Це питання нерідко ставлять, причому дуже енергійно протестують, якщо в нових перекладах Біблії слова “сатана” не знаходять. Звичайно, можна замислитися про те, чи сатану потрібно шукати в першу чергу, або Того, Хто в Старому Завіті присутній з найпершої і до самої останньої сторінки як Головний Герой цієї книги, і чому взагалі народна релігійна свідомість приділяє всякій нечисті в мільйон разів більше уваги, ніж саме Священне Писання, але це окреме питання.
Зрозуміло, староєврейське слово שָׂטָן (сатан) у Біблії є. Найчастіше воно зустрічається в книзі Іова: “І був день, коли прийшли сини Божі стати перед Господом; між ними прийшов і сатана” (так у 1:6, а всього це слово використане 14 разів у перших двох розділах книги Іова, але більше ніде в цій книзі). Це одна з дійових осіб у книзі, власне, саме він і підбурює Бога обрушити на Іова нещастя, щоб його випробувати.
У грецькому перекладі (Септуагінті) це слово було передане як διάβολος, буквально “наклепник”, звідки – українське диявол. Здавалося б, усе ясно, це та сама особа, той самий голова всіх занепалих духів.
Але не будемо квапитися: далеко не завжди слова, які відомі нам як богословські терміни, вживаються в Біблії саме у своєму нинішньому термінологічному значенні. Чесно кажучи, це, як правило, не так. Тому спочатку подивимося, як вживається це слово в інших місцях Старого Завіту.
Є декілька місць, де слово сатан використовується цілком схоже з книгою Іова, причому синодальний переклад в одному місці навіть перекладає його словом “диявол”, за грецькою традицією: “І показав він мені Ісуса, великого ієрея, який стоїть перед ангелом Господнім, і сатану, який стоїть праворуч нього, щоб протидіяти йому” (Захарії 3:1, у 3:2 так само). “Постав над ним нечестивого, і диявол нехай стане праворуч нього” (Псалом 108:6, в єврейському тексті 109:6).
Але особливо цікаве місце – 1Літопис 21:1: “І повстав сатана на Ізраїля, і підбурив Давида зробити перелік ізраїльтян“. Річ у тому, що трохи інакше звучить паралельна розповідь більш ранньої книги, 2Самуїла (2Царств) 24:1: “Гнів Господній знову запалав на ізраїльтян, і побудив він проти них Давида сказати: піди, порахуй Ізраїля й Іуду“. Так хто ж був причиною перепису – Господь або сатана? Звичайно, у сучасних богословів на це готова відповідь: Господь попустив сатані вселити Давиду цю думку. Тобто безпосереднім автором ідеї, що називається, був сатана, але кінець кінцем ця подія сталася не без волі Господньої, як описано і в книзі Іова.
Усе ясно? У жодному разі ні. Річ у тому, що в Біблії є чимало місць, де слово сатан означає просто військового супротивника, відповідно до свого основного значення в староєврейській мові, і навіть грецькою воно як правило в таких випадках перекладається іншим словом ἐπίβουλος, тобто “зловмисник”. Ось одне з них: “Нині ж Господь Бог мій дарував мені спокій звідусюди: немає супротивника і немає більше перепон” (1 Царів (3 Царств) 5:4). Схоже говориться про військових супротивників Соломона у віршах 11:14, 11:23, 11:25 тієї же книги.
Цар Давид говорить про своїх наближених (Авессу і, ймовірно, його брата Іоава), які дають йому погану пораду: “Що мені і вам, сини Саруїни, що ви робитеся нині мені наклепниками?” (2Самуїла (2Царств) 19:22). Зауважимо, що вони не виступають тут проти Давида і зовсім не бажають йому зла, просто він відмовляється слідувати їх пропозиції, вважаючи її за неправильну.
