3:6-12 – Диспут п’ятий: «Верніться ж до Мене, і вернусь Я до вас!»
Як і перший та другий диспути, п’ятий також починається словами Ягве. Бог не змінив Свого ставлення до вибраного народу. Це пробуджує в пам’яті перші слова Бога в Книзі Малахії: Бог усе ще любить цей народ. Незважаючи на свою недосконалість, народ вижив. Як і Єремія (2:5; 7:25-26; 11:7-8 і 16:11), Малахія пригадує довгу історію гріха. Захарія також апелює до гріхів предків і так само спонукає до покаяння (Зах. 1:2-3). Надходить очікуване прохання пояснити, і пророк висуває конкретне обвинувачення. Вибраний народ обманює свого Бога. Як? Десятинами та пожертвуваннями. Закони П’ятикнижжя щодо десятин – складні (пор. Лев. 27; Чис. 18; Втор. 14). Ізраїльтяни повинні були платити на утримання священиків і левитів десяту частину виробленого та десяту частину прибутку. Це мало бути пожертвуванням для Господа. Те, що правил десятини належно не виконували, підтверджують реформаторські зусилля Неемії (пор. Неем. 10:36-39; 12:44; 13:10-12). Отже, Бог покарав народ, який обманював Бога щодо десятин і пожертвувань.
Вирішенням проблеми, яке пропонує Бог, стає наказ приносити всю десятину до Його власної комори. Книга Неемії також згадує про комору для десятин і пожертвувань (особливо 10:38). Бог закликає народ провести своєрідну перевірку, щоби побачили, чи не виллє Він за це дощем на людей Свої дари. В Ог. 1 у разі відбудови Храму було обіцяно благословення для землі та плодів її. Подібно при отриманні десятин Бог обіцяє відкрити небесні «загати», щоби вилити «понад міру» благословення. Ці «загати» описано як отвори для випускання зливи під час Потопу в Бут. 7:11 і для припинення посухи в 2Цар. 7:2,19. Також Ягве дасть відсіч «сарані-ненажері». (Йоіл. 1:2-12 описує нашестя сарани, де у в. 4 подає класифікацію її видів згідно з тими способами, якими вона чинить спустошення.) Отже, при такому перетворенні всі сусідні народи дивитимуться на народ Юдеї як на благословенний Богом. На зміну відчаю приходить захоплення, як у вірші про Сіон в Іс. 62 (особливо у в. 4). Видіння Єзекіїля, коли той бачить Обіцяну Землю як новий Едем, на подив усім народам, стає реальністю (пор. Єз. 36:29-30,35-36).
3:13-21 – Диспут шостий: «Жорсткі ваші слова проти Мене»
Заключний диспут також починається вступною заявою Ягве. Бог, Котрий починав словами: «Я вас покохав», – тепер висловлює образу на грубі звинувачення з боку народу. Це схоже на вступну заяву пророка в четвертому диспуті (2:17): «Словами своїми ви мучите Господа». За цим услід, як завжди, з’являється прохання пояснити. Як і псалміст у Пс. 73:13, вибраний народ уважає служіння Богові марним. Який сенс, запитує люд, дотримуватися Божих заповідей? Сповнення тих заповідей, як обіцяла Книга Второзаконня, мало забезпечити процвітання (пор. неодноразові обіцянки у Втор. 11). Ці люди мають певні сумніви. Чому вони повинні ходити перед Господом «сумними»? Цей вислів наводить на думку про темні часи й утрати, і його використовують зазвичай у контексті нещастя (Йов. 30:28), хвороби (Пс. 38:6) і переслідування (Пс. 42:9 чи 43:2). Так само ці окремі особи вважають дотримання Божого закону скорботною повинністю. Вони заздрять нечестивцям, котрі процвітають (пор. Пс. 73:3 та Єр. 12:1).
