Розділи 2-3

2:1-5 – Оповідь про видіння

Займенники в першій особі однини вказують на Авакума як на суб’єкта, котрий очікує на Божу відповідь. Початком наступної частини є нове питання (в. 6). Аналогічно до першої частини першої глави тут протиставлено «праведного» та «нещирого» (в. 4), хоча цього разу перед праведним відкривається перспектива майбуття. Пророк знову звертається до Господа, лише цього разу, вже не скаржиться, а тільки чекає на відповідь. Затримка не послаблює Авакумової впевнености.

У цій частині є два семантичні поля, які взаємно переплітаються: поле часовости – наполягання, приспішування через затримку, очікування, – і поле тривання – певність, незважаючи на очікування поразки. Наскільки час квапить і вимагає ясно та швидко орієнтуватись у ситуації, настільки видіння припізнюється, – і пророк чекає. У часі міг би народитися сумнів, але про це автор не згадує. Він каже про жадібність і про пиху, маючи переконання щодо здійснення Божих обіцянок. Видіння протиставляє терплячу та справедливу людину – надутий (в. 4). Неочікувано всі народи і племена об’єднуються навколо того жадібного ненаситника (в. 5).

2:6-20 – Багаторазове «горе»

Вірш 6 продовжує оповідну перспективу. Зібрання народів, метою якого з певністю мали бути воєнні дії (в. 5), перетворюється на сатиричний хор. Пророк використовує його спів, аби пояснити видіння на прикладах конкретних випадків. Займенники, з яких починається кожне з тих «горе», покликуються на в. 5 («завжди ненаситний»). Абстрагуймося зараз від вв. 18-20, які відрізняються від решти і за структурою, і за тематикою (ідолопоклонство замість справедливости). Ми вже вказували на базову композиційну структуру цього фрагмента: «Горе» + дієприкметник і пояснення покарання (kі). В останньому фрагменті безбожний діє на міжнародному рівні. І наявне повторення: «за ту людську кровнад усіма, хто мешкає в ньому», – (вв. 8, 17) містить у собі чотири перші «горе». Крім дослівних цитат із Єр. 51:58 та Іс. 11:9 – відповідно у вв. 13 і 14, – у цій частині багато відсилань до інших пророцьких текстів. Лк. 19:40 використовує ідею в. 11, лише в іншому значенні. Послання не є складним: скупість породжує багато ворогів; гординя злодія руйнує його власний дім; хто володарює, вдаючись до насильства, той чинить спротив визнанню Божої слави; розпусник насичується ганьбою. Кожен читач може сформулювати для себе власні блаженства.

Вірші 18-20 мають інакшу структуру, і вони впроваджують тему ідолопоклонства. Критичне прочитання цього фрагмента нагадує нам, що багато інших пророцьких текстів трактують несправедливість як ідолопоклонство з власними богами, культом, вірними (J. L. Sicre, Los dioses olvidados, Madrid 1979). Ідолопоклонник приховує в собі ту гордовиту особу, котру описав пророк. Присутність Господа, Який із висоти Свого храму запровадить на землі справедливість, схиляє нас до збереження священного мовчання з есхатологічною вимовністю. Воно контрастує з воланням пророка, зафіксованим на початку книги (1:2) і надає позитивного сенсу його очікуванню, про яке згадує початок цієї глави. У главі 2 місце чування пророка та Храм Господа є ніби будівлями, які перетривають, на відміну від гнізд, збудованих необґрунтовано високо, від каменів і сволоків, які волають про справедливість, чи від міст, потоплених у крові. З перспективи цілісности цих двох глав позірний брак Божої відповіди на несправедливість перетворюється на святе мовчання, що супроводжує звершення його вироків.

3 – Молитва Авакума

Новий заголовок (в. 1) сигналізує про новий літературний жанр (заувага для керівника хору, кінець фрагмента). Цю тематичну єдність обрамлено дворазовим закликанням Господнього імени (вв. 2:18-19). Триразове літургійне позначення павзи (Selah, вв. 3, 9, 13) спонукає до пошуків триелементної структури, тільки вона не впливає, як видається, на зміст (може, це ознака пісні). Натомість значущим є той факт, що лишень один раз ужите слово «Бог» (в. 3) розпочинає опис у третій особі Його теофанії; а вжите (в. 8) слово «Господь» уводить у текст заклик, безпосередньо скерований до Бога (у другій особі); починаючи з в. 16, дієслова в першій особі та займенники вказують, що текст ізнову зосереджено на реакції пророка. Тому ми пропонуємо такий літературний поділ: а) звернення (в. 2); б) опис теофанії (вв. 3-7); в) стихійні лиха, які супроводжують теофанію (вв. 8-15); г) реакція пророка (вв. 16-19). У першій і в четвертій частинах ідеться про стосунки між Богом та пророком; у серединних – між Богом і землею (п’ять разів ужито слово eres). Усю цю цілісність укладено в уста пророка, котрий, молячись, кличе, описує, закликає та реагує.

а) вірш 2: Пророк уражений: він почув послання і побачив діяння Боже. Жахаючись, він благає про милосердя. Вислів «за наших часів» уміщує діяння Боже в межі історії, частково відчитаної з есхатологічної перспективи;

б) пророк описує появу Господа, яку супроводжують космічні явища: на двох протилежних полюсах розміщено сяйво і трясцю, славу і заразу. У вертикальному вимірі сяйво блискає з Його рук (різні образи неба), а трясця виходить поза Ним. Його рух спричиняє повсюдне трясіння землі й знищує будь-які сили (народи, гори, мідіян);

в) теофанія перетворюється на колосальне зрушення вод, блискавиць і громовиць. Великі світила (сонце та місяць) зупиняються перед таким сяйвом слави. Але гнів Господній скеровано тільки на ворогів; лише нечестивця буде знищено в тій бурі; для вибраного народу та для його помазаника присутність Господа означає спасення. У в. 15 відлунює перше спасення – у часах Виходу;

г) це видіння змушує пророка тремтіти від голови до ніг (нутро, уста, ступні) через те, що в ньому є неочікуваним: страждання, які насуваються на поневолювача. Вірш 17 могло бути додано з нагоди якогось землеробського свята, проте в цьому контексті він допомагає утвердити надії пророка. Історія доведе його покладання на Господа. Навіть якщо загине природа, пророк радітиме.

Пророк, котрий на початку волав до Господа, навчився чекати. Він радіє, прозираючи остаточне спасення. З літературного погляду, короткий текст Авакума містить вірші великої сили та виразности. З богословського ж – спонукає вийти поза вузькі межі релігійного індивідуалізму і застосувати релігійну етику до історичної перспективи та до міжнародного масштабу.

Попередній запис

Розділ 1

Неможливо вирішити всі проблеми, які впродовж історії назбирались у контексті екзегези Книги пророка Авакума. Ми не беремося розплутувати питання, які ... Читати далі

Наступний запис

І. Загальний характер книги

Є люди, котрі не можуть спокійно дочитати книжку до кінця. Прочитавши початок, вони перестрибують на кінець, бажаючи побачити, як розгортатимуться ... Читати далі