Розкриємо 20-й розділ книги Суддів. Там описаний невеликий епізод ранньої ізраїльської історії: битва веніамітян з іншими колінами чи племенами Ізраїлю біля міста Гива. З боку інших колін у битві брало участь 400 000 чоловік. З боку веніамітян виступило всього 26 700 воїнів.
Порівняємо: у Бородинській битві з боку Наполеона брало участь 138 000 солдатів, з російського боку трохи менше.
У найграндіознішій битві Наполеонівських війн, битві під Лейпцигом, французька армія налічувала близько 200 000 солдатів, їм протистояли об’єднані сили союзників числом до 350 000 – і виходить, битва при Гиві Веніаміновій залишалася найграндіознішою битвою у світовій історії аж до 1813 року, але вона не згадується ніде, окрім Біблії!
Спробуємо розібратися. Спершу подивимося, як описані там втрати сторін: “І вийшли сини Веніамінові з Гиви і поклали в той день двадцять дві тисячі ізраїльтян на землю… Веніамін вийшов проти них з Гиви на другий день, і ще поклали на землю із синів Ізраїлевих вісімнадцять тисяч чоловік, що оголюють меч… Сини Веніамінові виступили проти народу і віддалилися від міста, і почали, як раніше, вбивати з народу на дорогах, з яких одна йде до Вефиля, а друга до Гиви полем, і вбили до тридцяти чоловік з ізраїльтян” (20:21,25,31).
Спочатку цифри буквально наполеонівські – десятки тисяч убитих у день, і раптом особливо обмовляється втрата тридцяти бійців! Та що вони означають на тлі десятків тисяч? І далі така сама нелогічність:
“І вразив Господь Веніаміна перед ізраїльтянами, і поклали в той день ізраїльтяни з синів Веніаміна двадцять п’ять тисяч сто чоловік, які оголювали меч… Отже, коли ізраїльтяни відступили з місця бою, і Веніамін почав уражати й убив ізраїльтян до тридцяти чоловік і говорив: “знову падають вони перед нами, як і в попередньому бою”… І упало з синів Веніаміна вісімнадцять тисяч чоловік, людей сильних” (20:35,39,44)
Загибель тридцяти чоловік виглядає як явна перемога – і це на тлі багатотисячних втрат!
А результат бою вирішила засідка, яку влаштували ізраїльтяни: коли військо веніамітян захопилося переслідуванням, ці воїни несподівано напали на місто. І було їх… 10 000 чоловік (20:34). Як можна було заховати в тихому місці цілу дивізію?
Тут напрошується проста пропозиція: прибрати слово “тисячі”. Тоді все виглядає дуже логічно і реалістично: у битві брало участь 400 ізраїльських воїнів, а з боку Веніаміна було тільки 26 бійців, проте до них приєдналися ще 700 пращників (20:15) – може, саме тому ізраїльтяни і несли важкі втрати, поки пращники обстрілювали їх з міських стін, залишаючись невразливими. Ці втрати складали 22, 18 і нарешті 30 чоловік – дійсно, істотні втрати для загону в 400 бійців! Ну, а в засідці тоді могли бути усього лише десять найвміліших воїнів, які у влучний момент могли завдати вирішального удару в тил веніамітянам. Для них не складало істотних труднощів сховатися на пересіченій місцевості.
Є гіпотеза, що замість слова “тисяча” в оригіналі спочатку стояло схоже на нього слово, що означає озброєного воїна (на відміну від ополченців-пращників). Перевірити, так це було чи ні, ми навряд чи можемо, але звучить досить переконливо.
А чи могли вкрадатися подібні помилки у священний текст? Безумовно, могли, і ми бачимо тому ясні свідчення. От що повідомляє нам 2 Царств (2 Самуїла) 24:1-9: “Гнів Господній знову запалав на ізраїльтян, і побудив він проти них Давида сказати: піди, порахуй Ізраїля й Іуду… І подав Іоав список народного перепису царю; і виявилося, що ізраїльтян було вісімсот тисяч чоловіків сильних, здатних до війни, а юдеян п’ятсот тисяч“.
А от паралельна розповідь про той же перепис з 1Літ. 21:1-5: “І повстав сатана на Ізраїля, і підбурив Давида зробити перелік ізраїльтян…. І подав Іоав Давиду список народного перепису, і було всіх ізраїльтян тисяча тисяч, і сто тисяч чоловіків, які оголюють меч, і юдеїв – чотириста сімдесят тисяч, які оголюють меч“. Тут є одна цікава проблема: у першій версії все відбувається по волі Божій, у другій – за намовою сатани. Ми б сказали сьогодні, що це було одночасно Боже потурання і спокуса від сатани, але ми зараз не про це, а тільки про цифри.
Отже, скільки там було людей? За однією версією – 800 000 і 500 000 дорослих чоловіків, за другою – 1 100 000 і 470 000. Ці цифри неможливо звести воєдино, вони явно розрізняються, і розрізняються сильно. Єдиний розумний висновок – в одну з версій вкралась при переписуванні помилка. В яку? Це не відомо.
