Історико-літературний контекст

Історична ситуація та епоха

Захарія, чиє ім’я означає «Ягве згадав», оприлюднив своє послання між роками 520-им і 518-им до Р. Хр. (пор. 1:1,7 і 7:1). Цілком імовірно, що до моменту освячення Другого Храму в 515 р. перед Р. Хр. (пор. Ездр. 6:15) він уже припинив свою пророцьку діяльність, адже у зв’язку з тією подією про нього вже ніде не згадано. Та його проповідування і послання контекстуально пасують до реконструкції Храму та до повторного освячення життя богообраного народу. Нашого пророка згадано в Ездр. 5:1 та 6:14, і в обох цих випадках він перебуває в тісному взаємозв’язку з пророком Огієм і з відбудовою Божого дому. Крім того, в Неем. 12:16 є згадка про священика на ім’я Захарія з дому Іддо, – втім, там досить складно визначити, чи є вона відсиланням до того самого пророка. З огляду на те, що якийсь пророк-священик проявляв такий запал щодо відбудови Храму та Божого суду, можна припустити зв’язок між цими особами.

Не важко вмістити в загальний контекст гл. 1-8, але зробити те саме з другою частиною книги – завдання складніше. Щодо першої частини, то ми повинні взяти до уваги, що, коли перси під проводом Кира завоювали Нововавилонську імперію в 539 р. перед Р. Хр., вони змінили нову політику супроти підкорених народів. Кир визнав за ними право повернутися на їхні землі й відновити питомі релігійні органи та місцеві культи. Загалом, його ставлення до захоплених народів було толерантне, і завдяки цьому він спромігся створити з тих народів частину суспільства, також толерантно налаштованого і до його політики й урядування. Це стає зрозуміло з таких текстів, як Ездр. 1:2; 5:13 і 6:14. Узявши на себе обтяжливий обов’язок утримувати тих, хто захотів повернутися до власних громад, Кир навіть надав кошти для реконструкції Храму та для реституції храмового посуду, розграбованого за Навуходоносора (2Цар. 25:13-17). Але минув час – і в кільватері цілої низки проблем, головно через спротив самарян (Ездр. 4:1-5), перша хвиля ейфорії від повернення й очікування негайної політичної незалежности дещо спала. Це відобразилось у затримках із відбудовою Храму, а також і в певному занепокоєнні богообраного народу, що цієї мети не буде досягнуто ніколи. Радість від повернення невдовзі затьмарили чорні грозові хмари суворої реальности, яку треба було пережити. Народ жив на Обіцяній Землі, та не мав змоги користуватися її плодами; він збирав урожай, але той діставався перському царському двору; люди мали право поклонятися своєму Богові, та їхні тіла і майно були поневолені. Такі тексти, як Неем. 9:36, цю ситуацію виразно підтверджують. У житті богообраного народу почали домінувати депресія та відсутність виразної візії майбутнього. Політична ситуація загрожувала назавжди залишитися непорушною, і на обрії не було жодних ознак ані можливих змін, ані відновлення благополуччя та справедливости. Саме в такому соціальному і богословському контексті й перебувають пророцтва Зах. 1:8. Теми, які тут висвітлює Захарія, стосуються, як і в пророка Огія, віднови Храму та висловлення надії на вирішальне Боже діяння, коли Бог установить справедливість і врятує Свій обраний народ.

Глави 9-14 містять кілька принципових історичних посилань, які допомагають локалізувати їх у часі. Згадка про греків (9:13), здається, вказує на епоху більш пізню, ніж воєнні експедиції Олександра Великого (332 р. до Р. Хр.), хоча ми не можемо підтвердити цієї дати з абсолютною впевненістю. З іншого боку, у Зах. 10:10-11 Єгипет і Асирія названо місцями, де євреї перебували в полоні. Цей факт указує на час VIII-VII ст. до Р. Хр., коли Асирія існувала ще як політична реальність. Хай там як, а ми повинні брати до уваги те, що часто загальною практикою було використовувати ці назви при згадках про еліністичних правителів III ст. до Р. Хр. – правителів, чиї політичні трони були й у Месопотамії, й у дельті Нілу.

Ще одну перспективу відкриває аналіз певних богословських і літературних даних:

1) матеріал гл. 9-14 не має цілісної літературної чи тематичної структури. Він набуває сенсу, коли його читати як продовження гл. 1-8;

2) з погляду літератури, цей матеріял радше нагадує збірку висловлювань і віщувань різних авторів, аніж однорідний твір;

3) сильний богословський акцент на есхатології та на Дні Господньому як на тому дні, коли Бог боротиметься, обороняючи Ізраїль, є періодично повторюваною темою в інших пророчих книгах, які з’явилися після вавилонського полону. Такий акцент локалізує цей матеріял і пов’язує його з апокаліптичною літературою, що почне розвиватися на початку III ст. перед Р. Хр. На підставі цієї інформації ми можемо стверджувати, що епоха, описана в гл. 9-14, триває від кінця IV до кінця III ст. перед Р. Хр. Цей період в Юдеї характеризується тривалою політичною стабільністю за суверенної влади родини Лагідів в Єгипті. Другою характерною рисою є певна богословська врівноваженість, коли голоси пророків замовкають, тоді як формою вираження нової соціяльної та богословської реальности стають месіанські очікування й апокаліптична мова.

Місце в каноні

Книга пророка Захарії є частиною групи текстів дванадцяти пророків, котрих іноді називають «малими пророками», щоби відрізнити їх від «великих пророків». Ця відмінність просто відображає обсяг їхніх книг, і її не слід розглядати як судження про цінність змісту. Книгу пророка Захарії розташовано перед Книгою пророка Малахії – останньою в переліку пророчих книг, – хоча таке розташування в цьому переліку знову ж таки не відповідає хронології постання цих книг. Хоча діяльність Захарії припадає на порівняно пізню епоху, проте книги пророків Овдія, Йоіла та Йони було, без сумніву, написано після Зах. 1-8, а Книгу пророка Даниїла – навіть іще пізніше, ніж Зах. 9-14.

Цікаво зазначити, що Зах. 9:1 і 12:1 починаються тими самими словами, що й Мал. 1:1 («Пророцтво Господнього слова…»), – відповідно до серії з трьох блоків, кожен із яких має певні тематичні зв’язки. Це дозволяє припускати, що Книга пророка Малахії, можливо, спочатку була заключною частиною Зах. 1-8 і що гл. 9-14 могло бути інтерпольовано до Книги пророка Захарії через певний час. Цей процес міг завершитися повністю, коли Книгу пророка Малахії було відокремлено від Книги пророка Захарії в її початковому вигляді, щоби створити збірку з дванадцяти книг – число, особливо ціноване в юдейській системі символів. Одначе наразі ми не маємо документальних свідчень, які підтвердили би таку гіпотезу.

Попередній запис

Особливості книги

У Книзі пророка Захарії можна виокремити дві секції, які наводять на думку про дві різні епохи та про двох різних ... Читати далі

Наступний запис

Книга пророка Захарії в єврейському й у християнському Писаннях

На початку цієї книги є згадка про «перших пророків» (1:4-6; пор. 7:7). Захарія особисто зацікавлений пояснити, що його послання відповідає ... Читати далі