Синтез богослов’я Книги Михея

Цей короткий виклад слідує за порядком глав Книги пророка Михея. Я рекомендую спершу побіжне читання Книги пророка Михея, враховуючи теми, подані далі.

а. Теофанія, Мих. 1:2-5

Михей ознайомлюється зі стародавньою ізраїльською оповіддю про теофанію. Вона складається із трьох елементів: (1) прихід Бога; (2) космічна реакція на такий прихід; (3) спасительне втручання Бога. Але Михей змінює цей традиційний приклад теофанії, замінюючи спасенне втручання на виконання Божої кари.

б. Суспільна критика, Мих. 2:1-5,8-9

Михеєва суспільна критика першопочатково спрямована проти того, щоб правителі зловживали владою задля грошей, особливо це стосувалося експропріяції землі та будинків селян. «Справедливість» (mishpat) є центральним поняттям у цьому контексті. Михей обмежується словами звинувачення та осуду. Він не дає порад щодо практики правосуддя, ані не закликає покаятися. Гріхи правителів принесуть Єрусалиму цілковите руйнування. Михеєва візія майбутнього передбачає, що селяни Юди («Мій народ») повернуть собі експропрійовану землю.

в. Закон про відплату, або Таліон (lus talionis), Мих. 2:1-5; 3:5-7

Згідно із законом про відплату, або Таліоном, добрі і погані вчинки несуть за собою винагороду або покарання. Погані вчинки позначаються на їхньому виконавцеві згубно, а добрі – благотворно. Нагороди знаходять своїх героїв. Роби добре – і буде тобі добре. Пс. 7:17 передає цей принцип таким чином: «Обернеться зло його на його голову, і на маківку зійде його беззаконня!». Михей розділяє цю традиційну віру в те, що є помітний зв’язок між тим, що ми робимо, і що з нами трапляється. Злочин зупиняється лише тоді, коли злочинець пізнає відплату. Ця відплата – не нова дія, яка звідкись походить, вона радше є плодом самого гріха.

г. Правдиві пророки та лжепророки, Мих. 3

Михей перебуває в різкому контрасті з тими пророками, які пов’язані зі священицькою діяльністю і правлячим класом. Проповідування цих лжепророків базувалося на традиції Сіону, яка, на їхню думку, автоматично гарантувала безпеку Єрусалиму та його мешканців. Сам цей релігійний автоматизм, натхненний надприроднім себелюбством, робить їх лжепророками. Вони відкидають Михеєве пророцтво про загибель Єрусалиму як щось негідне, що заперечує одне з їхніх найдорожчих релігійних переконань.

ґ. Традиція Сіону, Мих. 3:12 і глава 4

Михей цікавиться містом Єрусалимом та його традицією про Сіон. Назва Сіон у Біблії є синонімом Єрусалиму як Божого мешкання. Сіон – це місто, яке Ягве обрав як мешкання. YНWН поставив там ім’я (Втор. 12:5), старозавітня заповідь «реальної присутности» Бога у Євхаристії. Сучасників Михея шокувала його переконаність у тому, що Єрусалим не лише потрапить у руки ворога, а й буде зруйнований. Причиною цього є його корумповані правителі. Немає надії на спасення Святого міста. Будь-які спроби шукати притулку в Сіоні через Божу присутність для Михея марні. Сіон не є невразливим. Будь-яке покладання на Сіон без моральної поведінки – прояв релігійного марновірства.

