Диспут перший і другий

1:1 – Заголовок

Книга Малахії починається раптово, у спосіб «стакато». Перші її слова схожі на слова зі Зах. 9:1 і 12:1, якими розпочинаються відповідні фрагменти Книги Захарії. Та, попри це, вони вносять до Книги Малахії дещо нове, а саме його диспути. До народу, який на той час мешкає в Юдеї, автор звертається як до «Ізраїля», бо той є залишком Божого народу. Слово Mal’аkі єврейська та християнська традиції зазвичай трактують як власне ім’я, проте насправді воно означає просто «мій посланець». Цікаво зазначити, що пророка Огія в Ог. 1:13 названо таl’аk («посланець»). Ім’я ж нашого пророка залишається невідомим.

1:2-5 – Диспут перший: «Я вас покохав…»

Першою заявою Ягве є: «Я вас покохав». Незважаючи на те, що цей вислів часто перекладають у формі минулого часу, зазвичай такі дієслова доконаного виду, як ‘аhаb, означають час теперішній. Інші твердження про завжди живу любов Бога до вибраного народу можна знайти в Єр. 31:3 та в Іс. 43:4, де в обох випадках тими словами підбадьорюють вигнанців. У нашому ж випадку ці слова гримлять раптово, наче труби, несподівано порушуючи безмовність Бога. І тоді богообраний народ просить пояснень: «Як Ти нас покохав?» Пророк відповідає, що Бог обрав любити Якова та ненавидіти Ісава. Ненависть Ізраїля до едомітів, котрих традиційно вважали нащадками Ісава, тут виправдано тим, що Едом неабияк скористав зі знищення Юдеї (пор. Пс. 137:7; Єз. 35:5 чи Овд. 10-11). Наш текст фокусується на тому, що здається схожим на нещодавнє поруйнування Едому, яке потрактовано як доказ Божої ненависти до нього.

Мова, застосована тут, наслідує погрози на адресу Едому, вжиті в Іс. 34:13 і в Єз. 35:3. Моторошний образ шакалів серед руїн виникає знов в Єр. 9:11; 10:22 та 49:33. Пророк наполягає, що Бог завадить будь-яким спробам Едому відновитися (в. 4). Нові назви Едому підкреслюють гнів Бога на едомський гріх братовбивства. Про все, що станеться з Едомом, дізнається й Ізраїль. Як те багато разів показано – приміром, в Єзекіїля, – історичні процеси дозволяють людям пізнавати Бога. І тоді народ вигукне: «Стане великий Господь понад границю Ізраїлеву!». Єврейський вираз те’аl lе означає «(по) над (чим/ким-н.)» або «вгорі (над чим/ ким-н.)», як у Бут. 1:7 і в Єз. 1:25. Саме на любові Бога до Якова/Ізраїля наголошено тут, а зовсім не на владі Господа «понад границю Ізраїлеву».

1:6-2:9 – Диспут другий: «Вам, священики, що погорджуєте Моїм Іменням…»

У цьому, розширеному, диспуті до відповідальности за їхні дії закликано священиків. Ягве ще раз виголошує вступну заяву. Замість підносити хвалу Богові та показувати свій страх перед Ним як перед «Батьком» і «Господом», священики «погорджують Моїм Іменням». Отже, Ягве втрутиться, щоби реабілітувати Своє Боже ім’я (пор. Єз. 36:22).

Священики двічі просять пояснень (вв. 6-7), і цілу увагу тепер зосереджено на жертвенному культі. Ще пророки давніших часів було скаржилися на те, як лицемірно народ приносить жертви Богові, бо люди не виконували своїх обов’язків перед суспільством (пор. Іс. 1:11-17). І тому наш пророк теж засуджує це, бо священики почали ставитися до приписів культу легковажно, приносячи в жертву негожих тварин: сліпих, кульгавих і хворих (пор. Лев. 22:17-30). Таких тварин ніколи би не запропонували, наприклад, перському управителеві (в. 8). У в. 9 на мить ми ніби чуємо голос самого пророка, котрий закликає до каяття, а Ягве при цьому висловлює Своє розчарування, наполегливо вимагаючи зачинити двері Храму, щоби запобігти такому «культу» (в. 10). До того пророки часто було вже оголошували про незадоволення Бога жертвоприношеннями (Ам. 5:22 та Єр. 14:12), але при тому, зазвичай, висловлювали надію, що Бог визнає ці жертви прийнятними, щойно буде відбудовано Єрусалим і його Храм (Єз. 20:40-41; 43:27). Але скидається на те, що ті надії були ілюзорні.

