Розділ 1

1:1 – Заголовок

Заголовок, який складається з трьох елементів, нагадує заголовки Книги Осії та Книги Михея, а частково також – Книги Йоіла: 1) Посланням є «Слово Господнє». 2) Інформація про пророка містить його ім’я – Софонія, – воно є доволі звичним (пор. Єр. 29:29; 52:24; Зах. 6:10,14), а означає – «YHWH захищає, охороняє, стереже» або «Цефон (ханаанське божество) є YHWH». Як завжди, подано генеалогію пророка, хоча трохи незвичним є перелік чотирьох поколінь. Тому що він є «сином Куші», його батько був, напевно, кушієм – етіопом. Решту імен, усі типово єврейські, додано, мабуть, аби довести, що Софонія був справжній ізраїльтянин. Останнє ім’я, «Єзекія», було також іменем царя Юди (716-687 рр. перед Р. Хр.). Хоч би яким було достеменне походження Софонії, читач пов’язує його з чужинцями та з царською родиною. Його послання принципово твердить про універсалізм і вибраність, що їх зосереджено навколо Єрусалима, царем якого є Господь. 3) Історичним контекстом є «за днів Йосії, Амонового сина, Юдиного царя». Йосїї, якого пам’ятали як чудового правителя завдяки реформі, що її він провів, але який був «Амоновим сином», царя значно менш досконалого, бо він толерував ідолопоклонство. Згадані три елементи заголовка водночас указують на Софонію як на посередника.

1:2-18 – Хаос у день Господній (І)

А. Загальне знищення (1:2-3). Софонія наголошує жахливе руйнування: «заберу» (тричі), «викоріню», «усе», «з поверхні землі» (’аdamah) (двічі, як вставка). Рішення Бога нагадує про потоп, коли Бог знищив усе «з лиця землі» (Бут. 6:7; 7:4; 8:8), хоча пізніше пообіцяв, що «більше ніколи» не вчинить такого (Бут. 8:21).

Подібно як людська гріховність спричинила потоп (Бут. 6:5), так і тепер причиною є «злі» – поняття, що є відповідником та синонімом до «люди» (‘аdат). Знищення відбувається у зворотному порядку, ніж сотворення (Бут. 1:20-28): починається з «людини» (’аdат), котра втратила владу над світом, далі переходячи на «худобу», яка живе на землі разом із людьми, і на «птаство небесне», а насамкінець – на «рибу морську». Усі живі істоти й усі місця зазнають зруйнування, западають у хаос. Сотворення світу тривало сім днів, знищення в «день Господній» відбувається впродовж одного дня.

Б. Знищення Юди (1:4-6). Тому що Ной, праведник, вижив під час потопу (Бут. 6:8-9) і Бог спромігся пощадити праведників у Содомі (Бут. 18:23), вибраному народу може здаватися, що й цьому разу йому нічого не загрожує. Помиляються! «Юдея» та «всі мешканці Єрусалиму» зазнають долі решти людства: Бог їх «вигубить» (те саме дієслово). Їхнім гріхом є ідолопоклонство (вв. 4-5), синкретизм (в. 5) і байдужість до Господа (в. 6). Книга перераховує таких чотирьох богів чотирьох народів, які ілюструють чотири аспекти божества: «Ваала», ханаанського бога плодючости; «світила небесні», месопотамську астральну релігію; «Господа», ізраїльського Бога Виходу та Заповіту; «Малкома» (тlk = «царювати»), шанованого серед аммонітів бога політичного життя. Бога не можна ділити: Господь охоплює всі згадані аспекти.

В. Мовчання в день Господній (1:7). Кого закликали зберігати мовчання: мешканців Єрусалима (вв. 4-6) і/чи ціле людство (вв. 2-3)? Книга наводить дві причини наказу про мовчання. Слід замовкнути перед обличчям Божої сили та його суду, «бо () близький день», і треба також зберігати літургійне мовчання під час жертвопринесення: «Бо () жертву Господь приготовив…» Ми ставимо собі питання, як Ісак (Бут. 22:7-8), де є тварина для жертви. Текст мовить далі, що жертвою стане Юда. Бог «посвятив Своїх покликаних», відділив їх і очистив. Чи ними є ті народи, які будуть свідками суду над Юдою?

Подаємо зараз розгорнуто ті дві причини дотримання мовчання: насамперед жертвопринесення Юди, а відтак близькість дня, який стосується всесвіту. Це надає частині І (1:2-18) хіястичної структури, центром якої є в. 7:

  • А. світ (2-3)
  • Б. Юда (4-6)
  • В. МОВЧАННЯ (7)
  • Б’. Юда (8-13)
  • А’, світ (14-18)

Б’. День для Єрусалима (1:8-13). У трьох фрагментах цієї частини, яка описує жертвопринесення (пор. в. 7б), критику Єрусалима зосереджено на трьох групах людей. Домінантну роль тут відіграє дієслово «покараю» (вв. 8, 9, 12).

«В день Господньої жертви…» (вв. 8-9): першу групу становлять князі та царські сини, політичні лідери (про самого царя не згадано). Вони вдягаються в чужоземну одіж, приймають чужі звичаї, щоби стати «сучасними» людьми, пристосованими до цього світу. Декотрі з них «перескакують через поріг», що може означати, що вони як сповідники чужих релігій перестрибують через поріг зі страху перед злими духами (1Сам. 5:5) чи як представники соціальної несправедливости грабують будинки бідних. Інші наповнюють царський палац насильством і обманом, що завжди провадить до самознищення.

«В дні тому…» (вв. 10-11): другу групу становлять купці з різних частин Єрусалима, які зосередили у своїх руках економічну владу. Їхні «крик», «завивання» і «велика руїна» (звернімо увагу на crescendo) буде добре чути в тиші того дня.

«Часу того…» (вв. 12-13): третю групу формують ті, хто задоволений собою і не здатний змінитися. Їхні слова про те, чого Бог не може зробити, контрастують із тим, що каже Бог: «Я перешукаю… і покараю». Вони не втішатимуться своїми будинками та виноградниками, символами хорошого життя (Втор 28:30,39), які вони вважають запорукою своєї безпеки.

А’. День для всесвіту (1:14-18). Текст нагадує гимн, який оголошує, що «великий» день уже «близький» (в. 14; пор. в. 7а). Він описує той страшний день (вв. 15-16а), ті утиски та муки, які ми відчуватимемо, цілковиті руїну, спустошення і темряву, які ми бачитимемо, і крик війни, який ми чутимемо в тиші (в. 7). Той день є зворотністю сотворення, поверненням до хаосу і до темряви (Бут. 1:2). Слово «день» повторено сім разів, так ніби діяння сімох днів сотворення світу мали бути знищені за один день. Текст конкретизує, що саме Господь зробить із людським родом (’adam) того дня, коли ні «срібло», ні «золото», такі потужні в нашому світі (пор. вв. 11, 13), не зможуть їх урятувати (вв. 16б-18а). Гимн завершують слова про «кінець» (в. 18б) «цілої землі» й «усіх мешканців Краю цього».

Попередній запис

І. Загальний характер книги

Є люди, котрі не можуть спокійно дочитати книжку до кінця. Прочитавши початок, вони перестрибують на кінець, бажаючи побачити, як розгортатимуться ... Читати далі

Наступний запис

Заклик 1: Шукайте Господа

2:1-3 – Заклик 1: Шукайте Господа Книга Софонія адресує нагальну вимогу (в. 1) до «народу без сорому» (тобто до народу, ... Читати далі