Вірш 16 виразно показує, що тих, хто шанував Господа, розтривожили такі висловлювання (Септуагінта, на відміну від цього, твердить: «Це є те, що сказали ті, хто убоявся Господа»). Бог, Котрий на все зважає та все розуміє, виявляє ніжну турботу. Тут Його показано як такого, котрий визнає проблему, що постала перед людьми, які споглядають благоденство нечестивців. Бог сповнений рішучости обстояти своїх і покарати нечестивців. «Була писана пам’ятна книга про тих, хто страх перед Господом має…» У Пс. 69:28 псалміст молиться про те, щоби його ворогів було викреслено з книги життя. Аналогічна подоба Божої книги з’явилася було ще у Вих. 32:32-33, а в Дан. 7:10 згадано розгорнуті книги у видінні пророка Даниїла про прийдешній Божий суд (пор. також Об. 20:12). У цьому сенсі Книга Малахії слабше зосереджує увагу на Божому суді, а сильніше – на Божій турботі про тих, хто боїться Бога. Ті люди стануть «власністю» Божою – вислів, який часто вживано при згадках про Божий вибір свого народу союзу (Вих. 19:5; Втор. 7:6; 14:2; 26:18; Пс. 135:4). Того дня, який «учиняє» Бог (вислів, який ізнову з’являється в Пс. 118:24 з інтонацією великої радости [йдеться про день Господній]), тих, хто боїться Його, буде помилувано, бо їх визнають дітьми Божими. Пс. 103:13 обстоює аналогічний погляд. Батько знає, що діти, «що служать йому» потребують розуміння (пор. Мт. 21:28-30). Таке ставлення до них дозволить людям побачити, як Бог поводиться насправді, й спростувати хибні поняття, згадані у вв. 14-15.
Жереб нечестивих і доброчесних увиразнено в 3:19-21 (ці вірші Септуагінта й Вульгата подають як 4:1-3). Тут загальний тон різко змінюється, коли заходить про спалення нечестивих. Покаранням вогнем погрожують й інші пророки, як те видно в Соф. 1:18 і Овд. 18, але Малахія використовує конкретний образ печі (пекарської), про яку знову згадано при описі знищення ворогів у Пс. 21:9. «Всі пишні та кожен, хто чинить безбожне» – всі ті, хто вже було надумав заблагоденствувати (в. 15), – «будуть солома» для вогню (пор. Іс. 5:24). На противагу цьому, для тих, хто боїться імени Ягве, «зійде Сонце Правди». Пс. 84:12 розповідає про Господа як про сонце та щит для доброчесних, але такий опис сонця з функцією зцілення в його промінні (чи крилах) є унікальним для Малахії (через нагадування образів бога Сонця в культурах навколишніх народів). Далі знову читаємо про ніжність турботливого Бога, і радість доброчесних стає очевидною, коли вони починають вистрибувати, наче телята зі стійла. Зцілення Боже мало схожий ефект на кульгавого в Іс. 35:6. І фінальною нотою цього диспуту є затоптування нечестивих. Як попіл пихатого царя Тирського, скараного на смерть вогнем, було розтоптано в Єз. 28:18, так і попіл цих нечестивців теж буде затоптано ногами.
3:22-24 – Доповнення
Останні вірші містять два доповнення, які стосуються Мойсея та Іллі. Котрийсь із пізніх прихильників дотримання букви Закону Божого фокусує свою увагу на Торі – не на Торі священиків, а на Торі Мойсея. Мовою, яка виразно нагадує мову Книги Второзаконня, в. 22 закликає пригадати всі «устави й права». Вірші 23-24 натомість згадують про пророка Іллю. Ці вірші дають відповідь на питання про ідентичність таl’аk-а, котрий іде попереду Господа в 3:1а. Це – найраніший текст, який свідчить про спекуляції навколо повернення пророка Іллі перед кінцем світу, що бачимо також у Сир. 48:10. Друга частина в. 23 є ідентичною до Йоіл. 2:31. Виникає враження, що до цього доклав руку останній редактор текстів дванадцяти пророків. Тут роль Іллі полягає в тому, щоби принести примирення між батьками та дітьми, «щоб Я не прийшов, і не вразив цей Край прокляттям» (в. 24б). Такий есхатологічний висновок, урешті, робить Малахія нарівні з дванадцятьма пророками.
