Назва гіпотези двох Євангелій ґрунтується на твердженні про те, що Євангеліє від Марка базоване на двох Євангеліях, написаних раніше, – від Матвія та від Луки. Насамперед ця гіпотеза стверджує, що найбільш юдейське Євангеліє, а саме Євангеліє від Матвія, було написане раніше за всі інші і закарбувало в письмовій формі Добру Новину, яку проповідували єрусалимські апостоли. Одним із завдань Матвія було продемонструвати сповнення Закону та Пророків у діяльності Ісуса.
Прихильники цієї гіпотези вважають, що після Євангелія від Матвія було написане Євангеліє від Луки, тому що Матвія було досить важко зрозуміти на широкій міжнародній місійній арені, де з’являлися Церкви апостола Павла. Видається, що Лука, якого можна вважати співробітником апостола Павла, взявся створити переробку версії Євангелія від Матвія, пристосовуючи її для вжитку в поганських середовищах, і до цієї оновленої версії ввійшла значна частина нового матеріялу (пор. Лк. 1:1-4).
Марко, автор третього Євангелія, прагнув прискорити поширення Євангелія Ісуса Христа відповідно до основних положень, узгоджених на Єрусалимському соборі (Гл. 2) між Павлом та «стовпами Церкви». Історичне підтвердження цих «соборних» поглядів простежується в тих обставинах, в яких опинилася Церква після смерти Петра й Павла. Упродовж свого життя вони виконували окремі місії: Петро серед обрізаних, а Павло – серед необрізаних (Гл. 2). Після їхньої смерти існувала загроза, що цей поділ буде поглиблюватися. Виступаючи проти такої тенденції, Марко закликає до об’єднання двох гілок християнства – юдейської та поганської. Марко виконав цю місію, дібравши спільний матеріял, що містили Євангелія від Матвія та Луки, дещо доповнивши його.
І нарешті, Євангеліє від Івана є найпізнішим твором із усіх Євангелій, тому багато в чому, хоч і не в усьому, вважається незалежним від трьох інших.
Які існують аргументи на підтримку цієї гіпотези?
Насамперед уважне вивчення Євангелій висвітлює той факт, що існує дуже тісний взаємозв’язок між змістом та послідовністю оповідей у Матвія, Марка й Луки, тоді як досить незначний взаємозв’язок простежується між цими трьома Євангеліями та Євангелієм від Івана. Ця вражаюча подібність більшості Євангелій не повинна нас дивувати, оскільки вона означає, що євангелисти, відповідальні кожен за своє Євангеліє, намагалися координувати свої зусилля з текстами попередників (попередника). Картину такої координації праці апостолів, яку ми спостерігаємо, описує Павло в Гал. 2:1-10. Однозгідність щодо послідовности перикоп у синоптичних Євангеліях пояснюється тим, що другий автор, як правило, дотримується послідовности перикоп, яку вживає перший автор, а третій – дотримується послідовности, спільної для джерел, які він використовує, а саме: там, де його попередники погоджуються один з одним, там, де два попередні автори розходяться, – третій автор дотримується послідовности першого або другого автора.
По-друге, беручи до уваги той факт, що вчення Ісуса мало юдейське походження, цілком справедливо й природно, що найбільш єврейське Євангеліє було основоположним у розвитку християнської віри, пов’язавши в одне ціле Закон і Пророків із Божим Об’явленням в Ісусі Христі. Бельгійський богослов Едуард Массо у своєму комплексному дослідженні цитування Євангелій у християнських писаннях перших двох століть зробив відкриття, що Євангелія від Матвія цитувалося частіше, ніж інші Євангелія; на другому місці за кількістю наведених цитат стоїть Євангеліє від Луки, Іван – на третьому, а Євангеліє від Марка, оскільки це найкоротший текст, майже не цитують. Цей алгоритм цитування спонукає думати, що Євангеліє від Матвія з самого початку вважали основоположним Євангелієм Церкви.
