5:1-2 – Вступ
Нагірна проповідь починається з твердження, що Ісус «вийшов на гору» (пор. 14:23; 15:29), так як це свого часу зробив Мойсей, коли укладав союз на Сінайській горі. Коли Девтеро-Ісая почув голос: «На гору високу зберися собі, благовіснику Сіону», він отримав наказ проголошувати народу: «Царює твій Бог!» (Іс. 40:9; 52:7), і це був заклик до оновлення відносин союзу. Проголошення Ісуса є здійсненням цих слів. Ісус «сів» на знак того, що Він готовий навчати, оскільки учитель зазвичай навчав сидячи (пор. Мт. 13:12; 15:29; 24:3; 26:55).
5:3-12 – Блаженства союзу
Досить часто виникало запитання: вважати Ісусові блаженства законом чи Євангелієм; етичними вимогами чи есхатологічними блаженствами? Основний напрям цієї дискусії зосереджений навколо перекладу слова «блаженний»: це відповідник єврейського слова ’ashre чи слова baruk? Перше слово ми знаходимо переважно в сапієнціяльній літературі; друге трапляється в контексті союзу. Вирази зі словом baruk тісно пов’язані з обітницями союзу, присутніх в Ісусових блаженствах. Слово baruk – це проголошення клятвених обітниць, звернених до вірних (пор. Авраам, Бут. 12:2,3; 22:17,18). Проводячи паралель із союзом на горі Сінай, вірність Бога у відносинах союзу розглядали як благословення для народу (напр., Втор. 7:12-13; Іс. 61:9). Отже, Ісусові блаженства проголошують здійснення цих обітниць, блаженство вічного союзу, що поширюється на вірних, які цього союзу дотримуються.
«Блаженні вбогі духом» (в. 3) – семітська фраза (‘аnаwе ruah також знаходимо в 1QH 14, 3 та 1QМ 14, 7), присутня в Іс. 61, що проголошує Добру Новину зневаженим (‘аnawim). Зневажені – це ті люди, до яких ставилися погано і які досить часто перебували в умовах крайньої нужди й беззахисности. Тому зневажені звертаються з благанням до YHWH, Який стає на захист праведних (пор. Ам. 2:6-7; Іс. 3:14-15; 10:1-2). Протягом періоду вигнання весь народ Ізраїля був переслідуваним і пригнобленим (Іс. 49:13; 41:17), стражденним, поверженим Богом і зневаженим (Іс. 53:4,7), але пізніше цей термін почали вживати лише для опису характеру вірних (Іс. 61:1). Фраза «вбогі духом» – це синонім до виразу «зламані серцем» (Іс. 61:1), повержені або «розбиті духом» (Іс. 57:15; 66:2). Зазначені вирази тісно пов’язані з Ізраїлем та образом стражденного Отрока (Іс. 53:4,5,9). Вони виражають залежні відносини вірних із Господом, оскільки вірні очікують Божого звільнення (Іс. 40:9). Це проголошення Доброї Новини: царство Боже прийшло, і воно належить їм! Зазначене блаженство вказує, що царство Божої любови й справедливости вже настало для них!
Єремія говорив про вигнання, що стало причиною жалоби (напр., 14:2,4), яку Господь врешті-решт перетворить на радість (31:13). Девтеро-Ісая запозичує цю тему незадовго до завершення періоду вигнання й проголошує, що тепер Бог утішить народ (Іс. 40:1-2; 52:9) через повторне встановлення Божого царства на Сіоні (52:7). Вірні отримали запевнення про це відновлення після повернення з вигнання (Іс. 61:1-2). Концепт царства Божого буде здійснений у всій повноті, і тоді ті, хто перебуває в жалобі за Єрусалимом, будуть утішені (66:7-11,13). Друге блаженство (в. 4) свідчить, що цей час уже настав. Вірні, які перебуватимуть у жалобі через страждання й утиски, будуть утішені, бо царство вже прийшло, і воно належить їм.
Третє блаженство (в. 5) – це цитата з Пс. 37:11; у єврейському тексті ми знаходимо ‘апаwim (засмучені, зневажені), тоді як LХХ [36. 11] говорить про тихих або лагідних (рraeis). Цей фрагмент пов’язаний із Пс. 37:22, де написано: «бо благословенні від Нього вспадкують землю». Значення слів «тихі», «лагідні» в цілому відповідає значенню виразу «вбогі духом». Заволодіння краєм стало важливою метою для вигнанців, що поверталися на батьківщину і сподівалися, що можуть претендувати на домівки, збудовані їхніми предками, але для багатьох це прагнення залишилося лише молитовною надією (Іс. 57:13; 60:21), скороченою версією якої став Псалом 37. Концепт успадкування землі в Ісусовому повчанні є метафорою, що передає очікування Божого справедливого панування через успадкування царства.
Четверте блаженство (в. 6) також має паралелі з виразами надії на відновлення Божого панування, які ми знаходимо в Книзі пророка Ісаї, особливо 49:10; пор. 41:17-20. В Іс. 55:1-2 радість через відновлення Божого панування розглядається як запрошення голодних і спраглих прийти на бенкет, під час якого «союз вічний», укладений із Давидом переноситься на народ (Іс. 55:3-5). «Голодні та спрагнені правди» – це ті, що плекають надію на Божу правду, справедливість, очікують виконання Божих обітниць, щоб відродити народ для свободи й процвітання (Іс. 45:13; 42:6,21). Хто прагне справедливости від Господа (51:1), отримує запевнення в тому, що вона не забариться (51:5) і непохитна Божа воля буде виконана (59:16; 63:1). Вони наситяться.
