Уважно читаючи Євангеліє від Матвія, ми неодмінно звернемо увагу на його юдейське підґрунтя та походження. Автор тексту особливо наголошує на здійсненні пророцтв єврейських Писань; він звертається до проблем юдейського розуміння Закону, до фарисейських традицій та інтерпретацій книжників, а також звертає увагу на протиріччя, що виникали між юдейськими релігійними лідерами. Автор піддає сильній критиці неприйняття Ісуса юдеями. Юдейське походження Ісуса підкреслено особливо: Він «син Авраама», а як Месія Він є «сином Давида». Те, що Він говорить, не узгоджується з юдейським розумінням Закону: про вчинки праведности (гл. 6), приписи щодо шабату, про храмовий податок та обряди жертвоприношення. Євангеліє від Матвія містить багато семітських слів і фраз, єврейських ідіом та описів незрозумілих юдейських звичаїв (а отже, передбачає, що читачами будуть саме юдеї, яким ці описи зрозумілі без пояснень). Такий підхід дає нам розуміння, що місія Ісуса полягала в тому, щоб спершу «зібрати овечок загинулих дому Ізраїлевого» для царства Божого, яким наказано бути світлом для народів. Особливе підкреслення виразу «світло для народів», узятого з Книги пророка Ісаї, свідчить про те, що Євангеліє від Матвія призначене для місії серед язичників. Воно завершується розісланням одинадцятьох апостолів, яким Ісус доручив виконувати всесвітню місію (28:19-20), подібно як розпочинається описом прибуття мудреців, що мають привітати новонародженого Месію (гл. 2).
Очевидно, автор адресує свій твір переважно юдеям-християнам, про це свідчить те, як він сприймає свою авдиторію. Він передбачає, що його читачі обізнані з єврейським Писанням – Законом і Пророками. Якщо події Ісусового служіння однаковою мірою описані як в Євангелії від Матвія, так і в Євангелії від Марка, то Матвій схильний презентувати власне доктрину: його твір акцентує саме на вченні Ісуса, а не на чомусь іншому. Було б важко повірити в те, що автор просто «додав юдаїзму» до Євангелія, що його написали християни поганського походження; радше воно є відображенням еліністично-юдейської християнської Церкви, яка, будучи сильно закоріненою у своїх юдейських джерелах, приймала до свого лона всіх поган на основі універсалізму, базованого на юдейських Писаннях як єврейською, так і грецькою мовами.
Місце книги в історії
Євангеліє від Матвія було одностайно прийняте Учителями Церкви як перше написане Євангеліє. Деякі з них стверджували, що в оригіналі воно було написане «гебрайською» мовою (що могло означати «арамейською»). Єдиним автором, запропонованим для цього Євангелія, став Матвій. Євсевій Кесарійський (прибл. 260-340 pp.) покликається на Папія, єпископа м. Єраполіс (прибл. 100-110 pp.), за свідченням якого, «Матвій записав Господні слова єврейською мовою, а кожен тлумачив їх собі, як умів» (Hist. ессl. 3. 39. 16). Євсевій також повідомляє, що Пантенус (прибл. 150-215 pp.), учитель Климента Олександрійського, прибувши до Індії, виявив там людей, що вже були знайомі з Євангелієм від Матвія, єврейський текст якого раніше там поширив апостол Варфоломій (Hist, ессl. 5. 10. 3). Іриней, єпископ Ліонський, у своїй праці, датованій приблизно 180 p., також згадував ім’я Матвія, який написав Євангеліє єврейською мовою приблизно в той самий час, як Петро й Павло проповідували та розбудовували Церкву в Римі (Adv. haer. 3. 1.1). Інші Учителі Церкви також покликалися на цю традицію.
Гіпотеза двох джерел набула поширення не раніше другої половини XIX ст. Ця теорія, яка й сьогодні має широке коло прихильників, стверджує, що Євангеліє від Матвія було написане пізніше на основі Євангелія від Марка та джерела з висловами Ісуса, відомого під умовною назвою «Q». Ця теорія приділяє досить мало уваги зовнішнім доказам від перших Учителів Церкви та внутрішнім доказам, які ми можемо знайти в грецькому тексті Матвія, що переконливо свідчать про юдейське походження цього Євангелія. Тенденція, до якої схиляються багато біблістів, дослідників Нового Заповіту, що намагаються тлумачити Євангеліє від Матвія крізь призму Євангелія від Марка та джерела «Q», досить часто призводить до викривленої перспективи: 1) до інтерпретації більш юдейського Матвія під кутом зору Марка та «Q» (чи Луки); 2) виокремлення певних перикоп із контексту, в якому їх написав Матвій, призводить до нехтування чіткими внутрішніми закономірностями, що закладені в структурі Євангелія; 3) нехтування абсолютної еліністично-юдейської християнської перспективи, з якої написане Євангеліє від Матвія.
