11:20-24 – Неспроможність зрозуміти: докори тим містам, що не покаялись
Немає виправдання тим містам, які були свідками великої кількости чудесних діл Ісуса і не покаялись. Хоразин та Віфсаїда – поселення, розташовані неподалік від міста Капернаума, що стало центром служіння Ісуса. «Горе тобі» – вираз, що використовується в текстах про союз як прокляття (пор. Втор. 27:11-26) на противагу блаженствам союзу (5:3-12). Вірш 20 пояснює, що причиною для «докорів» є відсутність покаяння. Таким чином, цей фрагмент можна розглядати як негативну реакцію жителів цих міст на діяння і Івана, й Ісуса, оскільки заклик до покаяння був спільною темою їхніх проповідей. Байдужість мешканців зазначених міст порівнюється і з байдужістю жителів Тиру й Сидону, двох фінікійських міст, які в далекому минулому були відомі через свою зухвалість та непокору Божій волі (напр., в Іс. 23). Навіть ці міста давно б покаялись у волосяниці та в попелі, подібно до Ниневії в Книзі Йони 3:5-10, якби стали свідками того, як Ісус зцілював людей. Судного дня буде важче тим, хто бачив ці діла і все одно залишався байдужим. Місія Ісуса полягала в тому, щоб зібрати Ізраїль, який стане вірним свідком для цих чужоземних народів. Це порівняння демонструє зрозуміле очікування, що врешті-решт царство буде проголошене й прийняте народами, незважаючи на те що ті, хто належить до народу Ізраїля, не покаялися.
Найбільші докори Ісус приготував Капернауму – «Своєму місту» (9:1), де відбулася найбільша кількість зцілень. Це місто відоме через надмірну пиху вавилонського царя, про що свідчить Іс. 14:13-15, який возвеличував себе, вихваляючись, що зійде на небо над Божими зорями лише для того, щоб провалитися в Шеол, царство мертвих. Навіть жителі Содома, стародавнього символу невідворотного Божого суду, повелись би прихильніше, ніж жителі Капернауму, якби побачили стільки ознак приходу царства Божого (пор. 10:15).
11:25-30 – Подяка за віру тих, які розуміють, та Ісусів заклик
Характерною ознакою Євангелія від Матвія є збереження рівноваги між похмурими картинами боротьби та засудження і яскравими обіцянками й прославою. Отже, руйнівна критика, націлена проти «роду цього», йде поряд із похвалою для тих, які відгукнулися на поклик Ісуса та прямують за Ним. Реагуючи на байдужість і нехтування одних, Ісус воздає Господу подяку за тих, хто прийняв Добру Новину. Особливе звертання «Отче, Господи неба й землі» нагадує нам звертання Девтеро-Ісаї до Ізраїля, що перебував у вигнанні, з проханням визнати, що їхній Господь – це YHWH, Творець неба й землі, їхній визволитель (Іс. 40:12-31; 42:5). Він закликає їх бути Божими свідками перед народами (43:8-13). Фраза, що Бог «втаїв… оце від премудрих і розумних», нагадує вислів з Іс. 29:13-14, який стосується неправдивих вождів і лицемірів, які не чують Господа, вважаючи, що чинять правильно. Це той фрагмент, який Ісус цитує пізніше, звертаючись до єрусалимських фарисеїв та книжників (15:8). Фраза про те, що все це відкрито «немовлятам», є відлунням Іс. 28:9. Немовлята – це учні Ісуса, які дійсно почули й зрозуміли істину, відкриту Ісусом, це ті, хто можуть бути як діти малі (18:1-4; пор. 10:42; 11:11). Фраза «бо Тобі так було до вподоби» (в. 26) паралельна до Іс. 42:1, що її автор цитує в 12:18, і вона повторюється як Боже висловлювання під час хрищення Ісуса (3:17) та преображення (17:5). У цих висловах Отець Небесний визнає Своє ставлення до Ісуса як до Свого Сина/Отрока. Саме як відданий Отрок/Син Божий Ісус звертається до Отця Небесного (пор. Іс. 63:16), стверджуючи, що «ми – глина, а Ти – наш ганчар» (Іс. 64:7), на відміну від «мудрих та розумних», які протиставлені цьому твердженню (див. Іс. 29:16). Ключовим для цілого фрагменту словом у в. 27 є слово «знати», яке в семітській мові має значення «бути в стосунках із» (Ос. 2:20; 4:1,6). Отрок Ізраїль покликаний знати Господа (Іс. 40:21-23,28; 43:10), бо «пізнанням Своїм» праведний Отрок «оправдає багатьох» (Іс. 53:11). У цьому контексті фраза «Сина не знає ніхто, крім Отця» – це паралель до благання вірних в Іс. 63:16. Водночас взаємини Батька й Сина і те, як вони знають один одного, є надзвичайними. Той факт, що лише Отець знає, що Син має важливу місію, як це говорить Мт. 16:17, допомагає пояснити, чому не йшлося про плоть і кров, але про Отця, Який відкрив Петрові, ким саме був Ісус.
