Теорія двох джерел (закінчення)

Які переваги цієї теорії?

Насамперед гіпотеза двох джерел має перевагу, пропонуючи просте рішення для цілого комплексу літературної інформації, отриманої при дослідженні синоптичних Євангелій. Узгодженості та відмінності у використанні матеріялу, його упорядкування та вживання лексичних засобів можна пояснити дуже просто. Спільний матеріял для текстів Матвія й Луки ґрунтується на текстах Марка та на тексті джерела «Q»; послідовність і тлумачення в Матвія та Луки виростає з домінуючої ролі «першого євангелиста» Марка, твір якого став основою для Євангелій від Матвія й Луки, які долучили до своїх текстів матеріял із джерела «Q» відповідно до своїх інтересів та намірів. І нарешті, узгодження та відмінності у використанні лексичних засобів у Матвія й Луки зумовлені тим, наскільки вільно та незалежно вони використали тексти Марка й джерела «Q».

По-друге, гіпотеза двох джерел допомагає усвідомити процес історичного розвитку синоптичних Євангелій від початкової (висловлювання та діяння Ісуса) до заключної фази (редакція текстів євангелистів). Таким чином, це дає читачеві уявлення про розвиток і динаміку християнських спільнот І ст. по Р. Хр.

1) Текст Марка є найпершим із трьох синоптичних Євангелій, він також найкоротший із них. Його характеризує певна невідшліфованість стилю, якому притаманне надмірне вживання певних прислівників («негайно», «знову»), зайва розтягнутість викладу, багатослівність, уживання теперішнього часу для опису минулих подій, надмірна драматизація. Жодна з цих ознак не обов’язково свідчить про оригінальність тексту Марка; але за умови пріоритету тексту Марка неважко зрозуміти, чому Матвій і Лука різними способами уникали або усували багато з цих характерних рис. Текст Марка також містить низку невдалих висловів (Мр. 6:5-6: «І Він [Ісус] тут учинити не міг чуда жадного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздоровив. І Він дивувавсь їх невірству») та історичних неточностей (Мр. 2:26: «Як він… за первосвященика Авіятара» [насправді в епізоді, який описує Марко, первосвящеником був Ахімелек]).

2) Як Матвій, так і Лука переробили текст Марка, поліпшили його, опустивши неоднозначні або суперечливі з богословської точки зору елементи та виправивши певні історичні неточності. Наприклад, Матвій змінює вірші Мр. 6:5-6 на такі: «І Він [Ісус] не вчинив тут чуд багатьох через їхню невіру» (Мт. 13:58); обидва – і Матвій, і Лука – цілком уникають покликання на ім’я Авіятара.

3) І Матвій, і Лука (незалежно один від одного) доповнили текст Марка спільним матеріялом (переважно висловами), отриманим із джерела «Q» та з інших переказів і висловів, що були поширені в їхніх спільнотах. У тексті Матвія це проявилося в доповненні опису учнів та сім’ї Ісуса (яких Марко піддавав критиці), в якому він підкреслив велич Ісуса (застосувавши інші христологічні титули й визнання та формулювання, що виражають попереднє Ісусове знання й передбачення), зобразив його як інтерпретатора Тори, того, хто був вірний Закону і чиє служіння стало здійсненням есхатологічних надій, що їх плекала єврейська Біблія. Лука також підкреслює тяглість між служінням Ісуса та єврейською Біблією (цитуючи різні тексти СЗ, щоб доповнити старозавітні цитати, які містить текст Марка), але і він редагує текст Марка, щоб показати наступність в описі подальшої діяльности апостолів і Павла, які детально описані в Діяннях.