Усі чотири блаженства виражають однакову залежність вірних від Божої милости. Проголошення в кожному з цих блаженств ідентичні: для тих, хто шукав справедливости в Божому союзі, ось вона: Царює твій Бог! Подальші чотири блаженства стосуються аспектів людської справедливости, яка є відповіддю на Божу справедливість. З цієї причини обидва фрагменти завершуються однаковим словом: справедливість.
Єврейське слово hesed означає «вірна любов» і є осердям п’ятого блаженства. Саме Божа спасительна, визвольна вірна любов була основою надії на звільнення в Книзі пророка Ісаї (55:3,7; 54:7-10; 63:7). Ця любов повинна була знайти відображення в Божому народі (пор. Ос. 6:6; 10:12; Мих. 6:8). Вірні, що прагнуть Божої милосердної любови в царстві, – це ті, що самі здатні дарувати таку любов (пор. Пс. 37:28; Іс. 57:1), і вони отримають її. Головний акцент тут зроблено на проголошенні.
Шосте блаженство (в. 8) апелює до Пс. 24:4-5: «У кого чисті руки та щиреє серце… нехай носить він благословення від Господа». Ця теза узагальнює описи вірних в Іс. 51:7; 57:15; 61:1; та 65:14. Вони блаженні, тому що побачать «славу Господа» (Іс. 35:2). Добра Новина проголошена для них: «Ось Бог ваш!» (40:9; 52:7,8; пор. 66:14,18). Коли Ізраїль порушив відносини союзу, поширеною була думка, що лице Господа «сховане» від них (Іс. 59:2), але коли стосунки будуть відновлені, вони знову «побачать» Бога. Чисте серце – це таке серце, яке ототожнюється з усім і слідує «всьому, що виходить з уст Господніх» (Пор. Втор. 8:3, процитоване в Мт. 4:4). Знову й знову цей фрагмент узагальнює обітниці для тих, які очікують царства Божого: воно їхнє.
Сьоме блаженство (в. 9) висвітлює ще один аспект обітниці жити мирно у відносинах союзу без конфліктів, утисків чи несправедливости. Господь дарує мир, але наскільки тривалим він буде, залежатиме від людей, що живуть разом у союзі вірности як миротворці (Іс. 60:17; 54:10; 52:7). У світлі значення слова shalom як всеохопного концепту СЗ, мир, про який ідеться в цьому вірші, – це не просто припинення ворожнечі й примирення між ворогами, це запровадження всеосяжного Божого панування на землі. Проголошуючи владу Бога, миротворці виступають як «діти» Божі. Називатися дітьми Божими означає бути визнаними вірним Ізраїлем (Втор. 14:1; Ос. 1:10; 11:1), вірними членами Божої родини (пор. Іс. 63:16; 43:6; 49:1:14-15; 64:8). Тому вони будуть «як ангели» (Мт. 22:30), які (часто названі «синами/дітьми Бога» у СЗ) «повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця» (Мт. 18:10). Отже, вираз «бути дітьми Божими» можна вважати паралельним до виразу «бачити Бога», вжитого в попередньому вірші. Обидва ці вирази описують той самий дар есхатологічного царства: причетність до Божого дому та сім’ї. Усе це призводить до досягнення бажаної мети в царстві Божому, що вже настало.
Усі вигнані за правду (в. 10) – це ті вірні союзу, над якими взяли верх нечестиві. «Вигнані» дуже подібні до «вбогих духом», про яких ідеться в першому блаженстві, і ті і ті отримують той самий статус: «бо їхнє Царство Небесне». Ця інклюзія об’єднує всі блаженства в одне ціле. Єдина відмінність полягає в тому, що останні чотири блаженства ілюструють активну позицію вірних, тоді як перші чотири – залежні стосунки з Богом. Однак у кожному випадку підкреслене саме проголошення, тому що воно і є Доброю Новиною. Саме це блаженство безпосередньо впливатиме на тих, хто буде сповідувати Ісусове вчення. Ісус звертається до люду, що слухає Його (вв. 11-12), а отже, ще раз підкреслює, що це проголошення звернене саме до них: «Блаженні ви…», поєднуючи слова з Іс. 51:7 та 66:5. Подібно до тих, що першими отримали обітниці, пережили наклепи та переслідування від свого власного народу, а особливо від священиків, після повернення з вигнання (Іс. 66:1-6), послідовникам Ісуса варто очікувати такого самого ставлення (пор. Мт. 10:39; 16:25; 19:29).
Вираз «радійте й веселіться» (в. 12) – рефрен, який пронизує всю Книгу пророка Ісаї, що передає «веселощі й радощі» життя у відносинах союзу під Божим покровительством (пор. 35:10; 51:3,11). Слово «нагорода», яке часто трапляється в Матвія, стосується теми «нагороди та відшкодування», присутньої в Ісаї, що набула значення щедрости, яку пан милостиво дарує своїм слугам. В Ісаї щедрість – це спасення, відкуплення та заснування вічного союзу (61:8; 40:10; 49:4). Вона є частиною проголошення відродження, кульмінацією блаженств царства, проголошених Ісусом, Божого панування, що охоплює всі сфери їхнього життя. Фраза «бо так гнали й пророків, що були перед вами» підкреслює важливе значення спадщини пророків. Автор тридцять сім разів згадує пророків у цьому Євангелії, постійно наводить цитати та алюзії, пов’язані з їхніми писаннями, нагадує про їхні переслідування (5:12; 13:57; 23:30-31,37; 26:68): усе це свідчить про те, що Євангеліє від Матвія тісно пов’язане з традицією пророків.
