Розділ 9

9:1-10 – Віщування проти народів

Ще один підзаголовок («Пророцтво Господнього слова…») позначає початок другої частини цієї книги. Належить вона до іншої епохи й іншому авторові. Цю частину починає віщування, спрямоване проти народів, які мешкають навколо Ізраїля. Вони переживуть трагедію, і їх буде знищено, а Ягве оселиться в Храмі, щоби захистити його. Ця згадка про захист Храму та про стримувальний вплив на гнобителів (в. 8) указує на той факт, що народи, які підлягають Божому суду, до того вже виступили проти Ізраїля, – можливо, шляхом співпраці з чужоземними військами в період окупації. Так чи так необхідно зазначити, що доти Ізраїлю ніколи не вдавалося завойовувати своїх сусідів у такий нищівний спосіб, як можна зрозуміти з цього тексту. Це змушує думати, що таке віщування навіяли події свіжих бойових дій із участю чужоземного війська. Можливо, то був похід Олександра в 333 р. перед Р. Хр. – похід, який залишив сусідні народи в руїнах, – і тепер пророк інтерпретує це як акт Божої справедливости, своєрідної компенсації за кривди, що їх Ізраїль зазнав од язичників.

9:9-10 – Смиренний Месія

Після провіщення поразки чужоземних народів, які в різні часи нападали на Ізраїль, цей текст продовжує голосити еру слави для Сіону та Єрусалима. В епоху, коли монархія впала, а ту невелику частку політичної влади, яка в період еллінізму все ще залишалась у громади, монополізувало духовенство, проголошення монарха можна було сприйняти як критику тих прошарків суспільства, що втримували контроль над Храмом і мали вплив на політичні стосунки з центральною владою. Це стає особливо схожим на правду, якщо ми придивимося до постати майбутнього царя та до того, як її описано в тексті: справедливість і мир стануть винятковими ознаками його особистости й місії. Його прихід відбудеться в атмосфері смирення та аскетизму, які не були притаманні античним царям, а також, можливо, тогочасним релігійним лідерам. Це контрастує з поняттям стародавньої монархії, згідно з яким пишне видовище та надмірність були частиною демонстрації сили (1Цар. 10:14-29; Єр. 17:25 і 22:4). Царя, котрий приходить, зображено верхи на віслюку – натяк на давній звичай, який згадано також при помазанні Соломона (1Цар. 1:33,38), – спосіб, в який царі виявляли своє смирення перед народом (Суд. 10:4).

Цей цар, котрий має прийти, повинен відновити царство миру, що виражено як знищення рогів Ефраїма (символа влади й ідолопоклонства) та коней в Єрусалимі (військової могутности). Бойову зброю буде знищено, і завдяки цьому народи світу насолоджуватимуться вічним миром. Описуючи це царство, пророкування вдається до опису і певних уявних чи можливих його кордонів, які охоплюють територію від Середземного моря до Мертвого та від Євфрату до пустелі на півдні. Проте за цілу свою історію Ізраїль ніколи такою територією не володів.

Цілий текст цього віщування пронизує перспектива месіянства. Люди – ті, хто надто довго чув про обіцяний мир, – сподіваються на справедливість, яку збирається принести їм той цар. Це дає слово надії тоді, коли немає жодної реальної змоги відновити Давидову монархію та коли попередня ейфорія від повернення й відбудови Храму вже почала згасати в пам’яті. У певному сенсі новий Храм трансформувався в новий осередок влади, чужої для інтересів народу, і з цієї причини він привертає до себе увагу пророка та громади, що слухала його слів. За таких обставин важко визначити, чи посилається цей текст конкретно на якусь одну особу і чи можна його взагалі розуміти як месіянський. Ми лише можемо стверджувати, що з наближенням II-І ст. перед Р. Хр. його інтерпретували в месіянському сенсі.

9:11-17 – Відозва до полонених

Цей текст, здається, не помічає суперечности між попереднім віщуванням, яке стосується миролюбного Месії, та цими словами, що підбурюють до війни і до помсти. Ця відозва є двоплановою. З одного боку, це – заклик до бранців. Слово «яма», вжите тут у значенні в’язниці, не може бути просто метафорою, бо ми знаємо, що тоді не було нічого незвичайного у використанні ям для збору води як в’язниць. Через таке поширене використання таких ям складно визначити, про який саме народ тут мова. Цілком імовірно, що йдеться про полон, спричинений якимось інцидентом із Лагідами (Птолемеями), які посідали трон в Єгипті, а з моменту розпаду імперії Олександра Великого (319 р. до Р. Хр.) також керували й Ізраїлем – аж до 200 р. перед Р. Хр.

З другого боку, це віщування також містить заклик до війни проти Явана (в. 13), а це – прямий натяк на Грецію. Взаємини ізраїльтян і греків завжди були несприятливі, й згадки про давні рани часто породжували прагнення помсти (Йоіл. 3:7). Греція була відома своєю работоргівлею (Єз. 27:13) і альянсами, які вона укладала з ворогами Ізраїля. Та, навіть якщо припустити певну войовничість із боку Юдеї, війна такого масштабу перевершує всі її реальні можливості.

Попередній запис

Розділи 7-8

7:1-3 – Піст Цей текст описує те, що трапилося через два роки після згаданих вище видінь – у четвертий рік ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 10-11

10:1-2 – Віщуни Цей фрагмент критикує тих, хто практикує пророкування долі та обманює народ. Таку практику часто засуджували в інших ... Читати далі