Розділи 4-6

Глава 4 – Текст, про який йде мова, відкриває обговорення трьох тем: (1) майбутнє Храму в Єрусалимі (4:1-5; 9-13), (2) майбутнє народу Божого (4:4-5), (3) об’єднання поділеного царства під одним правителем із дому Давида (4:6-8). Переважно позитивні пророцтва переплетені із пророцтвами про осуд і падіння Єрусалиму (4:10) і приниження царя з дому Давида (4:14). На противагу його опонентам, Михей стверджує, що народ Божий має пройти через глибини цілковитого нещастя перед тим, як досягти спасення.

4:1-5 – Це паралельний текст до Іс. 2:2-4 про паломництво народів до Сіону. І досі незрозуміло, хто в кого запозичив, чи обидва редактори взяли цю перикопу з одного й того ж джерела. Очевидним є те, що для встановлення міжнародного миру необхідні людські зусилля і відданість, та в кінцевому результаті – це дар від Бога. Заслуговує на увагу тих християн, які енергійно зайняті в гідній похвали спільнотній, відцентровій місіонерській роботі, той факт, що тут, завдяки привабливості, ми спостерігаємо доцентровий рух народів до Ізраїлю. Це порушує питання, чи ми як християни усвідомлюємо важливість того, щоб бути достатньо привабливими, аби викликати схожий доцентровий рух інших людей до християнського послання.

4:6-5:1 – Ця перикопа розпочинається з опису схожого доцентрового руху при поверненні народу Божого до Сіону як відлуння паломництва народів (вв. 6-8). Після проголошення осуду, який передбачав вигнання, і, зрештою, визволення (вв. 9-10), добре відома біблійна тема непорушности Сіону виражена в контексті ворожих народів. Якщо асирійці збираються на Єрусалим, то це Ягве умисно їх збирає, аби вони зазнали цілковитого знищення. Але до того, як це станеться, Ізраїль має пережити приниження через ганебних царів (в. 14).

5:2-5 – Бог розпочне усе спочатку, призначивши тепер Віфлеєм як місце народження майбутнього царя. Як і Давид, прийдешній правитель буде із невеличкого містечка Віфлеєму. Бог віддає перевагу скромним і смиренним як точці відліку для реалізації Свого спасительного плану. Ми не знаємо, чи Михей посилався на якогось конкретного нащадка Давида. Ставлення Михея, його постійна надія посеред його ночі духовної темряви усе ще надихає нас. Але для християн саме цей текст є більш сповненим змісту, якщо його розуміти як про Ісуса з Назарету. Вони вважають СЗ і НЗ одним першоджерелом своєї віри і читають усю Біблію при світлі великодньої свічки, яка символізує воскреслого Господа Ісуса Христа. На основі цього вони відчувають себе уповноваженими наповнювати СЗ тексти тлумаченнями, які прямо вказують на Ісуса. Ягве видасть жителів Єрусалиму асирійцям, які депортують їх до того часу, поки мати прийдешнього царя не породить його (в. 2). Його брати і сестри, добрі вигнанці, повернуться додому і будуть жити як возз’єднаний народ під правлінням нового царя.

5:5-8 – Прихід помазаного правителя принесе мир, коли буде сформований союз невизначеної кількости («сім … вісім») партнерів проти завойовників. Люди Якова, тобто увесь обраний народ, стануть благословенням для світу. Як роса спускається з висот на посушливу місцевість, так і це благословення походитиме врешті не від людських ресурсів, але від Бога, в Якого вірують люди.

5:9-15 – Народ Божий повинен буде навчитися жити без опори на власне військо та релігійні способи виживання. Наступальна зброя (коні, колісниці), а також захисні засоби (укріплені міста, твердині) не матимуть жодної користи. Щодо невловимих ворожих духовних сил, то марним буде звертання до магічних практик, таких, як чаклунство і поклоніння ідолам чи фалічним символам («стовпи»), аби тримати ці сили під контролем. Господь знищить їх у процесі досконального очищення, яке народ Божий має пройти як необхідну для спасення умову.

6:1-8 – Девтеро-Михей розпочинає із діялогу між Богом і народом. Риторична форма, яку тут використано, базується на структурі міжнародних договорів стародавнього Близького Сходу. Такі договори між сюзереном і васалами розпочинаються із представлення з повними титулами у вступі, далі йде короткий огляд стосунків сюзерена і васала в минулому, так званий історичний пролог, перелічуються добродійства сюзерена та випадки невірности васала. Тоді слідує основна декларація вірности сюзерену, яка зобов’язує васала за будь-яких умов. Опісля йдуть конкретні умови договору. Додається заклик до свідків, зазвичай богів обох партнерів союзу. Представлення проклять, які будуть реалізовані в результаті невиконання договору, і благословень, на які можна очікувати у випадку дотримання договору, завершує формальну структуру союзу. Структурні елементи такого типу васального договору можна розпізнати в нашому тексті в заклику до свідків, перерахунку добродійств Бога щодо народу в історії і в моральній поведінці як вдячній відповіді на Божу доброту. Елементи прокляття слідуватимуть у наступній перикопі (6:9-16). Це нагадує нам девтерономічну проповідь, яке ми знаємо з Книги Второзаконня та з девтерономічної історії (Книга Ісуса Навина, Книга Суддів, Перша і Друга книги Самуїла, Перша і Друга книги Царів).

У стилі обвинувачення пророк закликає гори бути свідками Божого суду (вв. 1-2). Не мається на увазі те, що цей свідок надаватиме інформацію щодо кримінальної справи в суді – це лише додасть врочистости, як, н. п., під час укладення шлюбу. Тоді Бог закликає народ відповісти на питання, чи Він зробив щось погане народові, аби за допомогою цього протиставити ті добрі діла, які Бог зробив для народу упродовж історії (в. 3). Це питання, яке Бог ставить народові, присутнє в християнській літургії від самих початків і досі. Воно відоме як Ітрrореrіа (докори) у Страсну п’ятницю. Ягве перераховує основні факти історії спасення під час Виходу та освоєння Святої Землі (вв. 4-5). У своїй реакції народ запитує, яким має бути його перший обов’язок перед Богом після усіх цих переваг. Культові практики здаються не такими важливими порівняно з правильною моральною поведінкою, яка виражається в справедливості і відданості (вв. 6-8).

6:9-16 – Цю важку перикопу найкраще сприймати у зв’язку з попередніми елементами про союз (вв. 1-8) як частину, що складається з проклять та їхнього мотивування. Вірші 9-12 описують причини Божих проклять, які виражені у віршах 13-16. Містом, яке згадане у вірші 9, першопочатково був не Єрусалим, а радше Самарія. Це зрозуміло з 6:16, де згадані царі Півночі Омрі та Ахав, обидва вони правили в місті Самарія. Назва міста, можливо, була вилучена умисно, аби створити простір для relecture, тобто щоб зробити текст придатним для пізніших поколінь читачів у схожій ситуації. Кожен може вставити тут назву свого міста. Вірші 13-16 показують прокляття як «прокляття марноти» (вв. 14-15), добре відомі з алюзій до союзу у Втор. 28:30-33 і Ос. 4:10; 8:7; 9:12-16. Покаранням буде цілковитий занепад.

Попередній запис

Розділи 1-3

1:1 – Титул. Перший вірш Книги пророка Михея, здається, припускає той поділ, який представлено двома паралельними підрядними реченнями: «Слово Господнє, ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 7

7:1-6 – Ця частина є плачем, який виступає як темне тло для наступного ясного послання про спасення у вигляді утопії, ... Читати далі