В епізодах, представлених у цій частині, ми спостерігаємо діаметрально протилежні відповіді на Ісусові заклики: в одних суперечлива віра, а в інших – невгамовна ворожнеча. Така поляризація поглядів передбачена в попередній главі, де сказано, що проповідь Ісуса стане приводом для розбрату. До цього наративу автор долучає історію ув’язнення й мучеництва Івана Христителя, що логічно підводить читача до розуміння того, чому Ісус попереджав Своїх учнів про переслідування їх. У цій частині, як і в попередніх (див. Мт. 3:1-12), Матвій намагається провести паралелі між Іваном та Ісусом, проводячи свого читача через страждання й смерть Івана та наближаючи його до страждань, смерти й воскресення Ісуса. Таким чином, Іван виконує свою роль передвісника подальших подій, описаних в Євангелії від Матвія.
11:2-15 – Неспроможність збагнути: Іван Христитель
Із того часу, як Івана Христителя вкинуто до в’язниці (4:12), до нього доходили розповіді про діла Помазаника. У цьому епізоді, де йдеться про служіння Ісуса, Матвій вперше вживає термін сhristos, і цей термін свідчить про тісний зв’язок особистости Ісуса з роллю Отрока Ізраїля (Іс. 61:1). Таким чином Матвій продовжує розкривати образ Ісуса як Месії, Помазаника в контексті Його ролі як Сина Людського, що її він розглядає у світлі Ісаїного Отрока Господнього 40-55. Термін «діла» ввібрав у себе все те, що Ісус говорив, а також Його діяння, записані в 4:23-9:35. Занепокоєння Івана полягає в тому, що він вважає, що Ісус не виконує ту роль, яку всі очікували від Нього. Фраза «Чи Ти Той, Хто має прийти?» свідчить про те, що Іван мав певні очікування, про що йдеться в 3:11-12, і ці очікування були пов’язані з пророцтвом про повернення Іллі в Мал. 3:1-2,19-24 – книзі пророка, який проголошував настання суду. Натомість Ісус та Його учні зверталися до загублених овець, показуючи таким чином відновлення царства Божого. Ісус відповідає, що учні Івана мають сповістити його про те, що вони «чують та бачать» (в. 4), і це делікатний натяк та попередження учнів про те, щоб вони не впадали у відчай через духовну глухоту й сліпоту, в яку досить часто впадав Ізраїль (напр., Іс. 42:18-20; пор. Мт. 13:13-17). Відновлення царства явно показане у висловах «сліпі прозрівають» і «чують глухі» (в. 5). Ісус говорить про «діла», які Він зробив, проповідуючи Добру Новину, і зцілення є знаком відновлення царства, обіцяного в Іс. 26:19; 29:18; 35:5-6; 61:1-3. Матвій уже засвідчив «діяння» Ісуса, описані в гл. 5-9. У кожному разі Ісус ясно демонструє, що Його місія полягає в тому, щоб відновити царство згідно з обітницями, про які пише Ісая, а не обмежитись проголошенням настання суду, як цього очікував Іван.
Коли учні Івана відійшли, Ісус звертається до юрби людей, що постійно перебувають із Ним, і сповіщає про роль Івана Христителя в Божому плані. Проповідь Івана Христителя на початковому етапі, безперечно, захопила уми багатьох людей, і натовпи послідували за ним, щоб прийняти від нього хрещення (3:5-7). Вони не шукали когось слабкого, непевного (пор. Єз. 29:6-9; Муд. 4:4), вони не шукали політичного лідера, який належав би до певного опозиційного угрупування, але сподівалися на прихід пророка від Бога. Іван справді є кимось більшим, він, власне, і є «посланцем». Цитату з Мал. 3:1 поєднано з текстом Вих. 23:20, тому що посланець, який ішов перед Мойсеєм, був покликаний привести народ в Обіцяну Землю, тоді як Ілля мав приготувати шлях до обіцяного царства. Використовуючи ці два фрагменти для пояснення місії Івана Христителя, Ісус мав на увазі, що саме Іван виконував роль Іллі, який повернувся, торуючи шлях для Ісуса.
Серед людей не було нікого більшого за Івана. Однак «найменший у Царстві Небеснім» – більший від нього. Слово, перекладене як «найменший» (mikroteros), – це форма вищого ступеню порівняння прикметника «малий», терміна, який вживається в 10:42 та 18:6,10,14 і є означенням для поняття «учень». Тому навіть найменший із учнів є більшим за Івана, бо він прийняв благовість животворної любови від небесного Отця і долучився до цього зцілювального союзу з Ним. Іван, очікуючи суду, все ще не зрозумів цього послання. Він сповідував загальноприйняте переконання про те, що спершу прийде суд і лише після того настане царство Боже. З тих пір, як Іван Христитель розпочав свою місію, проголошуючи прихід царства та закликаючи до покаяння, у середовищі релігійних та націоналістичних угрупувань відбувався процес посилення політичної активности через упевненість, що лише боротьба проти чужоземного панування і була тим шляхом, який вів до праведности. Їхнє розуміння було протилежним до того, що проповідував Ісус у Мт. 5:38-48. Царство Небесне приходить через Божу благодать та Його любов, і всі намагання наблизити царство насильницькими методами є порушенням цього закону. Таке ставлення до зазначеної проблеми призвело до насильства над Іваном і далі – до посилення виступів проти самого Ісуса.
Вираз «Усі бо Пророки й Закон до Івана провіщували» (в. 13) підкреслює пророчу природу Святого Письма (див. в. 5, 17). Іван Христитель долучений до переліку пророків, які проголошували прихід царства, але зараз Ісус чітко пояснює, що Він мав на увазі у в. 10: Іван – це Ілля (Мал. 3:23), «що має прийти», навіть якщо багатьом, зокрема і самому Іванові, це було невідомо (пор. 17:12-13; Ів. 1:21). Звичайно, це потрібно сприймати в метафоричному значенні. Ті, у кого відкриті вуха віри, це зрозуміють (пор. в. 4).
11:16-19 – Неспроможність зрозуміти: «цей рід»
Висловлювання «цей рід» описує власне релігійних провідників (пор. в. 19 з 9:10-15), які чинять наче егоїстичні діти, що хочуть змусити інших грати за їхніми правилами. Коли прийшов Іван Христитель, закликаючи всіх до покаяння перш ніж настане суд Божий, вони стверджували, що він одержимий демонами, і тому не виявляє радости. Коли прийшов Ісус і радісно проголосив Добру Новину Царства Небесного, вони скаржилися, що Він не постить, і звинуватили Його в тому, що Він ласун і п’яниця. У своїй «мудрості» вони відкинули обох – і Івана Христителя, й Ісуса, але «виправдалася мудрість своїми ділами», як про це сказав Ісус. Про діла Помазаника вже йшлося в гл. 11:2-5, вони також були показані в гл. 8-9. Це сказано для того, щоб показати, що «мудрість» не з тими, хто на неї покликається, а з Ісусом.
