Заклик 1: Шукайте Господа

2:1-3 – Заклик 1: Шукайте Господа

Книга Софонія адресує нагальну вимогу (в. 1) до «народу без сорому» (тобто до народу, який не прагне Господа) «збиратися» (двічі). Перспективу універсалізму попереднього вірша (1:18) обмежено. Лишень один народ – уже не «всі живі» – має зібратись у певному визначеному місці – а не на «всій землі». Причина (в. 2): він мусить зробити це швидко, «поки» (тричі) надійде «день Господнього гніву» (двічі), який «близько» (1:7,14). Що слід робити (в. 3): той народ, що його окреслено як «покірні землі», має зробити те, чого не зробила Юда (1:6), а саме: має «шукати (тричі) Господа», тобто «шукати правди, смирення». «Смирення» (двічі) є важливою, бо згадане у в. 3 «може» відкриває перспективу прихистку в «день Господнього гніву» (третій раз).

Це повчання є своєрідним мостом. Він завершує частину І, яка мовить про цілковиту загибель (1:2-8), і розпочинає частину II, в якій читач очікує знайти відповідь, чи те «може» стане фактом.

2:4-3:7 – Суд і надія в день Господній (II)

Софонія повертається до вселенського суду в день Господній. Подібно як Ісая, Єремія, Єзекіїль і Амос, він проголошує промови супроти декількох народів, аби насамкінець, як Амос (Ам. 1-2), скерувати мову проти Юди.

А. Мова супроти філістимлян (2:4-7) стосується Заходу. Опис нищення міст і їхніх мешканців (вв. 4-5) сповнено асонансів, затрачених у перекладі. Книга Софонія вказує, що згадані міста зазнають того, що означають їхні назви. Дієслова вказують на наростання масштабів знищення. Р. Ґордіс інтерпретує це так: «І справді, Газа знелюдніє (мов заручена жінка), Ашкелон обернеться в пустелю (як покинута жінка), Ашдод опівдні виженуть (як розлучену жінку), а Екрон буде викорінено (як безплідну жінку)». Причини суду не наведено, та з контексту можна припустити, що філістимлянам забракло необхідної смиренности (пор. 2:3), щоб уникнути цього дня. Територія, яку вони населяють, дістанеться «останкові дому Юдиного» (вв. 6-7). А отже, останок є – не лише «може», а таки точно. Сповнені спокою образи отар на пасовиську контрастують із батальними образами Господнього дня. Останок є, «бо їх відвідає Господь, їхній Бог», – не покарає їх, як під час попередніх відвідин (пор. 1:8,9,12), але «їхню долю приверне». Є сенс шукати Господа (2:1-3), «бо ()» є суд (в. 4), але також і надія «бо ()» (в. 7б).

Б. Мова супроти Моава й Аммона (2:8-10) стосується Сходу. За іронією, ті два народи, які сягають своїм походженням Лота і двох його доньок, урятованих під час знищення Содому та Гомори (Бут. 19:30-38), спіткає така сама доля, як ті два міста (Бут. 19:24-25). Ті народи грішать гординею, яка довела їх до зневаги Божого народу, а відтак і Бога. Їхні землі також буде віддано останку Божого народу.

Інтермецо (2:11) поміж мови супроти народів. Воно стосується всіх. Бог, утискаючи народи, хоче їхньої цілковитої поразки, бо – як і у випадку з Юдою (2:7,9) – є надія. Вони, врешті-решт, «поклоняться» Господові (3:11).

В. Мова супроти кушіїв (2:12), тобто етіопів, стосується Півдня.

Г. Мова супроти Асирії (2:13-15) стосується Півночі, напрямку, з яким пов’язано найбільші побоювання (Єр. 1:15), адже Асирія – це реальний ворог. Господь «простягне руку Свою» проти неї так, як проти Юди (1:4). Знищення Асирії є найбільшим. Її буде перетворено не на пасовисько (пор. 2:6-7), а на пустиню, а дикі звірі «спочиватимуть посеред неї». Причиною знищення є гординя Асирії, її самовпевненість і самопоклоніння, що проявляється в переконаності, що вона сама собі Бог (подібно, як пізніше Вавилон: Іс. 47:8,10). Асирія зазнає цілковитої погорди (пор. 1Цар. 9:8). Гріхом усіх тих народів є гординя (пор. Бут. 11:1-9).

Г. Мова супроти Юди (3:1-7). Після слів проти народів, оголосивши про вселенський суд, Софонія звертається до Юди, про яку він мовив у частині 1. Асирію названо «оте радісне місто» (2:15), натомість «місто» Єрусалим характеризують три ознаки (в. 1), які в наступних віршах описано детально (вв. 3-4). Він уже є не Господнім улюбленцем, а містом «ворохобним» (пор. в. 1а), є вже не освяченим, а містом «занечищеним» (пор. в. 1б), це вже не місце, де плекають справедливість, а «місто насильника» (пор. в. 1 в). Єрусалим відкидає чотири речі: не слухається, не приймає картання, не покладається, не наближається до Бога, тобто не поклоняється Богові (в. 2; пор. 1:6,12), – навіть попри те, що день Господній «близько» (1:7,14). «Зверхники посеред [міста]», судді, пророки та священики – чотири групи провідників, відповідальних за політичне і релігійне життя й за правосуддя, – чинять усупереч тому, чого вимагають їхні функції (вв. 3-4). Незважаючи на таке зіпсуття, Господь не покинув міста. Ягве залишається «серед нього», «справедливий» і вірний, як щоденний схід сонця (пор. Бут. 8:22) (в. 5, який перераховує чотири види діяльности Бога). Господь послуговувався багатьма способами, щоби «навідатися» до Юди (пор. 1:8,9,12; 2:7): словом Божим, яке оголошували пророки (вв. 2,4), Законом (в. 4), сходом сонця щоранку (в. 5) та історією (в. 6). Тобто Бог мовив із надією: «Тільки будеш боятись Мене, тільки приймеш картання» (в. 7). Усе це намарно, бо народ і далі гадає, що Бог нічого не робить і є відсутнім (1:12). Гріх Юди – ще тяжчий.

Попередній запис

Розділ 1

1:1 – Заголовок Заголовок, який складається з трьох елементів, нагадує заголовки Книги Осії та Книги Михея, а частково також – ... Читати далі

Наступний запис

Заклик 2: Чекайте на Господа

3:8-9 – Заклик 2: Чекайте на Господа Заклик 1 (2:1-3) є межовим пунктом між частинами І і II. Заклик 2 ... Читати далі