По-третє, теорія двох джерел робить читача дуже чутливим до богословської та духовної унікальности кожного євангелиста і, можливо, до особливостей християнських спільнот, до яких кожен із них звертався. Теорія двох джерел не обов’язково передбачає, що все, додане Матвієм чи Лукою до тексту Марка, було вторинним доопрацюванням євангелистів. Навпаки, існує загальноприйнята думка, що багато висловів (напр., Мт. 10:5-6,23; Лк. 17:20-21) та притчі (напр., Мт. 20:1-15; Лк. 15:11-32; 16:1-8) є стародавніми, ймовірно, автентичними матеріялами, відсутніми в тексті Марка та в джерелі «Q», але попри те, спільноти Матвія й Луки зберігали їх. Відповідно до принципів критики редакцій, ті критики, які визнають теорію двох джерел, як правило, роблять припущення, що відмінності між текстами Євангелій – це багато в чому відображення спадщини різних церковних спільнот, до яких ці Євангелія були звернені. Однак зазначена теорія також передбачає певні фактори богословського розвитку, відштовхуючись від досить спрощеної христології Марка, в якій Ісуса здебільшого зображено як невпізнаного чудотворця, якого стратив Пилат (згідно з Божим планом), до ускладненої христології, яка змальовує Ісуса як інтерпретатора Тори, вчителя, справжнього пастиря Ізраїля й засновника та главу Церкви (у Матвія); від досить негативного образу учнів та Ісусової сім’ї в Марка – до конструювання історії спасення, починаючи з єврейських Писань та діяльности Івана Христителя (і його батьків), родини Ісуса, Його учнів (апостолів), спільноти вірних після воскресення Ісуса, включаючи Павла (як це викладає Лука).

Окрім теорії двох Євангелій та теорії двох джерел, існують ще чотири інші, менш відомі гіпотези, що пояснюють синоптичну проблему.

Першою є гіпотеза багатьох джерел, яку підтримував Марі-Еміль Босмард, який висловив тезу про те, що канонічні Євангелія від Матвія, Марка та Луки ґрунтуються на власних протоджерелах: Матвій-проміжний (Маtthew-іпtermediairе), Марко-проміжний (Маrk-іпtermediairе) та Прото-Лука. Зазначені прото-Євангелія ґрунтувалися на значно давніших документах (Док. «А», Док. «В», Док. «C», Док. «Q»), Текст Марка залежний від Матвія-проміжного, Марка-проміжного та Прото-Луки. Оскільки текст Марка на підготовчій стадії залежить від Марка й Луки, ця гіпотеза демонструє певну спорідненість із теорією двох джерел.

Другою є теорія Остіна Фаррера, яку підтримував Майкл Голдер. Ця гіпотеза стверджує, що Євангелія написані в послідовності Марко-Матвій-Лука, при цьому Матвій переробив Марка, а Лука поєднав два попередні Євангелія. Ця гіпотеза надає пріоритету тексту Марка (подібно до гіпотези двох джерел), але вона не бачить необхідности в «Q»-гіпотезі, припускаючи залежність Луки від Матвія. Подібно до гіпотези двох Євангелій гіпотеза Остіна Фаррера розглядає третє Євангеліє як таке, що ґрунтується на двох попередніх Євангеліях, де автор другого використав перше. У принципі, цю гіпотезу так само можна назвати гіпотезою двох Євангелій, принаймні щодо Луки.

Третьою є гіпотеза другої версії тексту Марка («Deutero-Marcus»), яку підтримував Альберт Фукс. Згідно з цією гіпотезою, канонічний текст Марка був підданий редакції невідомого автора, і саме цю версію тексту Марка окремо скопіювали Матвій і Лука, що може пояснити причину, чому тексти Матвія й Луки іноді узгоджуються, але відрізняються від канонічного Євангелія Марка.

Нарешті, існує традиційна августинська гіпотеза, яка кладе в основу своїх доказів послідовну появу текстів: Матвій-Марко-Лука. Августин зробив припущення про залежність євангелистів від свого прямого попередника Євангелія; Марко знав Матвія, а Лука знав Марка.

Попередній запис

Теорія двох джерел

Як розв’язок синоптичної проблеми найчастіше пропонують гіпотезу двох документів, яку часом називають теорією двох джерел. Ця гіпотеза припускає, що Євангеліє ... Читати далі

Наступний запис

Формування церковного канону

Для того щоб зрозуміти історію та важливість канону Чотириєвангелія, потрібно розглядати його створення в контексті історії формування новозавітного канону в ... Читати далі