Більше того, для филистимлян сам Давид може виявитися в ролі того самого сатан. Певний час Давид жив у филистимського царя, і от перед битвою з ізраїльтянами його князі відмовлялися брати його з собою в похід, “щоб він не йшов з нами на війну і не зробився супротивником нашим на війні” (1 Царств 29:4). Мабуть, якби слово сатан однозначно відносилося до ворога роду людського, автор біблійних книг не став би застосовувати його до Давида навіть у цитаті з промови филистимських вождів.
Але найдивовижніша історія розказана в 22-му розділі книги Чисел, де це слово в дієслівній формі відноситься безпосередньо до ангела Господнього. Пророк Валаам відправився в дорогу, щоб проклясти народ Ізраїльський всупереч волі Божій, і тоді… “запалав гнів Божий за те, що він пішов, і став ангел Господній на дорозі, щоб перешкодити йому” (Числа 22:22). Більше того, сам ангел повідомляє: “Я вийшов, щоб перешкодити тобі, тому що шлях твій неправий переді Мною” (Числа 22:32). У єврейському оригіналі стоїть те саме слово שָׂטָן, і навіть у грецькому перекладі ми зустрічаємо вираз εἰς διαβολήν σου, буквально “на диявольство тобі”. Але невже ангел грав тут роль сатани чи диявола?
Ні, звичайно. Тут перед нами просто супротивник, без оцінок – і той, хто чинив опір злу, виступає на стороні добра. Слово це спочатку мало найзагальніше значення, що і засвідчено в Старому Завіті, а той вужчий сенс, яке воно отримало в новозавітні часи, вкладати в Старий Завіт не обов’язково.
Чи означає це, що в Старому Завіті зовсім немає спокусника, який відвертає людину від Бога? Звісно ж, є, його ми зустрічаємо вже в третьому розділі книги Буття – це змій (єврейською נָחָשׁ, нахаш), що спокусив Єву і через неї Адама. Але там він ніде не названий словом сатан.
І тому абсолютно не виключено, що в книзі Іова, і так само в інших місцях Старого Завіту, де використане це слово, теж не йдеться безпосередньо про диявола чи сатану, а лише про якогось ворога, супротивника, який пропонує Богу аргументи проти праведності Іова. Але він, зауважимо, ніяк Іова не спокушає, взагалі не розмовляє з ним – а от змій, що спокусив Єву, ніяк не запитує на те дозволу в Бога, на відміну від нашого персонажа.
Одна й та сама ця особа чи різні, ми точно не знаємо. Можливо, цим словом називався якийсь “ангел протиріччя”, щось подібне до “адвоката диявола” на сучасних католицьких процесах з канонізації нових святих: так називають людину, яка зовсім не виправдовує диявола, але висловлює всі аргументи, які тільки можуть бути наведені проти канонізації. На сучасних захистах дисертацій такий обов’язок виконує опонент – це слово, до речі, теж перекладається як “той, хто суперечить”. Опонент, як правило, не проти того, щоб дисертант отримав наукову ступінь, але його завдання – сумлінно навести всі аргументи, які тільки можуть бути висловлені проти цього. А вже завдання дисертанта – з ними погодитися і визнати свою роботу недосконалою, або ж їх доказово оспорити (що і зробив Іов).
У Старому Завіті без жодного сумніву є ворог Бога і роду людського (там він описаний як змій), але не обов’язково він носить там те ж ім’я, що і в наших підручниках богослов’я. Слова взагалі не завжди використовуються в одному і тому ж значенні, і це, до речі, одна з найсильніших зброй ворога – заплутати нас, змусити сперечатися про імена, упускаючи суть.
І в кінці-то кінців: у книзі Іова той самий ворог, або той, хто суперечить, або сатана – дрібний епізодичний персонаж, присутній тільки в перших двох розділах. Книга – про драматичні стосунки Бога і праведника, який страждає, а зовсім не про сатану, так що не потрібно надавати йому стільки уваги, ніж належить.
