Які основні погляди сучасних учених щодо виникнення Євангелій?
Щоб дослідити процес створення та авторство Євангелій, ми мусимо поставити фундаментальні історичні запитання, виходячи з твердого переконання, що чим більше ми дізнаємось про конкретні обставини їх написання, тим з більшою відповідальністю зможемо зрозуміти і розтлумачити Євангелія. Правильно й те, що геніальність та красномовство Євангелій очевидні і в наш час, незалежно від того, наскільки точно ми спроможні визначити авторство чи цілі, які ставив перед собою автор, подібно як витвори мистецтва, літератури чи музики мають свою цінність, навіть якщо особистість автора залишається невідомою. Та попри те, богословська оцінка природи християнства як історичної віри, що ґрунтується на основоположному переконанні, що Бог діяв і продовжує діяти в історії людства за допомогою людського фактора, який виявляє себе в певних історичних умовах, особливо підкреслює важливість визначення правильної локалізації фундаментальних документів християнства в їхній історичній перспективі.
Виразне визнання історичного характеру Євангелій має важливі наслідки для питань, що стосуються їхнього написання та авторства. Адже це дає нам можливість зробити припущення про те, що, з одного боку, процес написання та поширення Євангелій складний і має багато вимірів (історичний, соціяльний, культурний, психологічний, технічний), а отже, він не може бути предметом спрощеного, однобокого пояснення. З іншого боку, це передбачає, що, як і у всіх історичних пошуках, дослідження Євангелій обмежене самим характером доказової бази. Ми прагнемо володіти точною інформацією про ідентичність авторів біблійних книг, про їхню діяльність та обставини їхньої літературної праці, однак за браком джерельних даних це практично неможливо зробити.
Відповідно до основних тенденцій біблійної науки XX ст. Папська біблійна комісія, прагнучи розробити певну модель розуміння традиції Ісуса, запропонувала схему, що складається з трьох стадій (Іnstructio de historicа Evangeliorum veritatе, 1964). Це евристична модель, вона не може бути використана як шаблон, але все одно вона є корисною. Комісія підкреслює, що всі тексти Євангелій потрібно розглядати в контексті мовних традицій та очікувань цільової аудиторії – тих перших слухачів, яким були адресовані Євангелія. Отже, на першому рівні, де йдеться про Ісуса та Його безпосередніх учнів у стародавній Палестині, що перебувала під римським правлінням, Ісус застосував «моделі суджень і тлумачень на прикладах, що були поширеними в ті часи» (15, VII). Зі свого боку учні Ісуса після Його воскресення використовували вислови та притчі, якими говорив Ісус, відповідно до їхніх нагальних потреб проповідування та інших пастирських практик, адаптуючи ці вислови до менталітету цільової аудиторії, що проживала в різних країнах Середземноморського регіону. На третьому рівні виступають євангелисти, і вони продовжують добирати свідчення традиції Ісуса, упорядковувати їх та адаптувати відповідно до тих обставин, в яких існували Церкви, що до них зверталися євангелисти.
Цей органічний підхід до розвитку Ісусової традиції, підкреслює Комісія, не суперечить найвищій істині чи цінності; навпаки, оскільки Євангелія (і Святе Письмо в цілому) – це вираження віри в різних християнських Церквах і сприйняття Євангелій як Святого Письма – це справа однозгідности церковних спільнот; різноманітні церковні «релектури» Ісусової традиції є інтегральними частинами Євангелій як Святого Письма.
Для того щоб надати конкретики еволюції та історії «перечитувань» традиції Ісуса, яку Комісія обговорює в цілому, важливо визначити взаємозв’язок між Євангеліями.
Чіткий консенсус у поглядах дослідників синоптичних Євангелій, що репрезентують усі напрямки, полягає в тому, що між синоптичними Євангеліями (а саме – Євангеліями від Матвія, Марка й Луки) існує літературний зв’язок. Цей висновок ґрунтується на основі виразної однозгідности трьох синоптичних Євангелій як у лексиці різних перикоп, так і в послідовності їхнього укладення. Наприклад, усі три Євангелія мають однакову послідовність опису оздоровлення розслабленого (Мт. 9:1-8; Мр. 2:1-12; Лк. 5:17-26), покликання Леві/Матвія (Мт. 9:9-13; Мр. 2:13-16; Лк. 5:27-32) і в питанні про піст (Мт. 9:1-8; Мр. 2:18-22; Лк. 5:33-39), навіть якщо очевидного зв’язку між ними немає. Водночас часто простежується майже дослівна однозгідність у відтворенні певних висловлювань (напр., Мт. 3:7-10 //Лк. 3:7-9; Мт. 12:41-42 // Лк. 11:31-32), і цю однозгідність неможливо пояснити лише покликанням на усну традицію.
