Месіянські очікування

Зі сказаного вище можна, як видається, зробити висновок, що більшість єврейських угруповань еліністичного періоду погоджувалася з історичною орієнтацією гасмонейського тлумачення єврейської традиції. Приймали те, що Бог здійснює Свою владу над Ізраїлем за посередництвом помазаника-царя. Вважали певним те, що в єрусалимському Храмі приносять жертву під проводом помазаників-священиків. Дисиденти розходилися з Гасмонеями в питаннях про родовід священиків і царя, про природу їхнього ставлення до правителів цього світу, а також про моральний характер їхнього правління, оцінюваного за засадничими стандартами Тори.

Як показує приклад громади з Кумрану, критика – навіть осуд – Гасмонеїв сягає мало не самих початків тієї династії. Останні нащадки тієї лінії вже не могли бути поступливими щодо тих, хто шукав доказів того, що і первосвященицькі амбіції Гасмонеїв, і їхні претензії на царську владу були нелегітимні. Взаємовиключні претензії Гіркана й Арістобула, а також кривава громадянська війна, яка спалахнула в 67-64 роках перед Р. Хр. – разом із історією пияцтва, розпусти і необачної міжнародної дипломатії, що стала невід’ємною частиною гасмонейського двору, – спричинили те, що римський воєначальник і майбутній імператор Помпей почав сприймати хаос, який ширився в Юдеї, як загрозу для безпеки Риму в тому регіоні. Терпець римлянам урвався. У 63 р. перед Р. Хр. Помпей увійшов із військом до Юдеї, демонтував єврейську монархію, оперту на владі Гасмонеїв, іще більше, ніж до того, посиливши васальну залежність єврейського народу від Риму.

Єврейському народові сповнення пророцьких обітниць віднови Ізраїля здавалося більш віддаленим, аніж будь-коли від часів вавилонського завоювання Єрусалима. Питання, які ставили собі попередні вигнанці, знову постали перед євреями ранньоримського періоду. Чи Бог покинув Ізраїль? Чи Бог виявився безпорадним перед більшими за нього силами? А може, було якесь третє пояснення?

Написані в контексті Помпеєвих завоювань Соломонові псалми пропонують третю відповідь і відтак наближають до нас у значущий спосіб есхатологічні погляди принаймні одного єврейського угруповання в той період, який безпосередньо передує народженню Ісуса з Назарету. Поразку народу, яка зовсім не була доказом того, що Бог покинув Ізраїль чи забув про Свої обітниці, слід було би безпосередньо пов’язати зі зарозумілістю і з безвір’ям Гасмонеїв. Від часів Арістобула (104-103 рр. перед Р. Хр.) вони самі призначали себе царями, а від часів Симона, як ми бачили, приписували собі право на титул первосвященика. У тому полягала причина принизливої поразки, якої завдали народові Помпеєві війська:

«Пишнотою вибудували вони царство через гордовитість свою; розграбували вони престол Давидів із криками гордовитими. Але ти, о, Боже, скинув їх та викорінив нащадків їхніх із землі цієї. Піднявся-бо ген проти них муж, котрий чужинцем був для роду нашого» (Пс. Сол. 17:6-7).

Модель, яку було прийнято, щоби витлумачити лихо, відповідає моделі, якою послуговувалися класичні пророки. Мешканці Єрусалима перебувають у рабстві гріха: від царя до простих громадян:

«Бо не було жодного з них, хто учиняв праведність або справедливість; від вождя їхнього до найпростішого серед людей (були вони) у всякому гріхові: цар злочинець був, а суддя – переступник; (а) народ – грішники» (Пс. Сол. 17:19б-20).

А тому у відповідь на гріх Ізраїля Бог учинив справедливий суд, використавши добре відомі засоби, тобто чужинську силу як знаряддя гніву. А якщо суд відбувся, то з чим Ізраїль міг би ще пов’язувати свої надії на майбутнє?

Відповідь Соломонові псалми, звертається безпосередньо до Давидового союзу: «Зглянься, Господи, і сотвори для них царя їхнього, сина Давидового, щоби правив над слугою твоїм, Ізраїлем, у час Тобі, Боже, відомий (Пс. Сол. 17:21).

Цар із Давидової династії, котрому у в. 32 надано титул «Господній Месія», відновить в Обіцяній Землі справедливість і забезпечить Ізраїлю почесне місце серед народів, – усе це – на славу Божу. Найімовірніше, з наміром рішучого розмежування безжалісної діяльности Гасмонеїв і справедливого правління майбутнього Царя-Месії, зброю, якою той воюватиме, описано як «слово уст його» (17:24). Соломонові псалми кидають яскраве світло на питання есхатологічного та месіянського тла Ісусового служіння і розвитку найранішого християнства, бо вказують на найдавніше одночасне трактування месіянської думки, пов’язаної з Давидовою династією, хоча паралельно виявляють її глибоку закоріненість у біблійному профетизмі й, імовірно, її зв’язок із тематикою, радше опосередковано вираженою в Кумрані.

