І. Загальний характер книги

Є люди, котрі не можуть спокійно дочитати книжку до кінця. Прочитавши початок, вони перестрибують на кінець, бажаючи побачити, як розгортатимуться події. Книга пророка Софонії надається для такого читання. Початкові слова: «Слово Господнє» (1:1), – і останні: «Промовляє Господь» (3:20), – є простою вставкою-обрамленням. Цілу книгу подано як Боже слово. Початок повідомляє про жахливе руйнування (1:2-4): «заберу» (вв. 2-3 – тричі); «вигублю» (вв. 3-4 – двічі); «І руку Свою простягну» (в. 4), проте кінець описує прекрасну віднову (3:18-20): «віддалив… лихо» (в. 18); «спасу» (в. 19); «позбираю» (вв. 19-20 – двічі); «верну» (в. 20); «на ймення й на славу віддам вас» (в. 20). У тексті єврейською мовою цей контекст навіть виразніший. На початку Бог «збирає» (sp), щоби покарати (1:2), наприкінці Бог «збирає» (sp), щоби спасти (3:18). Кара спадає на «все… з-над поверхні землі» (1:2,3), але також і на Єрусалим (1:4). Те саме буде й зі спасенням: Ізраїль хвалитимуть «у цілому Краї» (3:19), «поміж усіх народів землі» (3:20). Книга пророка Софонії поєднує універсалізм і вибраність.

Божа кара є реакцією на поведінку людей. Книга Софонії описує гріхи народів і Юди, а також виявляє їхні серця, цитуючи їхні слова. Мешканці Єрусалима кажуть: «Господь не вчинить добра, і лиха не зробить!» (1:12). Книга показує, як саме вони помиляються. Адже Бог може і зруйнувати, і спасти. Асирія, один із народів, каже: «Я, і немає вже більше нікого!» (2:15) Книга також показує, як саме помиляються народи. Бог-бо приборкує людську гординю. Можливість віднови після руйнування спирається на Софонїїну віру в «останок», переваги якого він описує. Загибель і спасення здійсняться в «день Господній», який уже близько.

Прекрасною ознакою цієї книги є повторення слів і зворотів, а також той спосіб, в який Софонія увиразнює певну проблему, послуговуючись при тому різноманітними лексикою та образами. Він любить чотириразові описи (1:3,4-6; 3:3-4), бо число чотири символізує цілість.

ІІ. Загальні контексти тлумачення

Первинні історичні контексти

Софонія пророкував за часів юдейського царя Йосії, який правив у 640-609 роках перед Р. Хр. (1:1). Так було перервано три чверті століття пророцького мовчання, яке настало після Ісаї та Михея (кінець VIII ст.). Дещо згодом з’явилися Єремія, Наум і Авакум. Реформу царя Йосії 622 р. перед Р. Хр. (2Цар. 22-23) було спрямовано проти синкретизму, що панував у часах його попередників – царів Манассії та Амона (2 Цар. 21). Тому що Софонія засуджує ідолопоклонство в Єрусалимі, він пророкував іще перед реформою Йосії, можливо, її готуючи. Софонія розпочав свою діяльність близько 630 р. перед Р. Хр. в Єрусалимі, який він добре знав (1:10-11).

Той період був також неспокійним і на міжнародній політичній арені. Асирія, яка запанувала на стародавньому Близькому Сході більш як на століття і зруйнувала в 721 р. перед Р. Хр. Північне царство, починаючи з 621 р. перед Р. Хр. хилилася до занепаду, щоб остаточно зникнути разом із падінням Ніневії в 612 р. перед Р. Хр. (2:13) її місце посів Вавилон, який став світовою потугою.

Софонія був свідком глибоких релігійних реформ в Юді та драматичних змін міжнародної ситуації. Цей факт пояснює те, чому він поєднує універсалізм і вибраність.

Канонічні контексти

В усіх версіях СЗ Книга пророка Софонії є дев’ятою в Книзі дванадцяти малих пророків, після Книги пророка Аввакума та перед Книгою пророка Огія. Софонії порушує спільні для всіх пророцтв теми: людського гріха, Божого суду, Божого співчуття, що проявляється у віднові.

Канонічна інтертекстуальність

Книга Софонії демонструє міцні зв’язки з попередніми книгами пророків. Вражають подібності з Книгою пророка Амоса, напр., «Господній день» є днем «темряви» (1:14-18; пор. Ам. 5:18-20). Схоже як Ісая, Софонія міркує, що цей день – близько (1:7,14; пор. Іс. 13:6).

Книга Софонії надихнула деяких наступників пророка. Йоіл цитує з Книги Софонії фрагмент опису дня Господнього (1:15; пор. Йоіл. 2:2). Деякі фрагменти НЗ цитують чи покликаються на неї. Про темряву дня Господнього йде мова у хвилині Ісусової смерти (Мт. 27:45; Мр. 15:33). Автори НЗ, подібно як Софонія, віщують уселенський суд Божий і трактують його як суд есхатологічний, коли вбогі духом осягнуть Царство Небесне (Мт. 5:3).

Патристичне тлумачення

НЗ і патристична література рідко цитують Книгу Софонії. Вона ввійшла в обіг християнської думки завдяки Коментарю на Послання до римлян Оригена з Олександрії (початок III ст. після Р. Хр.), де наголошено великий день Божого гніву. В Оригенових часах (середина III ст.) і на початку IV ст. після Р. Хр. два африканські апологети, Арнобій і Лактанцій, зосередилися на темі Божого гніву з Книги Софонії; Лактанцій написав трактат проти епікурейської теорії божества, позбавленого почуттів.

Використання впродовж історії

Заклик до навернення, яке «може», веде до спасення (2:3), є основою Лютерової доктрини sola gratia та desperatio fiducialis.

Попередній запис

Розділи 2-3

2:1-5 – Оповідь про видіння Займенники в першій особі однини вказують на Авакума як на суб’єкта, котрий очікує на Божу ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 1

1:1 – Заголовок Заголовок, який складається з трьох елементів, нагадує заголовки Книги Осії та Книги Михея, а частково також – ... Читати далі