центральною темою, на якій зосереджується автор.
10:5-15 – Висилання Дванадцятьох
Дванадцять апостолів отримують чітке завдання йти і шукати лише загублених овець дому Ізраїля, що було безпосередньою метою Ісуса. Його місія полягала в проголошенні Доброї Новини про царство Боже і збиранні вірних Ізраїля разом для виконання їхнього покликання бути народом союзу і світлом народів. Дванадцять апостолів мусять брати участь у такому проголошенні та збиранні, тому на цьому етапі вони отримують вказівку: «На путь до поган не ходіть, і до самарянського міста не входьте». Адже спочатку народ Ізраїля має бути зібраний, щоб виконати своє покликання і стати свідком для інших народів. Фраза «овечки загинулі дому Ізраїлевого» стосується народу Ізраїля як одного цілого: юрба людей, що були «змучені та розпорошені» (див. вище 9:36). Дванадцять апостолів мають бути подібними до свого вчителя (вв. 7-8) і пройти через міста й села Ізраїля як глашатаї, що проголошують та проповідують царство (щоб принести відновлення стосунків із Богом) і приготувати прихід Сина Людського (10:23). Відкуплені «не за гроші» (Іс. 52:3) і запрошені до царства «без грошей і без плати» (Іс. 55:1), вони також мають поширити Добру Новину про царство без будь-якого зиску для себе. Проповідування царства Божого повинно відбуватися негайно, тому вони мають іти, не беручи в дорогу ані грошей, ані запасів їжі чи одягу (вв. 9-10), бо Отець Небесний побачить, що їм потрібно (пор. 6:31-34). Ісус забороняє будь-яке зловживання владою «для власної вигоди», владою, якою Він наділяє Дванадцятьох. Їм не потрібно брати торби в дорогу (у яких зазвичай носили хліб та іншу їжу) або змінну одежу чи палицю – звичайну річ, необхідну під час подорожі (див. Вих. 12:11). Ці заборони показують, що рішення про місію мало бути прийняте негайно й спонтанно, і означають, що виконуючи зазначену місію, учні цілковито ввіряють себе в руки Бога, Який забезпечить їхні потреби.
Входячи в дім достойного чоловіка, апостоли мали привітати його словами, які означають, що вони шукатимуть миру й добробуту для мешканців цього міста (пор. Бут. 43:27; Суд. 18:15). З приходом царства Божого це привітання набирає особливого значення. Дванадцять апостолів покликані донести месіянський мир, який відновлює стосунки з Господом (пор. Іс. 52:7). Якщо люди в тому місті відкидають новину про Боже царство, тоді і мир буде забрано. Немає для злих миру (Іс. 48:22; 57:21). Учні не повинні зупинятися і сперечатися з тими, хто не приймає цю звістку (в. 14), але мусять піти геть. Фраза «обтрусіть порох із ніг своїх» описує загальноприйняту реакцію відречення на знак того, що ті, хто заперечували цю новину, були все ще нерозкаяними (пор. Дії 13:51), і тому мали підлягати суду (13:24-31). Цей суд буде страшніший за той, який відбувся над Содомом і Гоморою, що є традиційними символами беззаконня й покарання (пор. Бут. 19:15-29; Іс. 1:9; 13:19).
