10:16-25 – Очікуйте переслідувань
Тут поєднані два прислів’я, що є попередженнями для учнів Ісуса, щоб вони приготувалися до відторгнення та переслідування. «Оце посилаю Я вас, як овець між вовки»: апостоли солідаризуються з людьми, які є вівцями без пастиря (9:36), тому вони, безперечно, привернуть увагу тих, хто називає себе пастирями, але насправді є «вовками в одежі овечій» (7:15; пор. Ез. 34:3; Зах. 10:2-3; 11:4-17). «Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки». Перша частина цього виразу своєю лексикою нагадує Бут. 3:1, де змій описаний як «хитріший над усю польову звірину», що їх створив Господь. Грецький відповідник слова «простий» означає буквально «чистий», «без жодних домішок», самовідданий у служінні своїй справі.
Учні Христа мали готуватися до таких самих випробувань, що й пророки, які проголошували волю Господа за часів минувшини (5:10-12). Вони отримали попередження про те, що їх видадуть синедріонам у синагогах і бичуватимуть за те, що вони порушили традиції, записані в Законі, або заохочували інших це робити (пор. Втор. 25:1-3; Мт. 23:34; Дії 5:40-41; 22:19; 2Кор. 11:24). Вони проповідували, що царство Боже відкрите для всіх тих, хто його шукає, а фарисеї й книжники вважали це жахливим переступом Закону. Як і їхній Учитель, апостоли проживуть свої життя, виконуючи роль вірного Отрока Ізраїля (Іс. 53:4-5). Автор говорить про правителів і царів досить узагальнено, як про офіційну владу того часу. У цьому фрагменті він передбачає розкол на всіх рівнях суспільства, зокрема і в сім’ї. Цю ситуацію, що склалася під час першої місії Дванадцятьох, досить легко уявити, але вона більше відображає складне становище Церкви, коли сім’ї були розділені через протилежні погляди на воскресення. Учнів так будуть ненавидіти «за Ім’я Моє», що вважатимуть їх ізгоями, схоплять, кинуть у в’язницю і врешті-решт засудять на смерть. Таке пояснення показує, що до Ісуса ставилися аналогічно. У тогочасному суспільстві домогосподарство було не просто сім’єю, що складалася лише з батьків і дітей. Добра Новина про царство Боже руйнувала зв’язки між членами цієї великої родини, протиставляючи в межах одного домогосподарства тих, хто увірував, проти тих, хто не повірив, що розпалювало ворожнечу між родичами.
Завдяки своїй відданості учні Ісуса стануть Його свідками (Іс. 43:10,12; 55:4) і світлом для народів (Іс. 42:6; 49:6). Їм буде дана влада проповідувати, тому що завдяки вірним взаєминам із своїм небесним Отцем вони отримали Божого Духа, Який діє в них і через них, так як і було обіцяно (Іс. 42:1; 44:3,8; 51:16; 61:1), Духа, Який з’явився у вигляді голуба під час хрищення Ісуса (3:17). Оскільки в словах, що їх промовляють учні Ісуса, проявляється присутність Божого Духа, так само як у висловлюваннях пророків, їхнє страждання є виявом «свідчення», тому що вони самі є джерелом богонатхненної мови. Цей концепт був надзвичайно важливим у контексті мучеництва за часів первісної Церкви, як про це пише св. Ігнатій у своїх посланнях, а також в історіях про мучеників (напр., про Полікарпа). Ті, що знаходять свою впевненість у законах, традиціях та обрядах, зніяковіють, коли дізнаються про нові шляхи до Царства Небесного (пор. 9:16-17). Цей вірш перегукується з Мих. 7:6, який у свою чергу є алюзією до більш детального пояснення у вв. 35-36, фрагментом, який говорить про занепад суспільства, щойно люди починають покладати надію лише на людські інституції, замість того щоб покладатися на Господа. Їх будуть ненавидіти через нестабільну ситуацію, через спротив до прийняття Доброї Новини. Проте «хто витерпить аж до кінця, той буде спасений». Роль учнів Ісуса полягає в проголошенні та свідченні Доброї Новини, але вони не повинні були вступати в полеміку (в. 23). Вони мали працювати, тому що отримали невідкладне завдання, яке не завершать до того часу, поки Син Людський повернеться, щоб зібрати всіх вірних разом. Оскільки учні мають проповідувати й діяти, так само як це робив Ісус, вони не повинні розраховувати на якесь краще ставлення до себе, ніж те, яке отримував їхній учитель (вв. 24-25). Вельзевул (див. 9:34; 12:24-27) – первісно ханаанський бог Ваал, бог плодючости. Ще з часів вигнання в юдейській ментальності чужоземних богів вважали «демонами». Вірш 25 непрямо відображає близькість стосунків Ісуса з Дванадцятьма: вони належать до спільного дому.
10:26-33 – Не лякайтесь!