У Мал. 1:11 горизонт понять уже радикально розширюється. «Бо від сходу сонця й аж по захід» – це може мати і часове значення «цілий день», і просторове – «від Сходу до Заходу». Таким самим експансивним є і схожий вираз у Пс. 113:3. Проте який сенс укладає в це сам пророк? Чи має він на увазі релігійні відправи євреїв діяспори, котрі живуть у далеких Вавилоні та Єгипті? Чи він тут висловлює ту дерзновенну думку, що істинний Бог приймає поклоніння від язичників і що вони, на відміну від священиків, шанують Імення Його? А може, ми тут маємо щось навіть іще дивовижніше за розповідь Книги Йони про те, як Бог прийняв каяття в асирійців? Чи ж бо турбота пророка за чистоту єврейського культу не допускає такої думки?

Вірші 12-13 повторюють звинувачення на адресу священиків, підкреслюючи контраст між тим, що відбувається «між народами», і тим, що робиться в серці юдаїзму, де священики вважають жертвенне богослуження буденною рутиною. Вірш 14 піднімає на глум лицемірство тих, хто обіцяє нібито достойну жертву, – «шахраїв», котрі притримують здорових самців у череді для себе, а в жертву приносять «зіпсуте». І, нарешті, знову згадано про необхідність поваги до імени Бога «між народами». Ягве заявляє: «Я – Цар великий» (пор. Іс. 43:15 і 44:6). Тоді як Пс. 99:3 закликає всі народи світу шанувати ім’я Господнє, наш пророк, здається, декларує, що вони давно вже роблять це, – і Його Імення вже шанують поза межами Ізраїля.

Ще одне звинувачення висунуто проти священиків у Мал. 2:1-9: їхні неприйнятні повчання серед народу багатьох звели з правильного шляху (в. 8). Ягве повторює Своє перше повеління про необхідність повернути славу Його Божому імені (пор. 2:2 та 1:6. І «слава», і «честь», про які йдеться в деяких перекладах, єврейською звучать як kаbоd). Ягве погрожує проклясти священиків і їхні благословення. Священичі благословення, на зразок благословень Аарона в Чис. 6:22-27, стануть прокляттями. Тому що священики не дотримуються настанов Господа, Ягве зробить їхні благословення марними. Тому що ті священики самі своїми діями принижують власне священство, то нехай і те священство стане для них справжнім приниженням. І цей докір поширено на цілий священицький рід. (Немає потреби міняти zera’ [рід] на zero’ [руку]). Пророк повідомляє, що Бог бруднитиме таких священиків нечистою «свят ваших» (пор. занепокоєння Єзекіїля чистотою в Єз. 4:12-15).

Священики стали негожими ні щоби дати благословення, ні щоби здійснити жертвоприношення. І Ягве приймає рішення: «Я вижену вас із Мого життя». Потому лунає згадка про «заповіт з Левієм». І священиків, і левитів (їх загалом представлено як підпорядкованих священикам), здавалося би, треба внести до цього переліку разом, але пророк про «левитів» безпосередньо не згадує. У Чис. 25:12-13 священикові Пінхасу Бог обіцяє дати «союз миру». І тут зроблено акцент на вартих уваги прадавніх витоках священства.

У тому самому дусі, що й Малахія, оплакує під час своєї реформаторської місії в Єрусалимі опоганення священства і «заповіту священичого та левитського» також і Неемія (Неем. 13:29). Від священства, згідно з тим «заповітом», вимагали проявляти страх і благоговіння перед Господом. Тут ми бачимо повторення попередньої скарги Ягве на те, що священики не виявляють Йому ні пошани, ні страху (1:6). Мал. 2:6-7 є ідеалом священицького навчання. З істинною торою на вустах священик повинен навчати шляхів доброчесности, відвертаючи багатьох від зла. Священик – це насправді посланець (тобто таl’аk) Господа Саваота. Незважаючи на своє високе покликання, ці священики зробили тору каменем спотикання і цим розірвали заповіт. Як і ті священики, до котрих століттями раніше звертався Осія, вони відкинули істинне знання й забули Божу тору (Ос. 4:6). Тож як вони нехтували інших, так і самих їх тепер знехтують (в. 9). Нащадки Леві, яким було доручено наставляти народ і здійснювати жертвоприношення (Втор. 33:10), з обома цими завданнями не впоралися.

Попередній запис

Загальний характер книги

Найбільше вражає така особливість Книги пророка Малахії, як використання в ній унікальної літературної форми, яку часто називають «диспут». Після заголовка, ... Читати далі

Наступний запис

Диспут третій

2:10-16 – Диспут третій: «Зраджує Юда... бо... дочку бога чужого за жінку узяв» Третій диспут починається розлогим вступним словом пророка ... Читати далі