Друге важливе свідоцтво месіянської думки в період після Помпеєвого завоювання можна добачити в «Притчах Еноха», із яких складаються гл. 37-71 етіопської Книги Еноха; це єдиний фрагмент цього псевдоепіграфічного твору, не засвідченого в Кумрані. На основі й текстових, і тематичних доказів ці глави можна датувати початком І ст. по Р. Хр. «Притчі» викликають велике зацікавлення серед науковців із огляду на розгорнуту в цьому творі тему Сина Людського – постати, про котру сказано також як про Обраного, а ще двічі – як про Господнього Месію. Політичним тлом є життя євреїв як народу під чужоземним пануванням. Про вибраного Сина Людського сказано, що він був біля Господа Духів перед сотворенням. Той факт, що Він був «прихований у присутності Господа» (48:6), указує на те, що, коли настане кінець часу, Його буде об’явлено. І справді, дуже широко описано його роль у кінцесвітних подіях. Йому приписано обов’язок засудити Азазеля (одного зі скинутих ангелів – відповідно до 1Енох. 8-10, розбещувача та переслідувача людей), загони скинутих ангелів (гл. 55), а також «царів, намісників, високопосадовців і землевласників», котрих Він передасть ангелам, аби ті відміряли їм покарання (гл. 62). Цікавим елементом, спільним із гл. 17 Соломонових псалмів, є згадка про знаряддя суду: «Слово з уст Його погубить грішників…» (62:2). Іншим цікавим мотивом є факт, що за Його ділом (це стосується і «Обраного», і «Його Месії») як того, хто має владу на породи горами, зникнуть метали: залізо, бронза, олово та свинець – ті, що їх використовують для виготовлення зброї (гл. 52). Незважаючи на те, що народи у фінальній відчайдушній сцені атакуватимуть Обраного і завдадуть Йому чималих страждань, вони – відповідно до стародавньої мітичної схеми, зафіксованої в Пс. 2 й у Зах. 12 – запанікують, коли наблизяться до Єрусалима (56:5-8). Звершивши суд, Обраний насолоджуватиметься вічним життям посеред блаженств Господа Духів і разом зі Сином Людським (62:13-16).

Образ вибраного Сина Людського/Месії в «Притчах» постав під упливом таких різних між собою традицій, як канонічні псалми, біблійне пророцтво, Дан. 7 і 1Енох:14-17. Тому не дивно, що Його остаточний образ далекий від цілісности. Наприклад, у 47:3 й у 60:2 сам Господь сидить на престолі як суддя, натомість у 61:8 (і, ймовірно, у 62:2, хоча труднощі з текстом затемнюють зміст цього фрагмента) Господь «посадовив Обраного на престол слави; і той судом Своїм розглядатиме всі справи святих на небесах, що вгорі…» Нарешті, у 71:14 відбувається дивовижна ідентифікація між Еноха та Обраного.

Біблійні старожитності – біблійна історія від Адама до смерти Саула в записі Псевдо-Філона – хоч написані більш-менш у той самий час, що і «Притчі Еноха», відображають іншу есхатологію. Євреїв, котрі залишилися під пануванням римлян, Псевдо-Філон повчає, нагадуючи їм те, що відбулось у минулих часах: «Тепер ми знаємо, що Господь вирішив урятувати Свій народ; і Йому не потрібне велике число ваше, а тільки ваша святість» (Біблійні старожитності, 27, 14). Обираючи позицію есхатології, в якій немає місця для політичного Месії, Псевдо-Філон зосереджує увагу на тому, що відбувається після смерти, а також що відбуватиметься під час і після Божого приходу. Його бачення есхатології вказівкою на праведників, котрі житимуть вічно, «як зорі на небі» (Біблійні старожитності, 33, 5), нагадує Дан. 12.

Єврейський історик Йосип Флавій додає важливу інформацію, що стосується есхатологічних/месіянських поглядів на початку І ст. після Р. Хр. Її можна узагальнити так: Садукеї, котрі визнавали тільки П’ятикнижжя Мойсеєве, не вірили жодним есхатологічним ученням. Фарисеї, подібно як сам Йосип Флавій, загалом скептично ставилися до політичних заходів груп, які закликали до повстання проти Риму і часто згуртовувалися довкола для підтримки вигаданих месій, як-от Юди сина Єзекіїного, Симона й Атронга. Фарисейство було, без сумніву, широким рухом, який охоплював цілий спектр есхатологічних інтерпретацій і різнився у формулюванні відповідей на конкретні історичні та політичні обставини, що проілюструвало визнання з боку рабина Акіби месією Симона бар-Кохби під час другого єврейського повстання (132-135 роки по Р. Хр.). Таке велике розмаїття в межах однієї групи не дивує, якщо взяти до уваги спільне коріння фарисеїв і есеїв, яке сягає бурхливих подій початку II ст. до Р. Хр.

Йосип Флавій не симпатизував політичним екстремістам свого часу: зелотам і сикаріям. Їхні заклики до відвоювання Обіцяної Землі для євреїв, а також акти насильства, до яких вони вдавалися, були, на його думку, етапами на шляху до жахливих подій, які остаточно занурили єврейську громаду в нурт невимовних страждань. Історично зелотів і сикаріїв можна сприймати як прихильників різновиду політичного месіянства, котрі стверджували, що Бог закликає єврейський народ до збройних дій із метою повернення незалежности і процвітання Давидових часів. Йосип Флавій, без сумніву, поділяючи позицію більшости фарисеїв, сприймав їхні зусилля як самовбивчі. Позиція, протилежна до політичного месіянства, яке стало нормою серед рабинів, зміцнилася після невдалої спроби бар-Кохби (рабинські твори зазвичай подають його ім’я як бар-Козиба, тобто «син брехні») та його прихильників здобути свободу під час другого єврейського повстання в 132-135 роках.

Попередній запис

Кумранська община

Претензії Гасмонеїв різко відкидали вже в часах Йонатана та Симона деякі благочестиві (асидеї – аsidim), котрі приблизно за десять років ... Читати далі

Наступний запис

Есхатологічні та месіянські ідеї в Ісусовому служінні

За винятком садукеїв, представляється очевидним, що в деяких єврейських колах часів Ісуса плекали надію, що Бог через Месію вдасться до ... Читати далі