Відповідь Макавеїв

Глави 7-12 Книги Даниїла віддзеркалюють кризовий трирічний період від осквернення Храму до його повторного освячення. Вони показують, як інтерпретували переслідування та як намагалися підтримати ініціятиви Макавеїв, спираючись на пророцькі традиції. Наприклад, вислів «сімдесят літ» в Єр. 25:12 було інтерпретовано так, аби він означав, що час, про який ідеться, – це момент переходу від часу покарання, що його встановив Бог, до початку царства справедливости (Дан. 9). Біблійні теми було збагачено мотивами, які походили з культів сусідніх народів, як-от картина небесної когерентности «Старого днями» та Сина Людського (7:9-14) чи уявлення про послідовну зміну в історії чотирьох світових царств (7:17). Підсумкова проекція апокаліптичної розв’язки є надзвичайно творчою, таємничою у своїй багатозначності й сугестивно плідною для майбутніх богословських роздумів. Найімовірніше, що інтерпретація тогочасних подій, яку бачимо в Дан. 7-12, є продуктом осмислення в середовищі благочестивих захисників Тори, котрих макавейські автори називали асидеями. Оцінюючи боротьбу з Антіохом і з його прихильниками-еліністами в категоріях священної війни, вони виправдовували збройну оборону під час шабату як необхідний елемент їхньої повноцінної участи у воєнних кампаніях Юдеї. Для них цей конфлікт був чимось більшим, аніж просто історичним конфліктом між євреями та сирійцями, – він був есхатологічною битвою між силами світла та силами темряви. Поле бою було тим полем, яке значно раніше описував Захарія: «І прийде Господь, Бог мій, і з Ним усі святі» (Зах. 14:5). А самі вони отак описували жахливий останній ріг четвертого звіра: «…цей ріг учинив бій зо святими, і переміг їх. Аж ось прийшов Старий днями, і даний був суд святим Всевишнього, і надійшов умовлений час, і царство взяли святі» (Дан. 7:21-22).

Стратегія Макавеїв спочатку була успішна. Професійні війська Селевкідів було розбито; повстанці здобули цілу низку блискавичних і приголомшливих перемог. Урешті-решт, контроль над Єрусалимом було відновлено і наприкінці 164 р. перед Р. Хр. Храм очистили та повторно освятили (рівно через три роки після його осквернення); ту подію вшановують відтоді як свято Хануки.

Есхатологічне тло, на якому розглядали ці події, викликало багато питань, викликаних перемогою Макавеїв, і ці питання ставили ті, хто прагнув зрозуміти історію людства в стосунку до Божої волі. Чи результат останніх війн свідчить про те, що Бог вирішив нарешті, після тривалого очікування, відплатити за приниження Ізраїля? Чи перемога Макавеїв над чисельнішими силами супротивника довела, що Бог надав синам Маттатії царські привілеї, які довго пов’язували з домом Давида, незважаючи на те, що звитяжці не були його прямими нащадками? Чи ті, хто залишився вірним Торі в добу переслідувань, отримають тепер нагороду в царстві вічного миру, яке раніше описували пророки? Чи буде це трансцендентне царство, призначене для вірних мучеників (Дан. 12:1-4)? А може, царство земне, де буде задоволено територіальні претензії Давидових часів?

Брати Юди, Йонатан і Симон, два наступні правителі держави, очевидно, стали палкими прихильниками того погляду, який тлумачив нещодавні події як ознаки того, що саме Йонатанове та Симонове правління мало відновити історичне Давидове царство, а відтак мали бути виконані Божі обітниці Ізраїлеві. Сповідуючи цю політично-реалістичну есхатологію, вони прийняли належні їм священицькі та царські атрибути, що надало земну основу месіанським традиціям. У 152 р. перед Р. Хр. Йонатан прийняв титул первосвященика. Симон просунувся на крок далі в цьому тлумаченні, об’єднавши у своїх руках владу первосвященика з владою політичною (пор. 1Мак. 14:41-45). Хоча загадкова фраза «аж поки не постане пророк вірний» і натякає на майбутню есхатологію, проте зрозуміло, що на той час Симона вважали Божим представником у справі повернення Ізраїлеві слави Давидових і Соломонових часів.

За часів Івана Гіркана, Арістобула й Олександра Янная було з розмахом реалізовано політику завоювань і стратегічних альянсів зі Селевкідами та з римлянами – без сумніву, й далі в руслі мрій про золотий вік Давида та Соломона. Монети, які карбували ті царі Юдеї, а також титули, які вони прийняли, не залишають жодних сумнівів щодо їхніх імперських задумів, але задоволення (і розперезаність) цього світу, прагнення яких посилювалося паралельно зі завоюваннями, пробуджували в умах багатьох дуже серйозне питання: чи інтерпретаційна траєкторія Гасмонеїв та їхніх наступників (зокрема, й автора 1Мак.) і одночасне пов’язування успіхів нащадків Макавеїв із Божою волею надають правильний напрямок єврейській історії? Чи, може, таке тлумачення є фальшивим свідоцтвом, яке загрожує ввести в Оману люд щодо його істинного покликання бути богообраним народом, а також щодо істинного характеру Божого царства як панування не імперських завоювань і земної розкоші, але справедливости, милосердя, правдивого свідчення від імени Божої Тори народам світу чи навіть добровільних страждань заради справедливости?

Попередній запис

Тяжкі запитання

Спільною майже для всіх єврейських релігійних груп того часу була глибока повага до Тори. Незважаючи на відмінності в деталях інтерпретації ... Читати далі

Наступний запис

Кумранська община

Претензії Гасмонеїв різко відкидали вже в часах Йонатана та Симона деякі благочестиві (асидеї – аsidim), котрі приблизно за десять років ... Читати далі