Частина друга

Заключний псалом (гл. 3)

З огляду на музичні анотації (павзи), а також на вступ і на ноту, вміщену на самому кінці, найлегшою для ідентифікації частиною Книги пророка Авакума є псалом (Ав. 3). Питання приналежности цього фрагмента до книги було предметом численних дискусій. У коментарі на Книгу пророка Авакума, знайденому в Кумрані (1QpHab), цієї глави немає. Це, зрештою, ще нічого не доводить, адже не було би нічого дивного, якби ця заключна частина виявилася знищеною. Так чи так вона має свій сенс, оспівуючи ті втручання, які здійснив Бог заради Свого народу. У контексті єдности цілої книги йдеться про остаточне діяння Бога, про яке була мова в попередньому видінні (2:2-25). Описані стихійні лиха є антуражем для теофанії Бога-воїна, котрий виходить «спасти Свій народ, спасти Помазанця Свого» (3:13). Початковому благанню відповідають прикінцеві похвала та довіра.

Базові дані для герменевтичної інтерпретації

Первинний історичний контекст

Ми не знаємо, на який період припадає Авакумова діяльність. Сама книга мовить про «народ лютий та скорий, що ґрасує по широкій землі» (1:6), а описано його як захланного рибалку (1:14-17); текст ідентифікує цей народ як вавилонян (в українському перекладі – як «халдеїв»), але то може бути пізніша вставка. Опис точно відповідає історичній пам’яті, яку залишив по собі той загарбник. Натомість згадка про часи, в яких немає справедливости, дозволяє помістити Авакума в період Єгояхіна (609-597 рр. до Р. Хр.; Мартін Свіні пов’язує Авакума з роками припинення девтерономістичної реформи). Жодна з тих гіпотез не є правдоподібною. Різні дослідники ідентифікували загарбників як мешканців держав, що змінювали одна одну, а саме як асирійців, єгиптян, арабів, персів, греків і як представників династії Селевкідів. В есхатологічній інтерпретації історичний профіль ворожого народу постає розмитим у туманному образі мітичного неприятеля. Хоча всі зусилля, докладені для історичної контекстуалізації Авакумового послання, заслуговують на схвалення, проте проблема зла – зокрема, на міжнародному рівні – виходить поза конкретний історичний момент. Авакумів текст залишає простір для різноманітних трактувань.

Канонічний контекст

Авакумів текст часто відлунює і в СЗ, й у НЗ, а також у єврейській літературі – головно в контексті його есхатологічного прочитання. У Книзі пророка Даниїла є згадка про пророка («А був у Юдеї пророк Авакум…», Дан. 14:33-39) в історії про чудесне нагодування в ямі для левів. Книга пророка Авакума є глибоко вкоріненою в СЗ. Тут ми повинні згадати передовсім про цитати з інших пророцьких текстів: фрагмент Ав. 2:13-14 – це майже дослівне повторення Єр. 51:58 та Іс. 11:9. Різноманітні коментатори вказують на використання жанру «ламенту» (особливо Ав. 1:2-4), а також на схожість Ав. 3 до деяких псалмів чи на збіги слів та образів із наявними в інших пророцьких книгах. На особливу увагу заслуговує дублювання Ав. 3 в Септуагінті, бо цей фрагмент додано також до збірки Пісень Соломона (пісня третя). Проте найсильніше текст Книги Авакума вплинув на пізнішу есхатологічну думку. Доказами цього є вже цитована згадка про нього в Книзі пророка Даниїла, коментар Книги Авакума, знайдений у Кумрані, а також важливість цієї пророчої книги в таргумах.

У НЗ Книгу Авакума цитують досить часто, проте посилання, властиво, обмежено фрагментом Ав. 2:3-4. Натрапляємо на нього в Рим. 1:17, у Гал. 3:11 і в Євр. 10:37-38 (за грецьким, зрештою, перекладом). Павло послуговується ним, аби підкреслити рятівну цінність віри на противагу вірності Закону, що є розрізненням, чужим для Авакумової думки. У період Реформації цей текст набув такої ваги, що його приписували радше Павлові, ніж Авакуму. Згідно з Дії 13:41, Павло цитує Ав. 1:5 у проповіді антіохійцям на доказ недостовірности послання про воскресення. Читач Книги пророка Авакума вловить відлуння вміщених у ній послань у 2Сол. 2:1-12 чи в 2Пет. 3:8-9. Не можемо також не згадати, що Лк. 19:40 треба трактувати як відлуння Ав. 2:11. У патристичний період на Книгу пророка Авакума посилається Перший лист Климента, а Єронім є автором прекрасного коментаря до неї.

Сучасне значення

Питання зла є засадничою проблемою монотеїстичної віри. Політеїзм має ту перевагу, що може приписати зло якомусь негативному божеству. В етичній релігії, що не має винятково культового характеру, несправедливість (чи то суспільна, чи міжнародна), завдає удару також і Богові. Чому Він допускає страждання невинного? Твердження, що то Господь керує історією, для того, хто вірить, не підлягає сумніву. А проте з хвилиною, коли починає про це твердження міркувати, усвідомлює його зухвалість. Чи ж Господь керує історією в наших часах? По якому боці Він стоїть? Якщо до цього додамо те, що Бог зазвичай обирає бідних і переслідуваних, то виявляється, що таке твердження аж ніяк не є очевидним. З цієї слабкої позиції маємо роздумувати про Книгу пророка Авакума. У щоденному мовленні деякі прислів’я («Бог пише прямо по кривих рядках»; «Немає злого, що би не вийшло на добре») слугують розв’язком дрібних суперечностей. Але великі історичні суперечності залишаються. Деколи ми вдаємося до поняття «часу», щоби відкласти розв’язок проблеми: залишаємо його «на кінець». Здається, що таку тактику обрав Авакум, причому аж ніяк не через наївність він не робить жодної спроби логічно обґрунтувати проблему, акцентуючи винятково певність власного переконання.

Пророк має подолати низку перешкод у своєму визнанні віри. Насамперед він розкриває несправедливе становище, коли «безбожник» пригноблює «праведного». Це суперечить його вірі, й тому він звертається до Бога. Бог оголошує, що закон диктуватиме чужий народ. Проблема переходить зі суспільного чи індивідуального рівня в історичну площину міжнародної політики, проте залишається не вирішеною: Бог замовкає. Видіння з вв. 2, 3-4 пропонує рішення: слід із вірою чекати на історичне втручання Господа задля добра Свого народу. Логіка геть безсила: допомогти можуть винятково історичні факти, які зміцнюють надію. Хрест Ісуса Христа – це найвищий прояв труднощів, якими є ця проблема та її вирішення.

Попередній запис

Частина перша (гл. 1-2)

Вступний діялог (1:2-2:5) Текст двох перших глав зазвичай розглядають як діялог між пророком і Господом. Складається цей діялог із двох ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 1

Неможливо вирішити всі проблеми, які впродовж історії назбирались у контексті екзегези Книги пророка Авакума. Ми не беремося розплутувати питання, які ... Читати далі