Єврейська громада в процесі відновлення: перський період

Падіння жахливої нововавилонської імперії було таким самим стрімким, як і її постання. Девтеро-Ісая інтерпретував Кірів розгром вавилонян і його едикт, який дозволяв євреям повернутися на їхню батьківщину, з погляду ягвістичної віри – як сповнення Божої мети. Відразу після цього рішення – у роках 538-520-му перед Р. Хр. – чисельність населення Юдеї виросла як на дріжджах. Лідери громади перебували під величезним тиском потреби відновлення релігійної, політичної та економічної організації.

Як і слід було очікувати, ініціятиву перехопили ті, хто тримав кермо влади напередодні національної катастрофи, зосереджуючи свої зусилля на планах, які почали набувати певних обрисів іще у Вавилоні. Переважно це стосувалося садукеїв, серед котрих великий авторитет мав пророк Єзекіїль. Він пов’язував занепад народу з ідолопоклонницьким запереченням Божої святости, проте водночас пропонував і структури реорганізації, яка би забезпечила в майбутньому святість у межах Обіцяної Землі, уможлививши віднову Божої слави. Перш за все це означало відбудову Храму (пор. Єз. 40-48), в якому священики-садукеї наглядали би за проведенням священних обрядів. При цьому левітське священство він виразно кваліфікував як категорію нижчого духовенства. Хоча братові-близнюку садукейського священства – князеві Храму на зразок царя Давида – й було відведено місце в Єзекіїлових планах, одначе то було місце другорядне, свідомо віддалене від центру.

Не складно уявити собі грандіозність завдань, які стояли перед тими лідерами. Руїна була всеохопна, економічну інфраструктуру Обіцяної Землі було знищено. Мораль була низька. Перші зусилля задля відновлення установи, яка поєднувала би життєво важливі економічні, політичні та релігійні функції, а саме Храму, зазнали невдачі. Книга Огія описує ситуацію 520 року: голод, відсутність товарів першої необхідности, економічна депресія в поєднанні з нестримною інфляцією. Тільки об’єднані зусилля трьох головних для єврейської культури гілок «влади»: священства, монархії та профетизму – були спроможні вивести з глухого кута і сприяти завершенню будівництва скромного за розмірами Храму.

Брак внутрішньої пишноти мала компенсувати богословська інтерпретація, якої Огій і Захарія надали найсвіжішим на той час подіям:

  • «Бо так промовляє Господь Саваот: Ще раз, а станеться це незабаром, і Я затрясу небо та землю, і море та суходіл! І затрясу всіма народами, і прийдуть коштовності всіх народів, і наповню цей дім славою…» (Ог. 2:6-7).
  • «Того дня, – говорить Господь Саваот, – візьму Я тебе, Зоровавелю, сину Шеалтіїлів, Мій рабе, – говорить Господь, – і покладу тебе, немов ту печатку, бо Я тебе вибрав» (Ог. 2:23).
  • Ангел-інтерпретатор в одному з нічних видінь Захарії пояснює, що дві оливкові гілки обабіч ліхтаря – то є «два Помазанці, що стоять перед Господом всієї землі», тобто Зоровавель і первосвященик Ісус (пор. Зах. 4:14).

Досягнуті спільними зусиллями успіхи були значні, коли зважити на перешкоди, які слід було подолати. Традиційні структури знову могли гарантувати безпеку єврейській громаді в її новій ситуації як народу, підвладного персам. Було поновлено культ Бога Ізраїля, Торі – повернуто роль морального провідника народу, докладено зусиль для забезпечення економічної стабільности. А проте суспільні структури, оперті на Єзекіїловому плані, виявилися крихкими.

На думку декотрих, реставрація в дусі садукеїв і царя Давида не охопила певних важливих компонентів. Ще один візіонер накреслював плани віднови, в якій «народ твій – усі справедливі вони» та «будуть вас кликати: Господні, священики» (Іс. 60:21 і 61:6). Ця картина – інспірована, як могло би здаватися, поверненням до дуже давніх стандартів (Вих. 19:5-6) і тим, що Девтеро-Ісая ще раз окреслив цілий народ Ізраїля як народ-Отрока Господнього, – підтримує значною мірою інклюзивний ідеал народу. Можливо, вона не зовсім приязно звертається до довгої пам’яти про ті зловживання народу його винятковістю й особливими привілеями, які накликали біду на стародавні інституції Ізраїля і спричинили його самовдоволення, занепад і крах.

Конфлікт, який у схожій формі спалахне в наступних поколіннях, розгорнувся між домінантною групою всередині спільноти і дисидентами, котрих було витіснено на периферію. Програма домінантної групи мала тривалу попередню історію, що сягала корінням епохи царя Давида та оберталася навколо понять великої імперії з центром у Храмі в Єрусалимі й діярхічної форми правління в складі царя з династії Давида та священика-садукея, котрі обидва мали підтримку лояльних до них пророків. Розкол народу на царства, які змагалися між собою, був кроком назад, і це намагалися виправити такі царі-реформатори, як Єзекія та Йосія. Єдиний народ, єдиний Храм – це стало зрозумілим, одначе недосяжним планом царської програми. Іван Гіркан І (цар Юдеї) повернувся до вирішення цього завдання наприкінці І ст. перед Р. Хр. Здається, тут можна з певністю припустити, що таким самим планом керувався Зоровавель іще в останній третині VI ст. до Р. Хр. Проте досягнути мети відновлення Давидової держави, яка би простягалася від Євфрату до Єгипетської Ріки, Зоровавель не здолав так само, як і Єзекія та Йосія. Ми можемо тільки здогадуватися про причини цього, спираючись у своїх роздумах на розрізнені свідоцтва. Деякі фрагменти з т. зв. Трито-Ісаї виразно свідчать про те, що зусилля, яких докладала до відбудови Храму садукейсько-Давидова коаліція, наразилися на сильний спротив (Іс. 66:1-5). У розділеній громаді захопливі видіння пророків школи Ісаї та Єзекіїля ставали даремними. Храм було відбудовано, та в очах критиків священики-садукеї, котрі правили там службу, були зосереджені радше на особистих наживі та бажаннях, аніж на дотриманні святости, яка могла би гарантувати прихильність і присутність Бога (Мал. 1-2). Що ж до царя, то претензії на трон Давидової династії, здається, викликали побоювання в персів, що підвладний їм народ переходить дозволені межі; принаймні це видається цілком слушним поясненням того, що Зоровавел зникає з традиції (а навіть і з тексту; пор. Зах. 6:9-15).

Попередній запис

Критичний поворотний пункт: вавилонський полон (закінчення)

Уже в посланні Девтеро-Ісаї можна розпізнати очищувальний вплив суворої перевірки пророцької віри в контексті неоднозначности людського досвіду. Ті аспекти передання, ... Читати далі

Наступний запис

Єврейська громада в процесі відновлення: перський період (закінчення)

У V ст. перед Р. Хр. єврейська громада боролася за збереження своєї релігійної ідентичности посеред величезної язичницької імперії та у ... Читати далі