Останнім часом теорія двох джерел стала предметом серйозної критики, оскільки багато її гіпотетичних положень викликають сумнів, що призвело до того, що впевненість в її слушності, не кажучи вже про надійність цієї гіпотези, зруйнована. Усе більше біблістів у наш час наполягають на тому, щоб повернути Євангелію від Матвія його місце – місце найдавнішого документа серед трьох синоптичних Євангелій, згідно з теорією, відомою нам під назвою гіпотези двох Євангелій.
Якої б гіпотези ми не дотримувалися, найкращий підхід до вивчення Євангелія від Матвія полягає в тому, щоб, зосередившись на цьому тексті, приділити пильну увагу його композиційній структурі. Найважливішою тезою, з якою погоджуються всі вчені, є та, що юдейське християнство передувало християнству поганському. Щоб зрозуміти еліністично-юдейське християнське Євангеліє від Матвія, треба спочатку визнати той факт, що з первісного єврейського зразка воно розвинулося в Євангеліє, призначене для місійної праці серед поган, не викривлюючи порядок історичного розвитку і не розглядаючи його як пізню юдаїзовану версію Євангелія, що побутувало серед поган.
Матвій та спадок Старого Заповіту
Найхарактернішою рисою Євангелія від Матвія є дуже часте вживання цитат із юдейських Писань та алюзій до них, багато з яких наявні лише в ньому. Біблісти, як правило, виокремлюють десять так званих формульних цитат (1:22-23; 2:5-6; [2:15], 2:17-18; 2:23; 4:14-16; 8:17; 12:17-21; 13:35; 21:4-5; 27:9-10), які зазвичай розпочинаються словами «А все оце сталось, щоб збулося сказане пророком». Ці цитати, додаючи наративові сенсу та важливости, створюють обрамлення та є інтегральною частиною всього контексту. Вони нагадують вислови, що їх проголошував Ісус у Євангелії від Матвія (приклади в 11:10; 13:14-15; 15:7-9; 21:16; 21:42). Крім наведених цитат, які можна вважати зразковими, інші цитати та алюзії, що віднесені до СЗ, ми зустрічаємо в наративі Матвія; вони також звучать із вуст Ісуса. Матвій був ґрунтовно обізнаний із контекстом, в якому вживалися пророчі вислови; він сподівається, що його авдиторія буде сприймати ці вислови з відповідним ставленням до них. Він іноді поєднує слова з двох різних текстів в один вираз, щоб привернути увагу читача до контексту обох джерел (напр., 21:5 [Іс. 62:11; Зах. 9:9]; 27:9 [Єр. 18:1-13; 19:1-12; Зах. 11:12-13]; 11:10 [Вих. 23:20; Мал. 3:1]).
Матвій, використовуючи тексти старозавітних Писань, також намагається передати послання, що сприймається на підсвідомому рівні. Наприклад, він вживає слова в Мт. 3:4, щоб описати вбрання Івана Христителя, і цей опис майже цілком збігається з описом вбрання пророка Іллі в 2Цар. 1:8. Таким чином, він закликає читача в постаті Івана впізнати Іллю, який повернувся (пор. 11:14; 17:13). Подібно до цього у фрагменті 27:41-43 він описує первосвящеників, книжників та старших, використовуючи ті самі слова, що описують нечестивих у Пс. 22:8 та Муд. 2:1-20, для того щоб підкреслити, що ці єрусалимські вожді й були тими самими нечестивими, що переслідували праведного Отрока, описаного в Пс. 22 та Іс. 53, який таким чином ототожнюється з Ісусом. Усе сказане вказує на те, що Матвій вбачав в Ісусі та новій ері, яку Він знаменував, здійснення Писань не лише очікуваними, але й несподіваними засобами.