Фраза «Отця не знає ніхто, окрім Сина, та кому Син захоче відкрити» розкриває роль Отрока Ізраїля, покликаного зібрати весь розпорошений народ Ізраїля, щоб той був світлом для народів і спасення дійшло до кінців світу (Іс. 49:1-6). У цьому контексті термін «Син» стосується виконання Ісусом ролі Отрока. Думка про те, що Бог відкриє таємницю через Божого Отрока, закладена в Іс. 42:9; 48:6-8; 53:1,11. Згідно з притчами Еноха, саме Праведний у подобі Сина Людського відкриє таємне обраним і судитиме нечестивих (1Енох, 38:3; 51:3; 58; 60:1; 61:13). Цей фрагмент містить лише один синоптичний опис Ісусової особистої молитви, де Він звертається до Бога Отця, що є паралеллю до відповідних місць у Євангелії від Івана.
Заклик, який звучить у в. 28, – це заклик Ісуса, Отрока Ізраїля, провісника Доброї Новини, звертання до втомлених та обтяжених, що перегукується з Іс. 40:28-31. На відміну від неправдивих вождів, які не звертають уваги на заклик Ісаї «Дайте змученому відпочити» (Іс. 28:12), Ісус обіцяє: «Я вас заспокою» – і це дає відчуття спокою й захищености, що народжується через тісні взаємини з Господом. Усі «струджені та обтяжені» потерпають від надмірного тягаря численних вимог, що їх висувають фарисеї, виконання яких дозволить увійти в царство. Якщо вони відгукнуться на Добру Новину, яку проголошує Ісус, то знайдуть відпочинок, якого так прагнуть. Рабини говорили про «ярмо Тори» (напр., m. ’Аbоt 3, 5; m. Веrakot 2, 2), але фарисеї своїми усними традиціями та вимогами виконання закону зробили це ярмо надзвичайно важким для інших (див. гл. 23). Ярмо, яке пропонує Ісус, на противагу тому, що його накладають фарисеї, пристосоване до їхніх потреб, і це ярмо, особисті взаємини з Богом, є легким. Бо Він сам «тихий і серцем покірливий», і ця фраза підсумовує опис Отрока (Іс. 41:17; 54:11; 61:1). Таким чином, Ісус висловлює Свою підтримку вірним (5:3,5). Фраза «Я вас заспокою» – це продовження думки, яку знаходимо в Єр. 6:16. Запрошення, наведене тут, перегукується із запрошенням мудрости в Сир. 51:23-30; 24:19-34, і це відбувається з метою показати, що одних лише слів недостатньо; виправдалась мудрість власними ділами (11:19). Ісус тут пропонує Своє пояснення запрошення в Іс. 55:3, щоб увійти у віддані стосунки з Господом у Його царстві.