А можливо, в обох? Отже, в Ізраїлі за Давида проживали близько півтора мільйонів дорослих чоловіків, що дає нам загальне населення (включаючи жінок, дітей і людей похилого віку) мінімум у п’ять мільйонів.
Коли в 1922 році в британській Палестині провели перепис населення, там проживало лише 750 000 людей. До моменту проголошення незалежності держави Ізраїль у середині століття це число виросло майже до двох мільйонів, і їм вже було досить тісно на цій землі. Сьогодні, зрозуміло, у державі Ізраїль і на арабських територіях проживає ще більше людей, але прогодувати і, головне, напоїти себе вони можуть тільки із застосуванням сучасних технологій.
Згідно з приблизними оцінками археологів, традиційні методи сільського господарства в Ханаані дозволяли там прогодуватися приблизно одному мільйону людей – до речі, приблизно стільки жило там під час Другої світової війни, коли підвезення продовольства ззовні припинилося, а господарство велося досить примітивними методами. Їжі вистачало, але без надлишку.
Так що ж, обидва варіанти неточні? Мабуть, так. Можливо, слово “тисяча” (і це ще одна гіпотеза!) означало тут зовсім не 1000 чоловік, а певний військовий загін, адже і рахували не просто населення, а бійців, здатних тримати зброю. Навряд чи переписувачі ходили по домівках і особисто рахували кожного дорослого чоловіка, тим більше, що вдень усі вони були на роботі, а вночі підрахунками займатися незручно. Швидше за все, вони приходили до старійшин кожного селища і запитували, скільки бійців зможе селище виставити в разі потреби.
“Тисячу!”, – відповідав старійшина, і це могло бути хвастощами, такими звичними на Близькому Сході. А можливо, це було позначенням військового загону на кшталт козачої сотні – у ній же не обов’язково були рівно 100 козаків. На початку XX століття козача сотня в Росії налічувала 120 чоловік у мирний час і 135 у військовий, але це максимальний склад, звичайно. У поході, несучи втрати убитими, пораненими і хворими, сотня зменшувалася в розмірах, але не переставала називатися сотнею.
Можливо, і “п’ятсот тисяч” потрібно розуміти не як 500 000 бійців, але як п’ятсот загонів, кожен з яких називався “тисячею”, але налічував значно менше чоловіків? Знову-таки, тут ми можемо тільки здогадуватися. Єдине, що ми знаємо точно – розуміти буквально ці величезні цифри ізраїльського населення навряд чи можливо з точки зору науки.
Але ж в давнину і ставлення до цифр було іншим. От контрольне питання: скільки було в Ізраїлі колін або племен? Усі, зрозуміло, дадуть відповідь: дванадцять. А тепер давайте подумаємо: в Якова, він же Ізраїль, було дванадцять синів. Від одного з них, Йосифа, пішли відразу два племені: Єфрем і Манассія, – а від інших по одному. Скільки це дає нам разом? Зрозуміло, тринадцять.
Але тринадцять – некругле число, “негарне”, у нього немає такого символічного значення повноти, як у дванадцяти. І от Єфрем і Манассія зараховуються за одне “плем’я Йосифа” (якого в реальності не було), або ж плем’я левитів, які не мали власної території, не входить у числення племен – і так зберігається красиве число із символічним значенням.
І останній приклад. Як відноситься довжина кола до діаметру? Іншими словами, чому дорівнює знамените число π? Напевно перше, що прийде в голову – 3,14. Але це приблизна відповідь, це число не може бути абсолютне точно виражене за допомогою нашої десяткової системи: 3,14159 26535897932 – і дріб можна продовжувати далі, за кожним знаком буде слідувати новий. Мабуть, що при виготовленні високоточного устаткування в обчисленнях воно враховується до якогось десятого знаку після коми, а в побуті нам і одного буває багато.
У біблійні часи, якщо підходити строго буквально, це число дорівнювало трьом. От як 3 Цар. 7:23 описує величезний мідний чан для обмивань, що стояв біля входу в Храм: “І зробив лите з міді море, – від краю його до краю його десять ліктів, – зовсім кругле, висотою у п’ять ліктів, і шнур у тридцять ліктів обіймав його навкруги“. Неважко порахувати, що діаметр цього чана дорівнював десяти, а коло – тридцяти ліктям.
Але ми навіть не знаємо точно, чому дорівнював лікоть – приблизно півметра, на нашу думку, але еталону ліктя, однакового для всіх, (подібного до сучасних еталонів метра, кілограма і т. д.), у ті часи не існувало. Лікоть у кожного був при собі, і в кожного був різний. При такій точності вимірів достатньо було визначати число π з точністю до цілого.
Цифри тільки виглядають однаковими у всі часи. Їх рахують люди, а люди бачать світ неоднаково – і тому можуть пред’являти до древнього тексту очікування і вимоги, які відповідають нашій, а не древній реальності.