Цей фрагмент містить такі самі підбадьорливі слова, що були звернені до Отрока Ізраїля в Книзі пророка Ісаї, де йдеться про подолання страху (35:3-4; 41:9-10). Незважаючи на опозицію, учні мають пам’ятати, що Бог покликав їх проповідувати Боже слово, тому Він допоможе їм. Вони мають проповідувати сильним голосом і не боятися (Іс. 40:9). «Нове й тайне» (Іс. 48:6-8; пор. 42:9), добра новина про царство Боже, про яку раніше ніхто не знав, зараз має бути проголошена для всіх. Фраза «що кажу Я вам потемки, говоріть те при світлі» продовжує тему, що перегукується з мотивом Книги пророка Ісаї про передавання доброї новини для народу Ізраїля (42:16). Те, чого раніше Ісус навчав Своїх учнів таємно, зараз вони мають проповідувати зі сміливістю, навіть стоячи на пласких дахах будинків – прекрасній трибуні, з якої можна звертатись до юрби. Для вірних тілесна смерть не є кінцем, адже вони повстануть і сяятимуть як зорі навіки (пор. Дан. 12:2; Мал. 3:20-21). Учні Ісуса мають бути впевнені, що якщо їхній Отець Небесний піклується навіть про горобців (в. 29), то Він турботливо наглядає й за ними, адже все, що відбувається в цьому світі, перебуває під контролем Господа. Господь буде особливо прихильний до тих, кого покликав бути Його глашатаями. Ось крик-благання вірних Ізраїля: «Ти, Господи, Отець наш» (Іс. 63:16). Маючи на увазі це звертання, Ісус нагадує Своїм учням про їхню спільність з Ним та з Богом, Який є їхнім Отцем (пор. вирази «Отця вашого» у в. 29 та «Отцем Моїм» у вв. 32-33). Тут Ісус розкриває Свою місію як Сина Людського, що буде заступником на суді перед Отцем, Свою роль, яка особливо підкреслює значення Ісуса як нашого Господа. Визнати їхню спільність з Ним означає бути визнаним в очах Отця, але зректися Його означає бути відділеним від Бога.
10:34-42 – Розбрат та винагорода
«Я не мир принести прийшов, а меча». Звичайно, Христос приніс мир (Іс. 52:7; 57:19), який отримали ті, хто відновлює свої стосунки з Богом, але для тих, хто відмовляється від цього запрошення, миру немає (Іс. 48:22; 57:20-21). Отже, послання Господа несе і спасення й суд, а тому діє, як двосічний меч (Пор. Ос. 6:5; Еф. 6:17; Євр. 4:12). Як говорить про це слово Божого свідка, Отрок Ізраїль проповідує «як той гострий меч» (Іс. 49:2). Згадка про «прихід» Ісуса також стосується образу Сина Людського та образу суду, що показаний у попередньому вірші (пор. екскурс у 8:20). Руйнація суспільства, про яку говорив пророк Мих. 7:6 (пор. вв. 35-36), настає внаслідок місії Ісуса. Боже слово спричиняє розбрат у сім’ях, оскільки одні члени родини приймають Його, а інші – заперечують (пор. вв. 21-22), адже учнівство – це повне посвячення, яке ставить Ісуса понад усі сімейні зв’язки. Любов до батьків, родичів або сусідів не повинна перевищувати любови до Бога й розуміння Божої мети. Цей вірш являє собою єдиний синоптичний фрагмент, в якому взаємини учнів з Ісусом описані як любов, незважаючи на те що автор говорить про взаємини любови впродовж усієї розповіді. «Взяти свого хреста» означає абсолютне бажання прийняти страждання за цю справу; цей вираз набуває нового відтінку значення, коли Христа було розіп’ято. Парадоксальне твердження у в. 39 ще сильніше підкреслює важливість потреби повного посвячення для отримання справжнього життя в стосунках із Господом. Так і ті, хто приймають Дванадцятьох у своїх домівках, приймають самого Ісуса та Його слово, а отже, приймають Отця Небесного, Який насправді і є тим, хто Його послав (в. 40). Тому кожний, хто приймає приналежних до пророчого руху, отримає нагороду, яку обіцяли пророки (Іс. 40:10; 62:11-12), і кожний, хто приймає представника Отрока Ізраїля, Праведного, отримає нагороду, щоб бути оправданим перед Богом (Іс. 53:11; 1Енох 38:2; 53:6). (Див. вище в 5:12). Пророки й праведники знову виступають разом у 13:17 та в 23:29.
Вираз «кого з малих цих» (в. 42) описує учнів як дітей Небесного Отця (пор. Мт. 18:1-10; Зах. 13:7; пор. також Мт. 11:25). Подати «кухлик водиці холодної» означало найпростіший вияв гостинности – і навіть за це людина отримає нагороду (пор. 25:31-46). Тому Дванадцятьох не будуть приймати, але також знайдуться ті, хто радо їх приймуть. Такі люди отримають блаженства царства. Ключове твердження (пор. 7:28; 13:53; 19:1; 26:1) підсумовує дискурс місії учнів Ісуса і переходить до наративної частини, що свідчить про брак розуміння з боку тих, хто виступив проти Божого послання.
