Рятуй мене, Господи!
Господи, рятуй нас, бо гинемо. Так волав Петро й так само волають усі покоління. Та воно й зрозуміло – як тривога, то до Бога.
Річ, однак, у тому, щоб волати про порятунок не лише в той момент, коли щось відбувається, коли гинемо, коли тонемо, а завжди. Також і тоді, коли нам не загрожує безпосередня небезпека, коли все спокійно!
Бо насправді ми завжди є крихкою посудиною в руках Господа Бога. І коли з цих рук вислизаємо, тоді мало що бракує до того, щоб щось тріснуло, відірвалося, пошкодилося. Деколи можна врятувати й скласти докупи, а часом уже запізно. Тому варто здійснювати профілактику й просити Бога, щоб щодня, щомиті не випускав нас зі Своїх рук, не давав нам віддалитися. Лише тоді перебуватимемо в безпеці, не потонемо.