По-третє, якщо ми дослідимо грецький текст Євангелій, то відкриємо велику кількість ознак, які свідчать про широке використання цитат із раніших Євангелій авторами, що жили пізніше: улюблені фрази Матвія повторно з’являються в Луки та Марка, але не навпаки. Те саме стосується Луки: улюблені слова і фрази Луки з’являються в Євангелії від Марка, але не в Матвія. Звідси твердження про те, що Євангеліє від Луки було другим. Нарешті, лексичні засоби та граматичні конструкції, притаманні стилю Марка, не трапляються ні в Матвія, ні в Луки, що підтверджує припущення про те, що ця праця була написана останньою з них. Євангеліє від Івана містить лише кілька оповідань, які ми також знаходимо в інших трьох Євангеліях, а мовні засоби та стилістика Івана унікальні.
По-четверте, свідчення Учителів Церкви підтримують гіпотезу, що Євангелія від Матвія та Луки були написані першими. Наприклад, Євсевій Кесарійський (Hist, ессі. 6, 14. 5-7) стверджував, що Климент Олександрійський у своєму творі Hipotyposeis передав традицію щодо послідовности Євангелій, якої дотримувалися його попередники, а саме: «Ті були написані спершу, котрі містять родоводи». Отже, Матвій і Лука з родоводами мали б бути написані раніше, ніж Євангелія без родоводів. Можна припустити, що мова йде не лише про скорочені форми цих ранніх Євангелій, таких як Маркіонова версія Луки, але й про канонічні Євангелія від Марка та Івана.
Насамкінець існує виразна кореляція однозгідности порядку та мови тексту між трьома Євангеліями, яка вказує не те, що Марко користувався творами Матвія й Луки як джерелами.
Яка найбільша проблема гіпотези двох Євангелій?
Неузгодженість послідовности викладу між Матвієм та Лукою – найсерйозніша проблема гіпотези двох Євангелій. У книзі Beyond the «Q» Impasse: Luke’s Use of Matthew, виданій 1996 p., Алан МакНіколь розглядає це питання. Автор ставить за мету не лише усунути цю серйозну проблему даної гіпотези, але й показати головну причину, що обґрунтовує впровадження гіпотетичного джерела «Q».
Які переваги цієї теорії для проповідування та пастирської праці?
Передусім, на противагу іншим спекулятивним схемам, цей підхід до пояснення текстів Євангелій використовує лише канонічні тексти Святого Письма і робить спробу зрозуміти їх без допомоги інших гіпотетичних джерел. Зазначена теза дуже важлива, оскільки це означає, що як науковці-біблісти, так і душпастирі виходять з одного пункту. Ситуація не стане зрозумілою, якщо науковці, не надавши своїм читачам переконливих доказів, вибудують для тлумачення Євангелій вихідний пункт, ґрунтуючись на занадто складній для розуміння теорії, яка лише збиватиме з пантелику навіть найосвіченіших людей, що, однак, не є фахівцями в цій галузі, тому що таке пояснення передбачає використання текстів, з якими обізнані лише вчені.
По-друге, читаючи всю Біблію, щоб свідчити про Слово Боже, потрібно самостійно шукати вказівки чи знаки, в яких біблійні автори покликалися на раніші тексти й твердження. Вдумливий читач неодмінно помітить, що Святе Письмо – це справжній діялог. Гіпотеза двох Євангелій привертає увагу до цього факту. Варто, з одного боку, уважно читати Старий Заповіт та Євангеліє від Матвія – з іншого. Матвій наводить цитати з книг Старого Заповіту понад шістдесят разів, іноді вони звучать із вуст самого Ісуса. Це Євангеліє є наче своєрідним мостом між Законом і Пророками та Доброю Новиною Господа нашого Ісуса Христа. Жоден інший підхід до тлумачення Євангелій не враховує цього важливого факту так чітко і однозначно.
Нарешті, два великі Євангелія від Матвія та Луки містять найпромовистіші фрагменти, в яких ідеться про те, що Господь надає перевагу вбогим і переймається справедливістю та нашим благополуччям. Згідно з гіпотезою двох документів, найпромовистіші з цих висловлювань (напр., Мт. 25:31-46; Лк. 4:16-19) відсутні в Євангелії Марка та в джерелі «Q».