Основні положення, які потребують пояснення
На цьому етапі консенсус не є всеохопним, тому що існує кілька фундаментально відмінних способів розуміння літературних взаємозв’язків між Євангеліями, а особливо напрямку залежности одного Євангелія від іншого. Та все одно відповіді на питання, пов’язані із синоптичною проблемою ми отримуємо, почавши з аналізу таких тез:
Синоптичні Євангелія демонструють особливу конфігурацію узгоджених та неузгоджених положень у висловлюваннях і притчах, яких вони стосуються.
(а) Існує значна кількість деталей, що є узгодженими в трьох Євангеліях; вони стосуються як змісту перикоп, так і послідовности, в якій вони укладені.
(б) Коли два Євангелія з чотирьох однозгідні, простежується певний алгоритм: існує велика кількість прикладів, коли Матвій і Марко однозгідні у використанні лексичних засобів та/чи в композиції перикоп, тоді як Лука має дещо інший виклад; а в інших випадках Марко та Лука погоджені (у використанні лексичних засобів та/чи послідовності викладу подій) на противагу Матвію. Однак є значно менше прикладів у Матвія й Луки, які погоджені у використанні подібних лексичних засобів на противагу Маркові, і жодного безсумнівного прикладу в Матвія, чи Луки, який би містив перикопу, що також наявна в Марка в тій самій позиції, яка не узгоджується з позицією в Марка.
Протягом XIX ст. відбувалися широкі дискусії щодо трьох різних теорій. Перша теорія підтримувала думку про те, що Євангелія були продуктом складного процесу усної традиції, що її характеризувало своєрідне «перехресне запилення», у результаті якого впродовж перших десятиліть сформувалися чотири Євангелія. Однак ця теорія первісної усної традиції досить швидко поступилась місцем іншим теоріям, які вказували на літературний взаємозв’язок між синоптичними Євангеліями. Згідно з другою теорією, першим було написане Євангеліє від Матвія. Прихильники цієї теорії також стверджували, що текст Луки був у певному сенсі ревізією, яка мала на меті адаптувати єврейське Євангеліє Матвія для вжитку в Павлових Церквах, заснованих для навернення поган. Євангеліє від Марка написав Марко, співробітник Петра, воно слугувало своєрідним містком між Матвієм (Євангелієм для обрізаних) та Лукою (Євангелієм для необрізаних). Цю теорію запропонував був Й. Дж. Ґризбах, її підтримала впливова школа Тюбінґена. Незважаючи на те що зазначена теорія поступилась місцем на користь іншої гіпотези, і досі існує певне коло її прихильників. Ця теорія відома нині як гіпотеза двох Євангелій.
Прихильники третьої теорії вважають, що саме Євангеліє від Марка було написане першим і з’явилося наприкінці 60-х років І ст. Матвій та Лука незалежно один від одного здійснили ревізію Євангелія, написаного Марком, значно доповнивши текст висловлюваннями Ісуса, взятими із втраченого джерела, яке називають джерело «Q» (від німецького слова Quelle «джерело»). Зазначена теорія зараз відома під назвою гіпотеза двох джерел, чи гіпотеза двох документів, і сьогодні її підтримує більшість дослідників НЗ.
Нижче ми викладемо гіпотезу двох джерел. Мусимо зазначити, що всі способи пояснення процесу створення Євангелій є гіпотезами, а саме – евристичними моделями, за допомогою яких ми можемо уявити процес їх написання. Жодна з наявних сьогодні гіпотез не має статусу безсумнівної, і прихильники кожної гіпотези визнають, що кожна з них має як сильні, так і слабкі сторони. Розглянемо основні причини, які дозволяють вважати, що гіпотеза двох Євангелій є імовірною.