д. Месіянство, Мих. 5:2-6

Християни часто помилково припускають, що Месія (тобто Помазаник, mashiach єврейською, Christos грецькою) посідає центральне місце в СЗ. Але існує кілька факторів, що релятивізують поняття «месії». По-перше, у СЗ не існує «месії» як чистого і простого поняття. Термін «месія» завжди супроводжується додатком. Найвідомішим є поєднання «помазаник Господній». По-друге, така месіянська постать має другорядне значення в спасительних надіях Ізраїлю, які ми знаходимо в СЗ. Їхній інтерес більше спрямований на спасительний період часу, а не на спасительну особу. Ізраїль очікує на епоху процвітання, яку ознаменує правління Ягве як суверена. Іншими словами, Ізраїль очікує на прихід правління Бога. Якщо Ізраїль чекає на месіянську постать, то це лише особливий приклад есхатології ізраїльтян. По-третє, іншим відносним фактором є надія не лише на одного, а часом на двох месій – світського (царя) і священицького (Зах. 4:14 і Кумран). Таким чином, бачимо різноманіття месіянських надій в Ізраїлі. Ми не будемо тут перераховувати усі можливі значення месії в СЗ, але до вавилонського вигнання (587-537 pp. до Р. Хр.) слово «месія» насправді позначало правлячого царя з дому Давида. Девтерономістична історія (тобто книги від І.Н. до 2 Цар.) використовує назву «месія» на позначення будь-якого царя із дому Давида в минулому, теперішньому або майбутньому Таке спостереження є тут досить вагомим, оскільки Книга Михея, мабуть, пройшла процес девтерономічного редагування. У СЗ месіянські надії в їхній початковій формі виявляються в реакції пророків, як-от Ісая та Михей, на невірність царів із дому Давида. З одного боку, ці пророки дотримувалися віри в Божу обітницю дому Давида, яку озвучив Натан (2 Сам. 7:16); з іншого боку, вони були переконані в падінні ослаблої династії Давида. Михей очікує на судний день для світських правителів Юди, але одночасно вірить, що Ягве дотримається обітниці. Месіянські надії Михея – не результат його розчарування царями в Єрусалимі, а плід його міцної віри у відданість Ягве Своїй обітниці, яку Він дав дому Давида. Теперішній дім Давида зникне з Єрусалиму, але у Віфлеємі, рідному місті царя Давида, Ягве розпочне все спочатку. «А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди, із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання Його, від днів віковічних» (Мих. 5:1).

Загалом ми можемо вважати, що ті СЗ тексти, які НЗ подає як передбачення Ісуса-Месії, насправді є християнським перечитуванням (див. коментар на Мих. 5:2-4; 6:9; 7:11) згідно з екзегетичним методом, який був загальноприйнятий серед євреїв та християн у перші роки християнства, відомий завдяки кумранській громаді (бл. 100 р. до Р. Хр.) і знаний як метод pesher. Він полягає в накладанні СЗ текстів на ту поточну ситуацію, в якій перебуває читач. Таке тлумачення може досить-таки відрізнятися від початкової інтенції автора в його час. З богословського погляду, немає нічого поганого в перечитуванні СЗ та НЗ як однієї книги спільнотою вірних, вважаючи Ісуса Христа остаточним редактором у метафоричному значенні.

е. Богослов’я Девтеро-Михея, Мих. 6-7

У богословських зв’язках Девтеро-Михея (гл. 6-7) із Прото-Михеєм (гл. 1-5) є як схожості, так і відмінності. Дехто називає Девтеро-Михея рапсодією на теми, які заторкував Прото-Михей. Таким чином, суспільна критика Мих. 2:1-5,8-9 і Мих. 3:1-5,10-12, до прикладу, має свого двійника в Мих. 6:10-12 і 7:2-6. Але в Девтеро-Михея нам бракує згадок про брехливість та несправедливість конкретних груп, як-от священиків та пророків, які ми бачимо в Прото-Михея. Межі докорів у Девтеро-Михея є набагато ширшими: «всі чатують на кров, один одного ловлять у сітку» (Мих. 7:2). Закон про відплату з’являється в Мих. 6:13-16. Темрява Мих. 3:6 також присутня в Мих. 7:8, але «Господь мені світло». Зрештою, закон про відплату зламано міцною любов’ю і милосердям Божим (Мих. 7:18-19).

Увага вже не сконцентрована на таких темах, як теофанія, роздуми про правдивих пророків та лжепророків, месіянство і традиція Сіону. З іншого боку, Девтеро-Михеєві притаманний власний богословський аспект, оскільки тут запропоновано кілька нових моментів. Глави 6-7 нагадують нам про девтерономічне богослов’я північно-ізраїльського походження. Це богослов’я, яке Книга Михея поділяє зі своїм сучасником, пророком Осією, є знаним за своє зацікавлення союзом, і в цьому контексті союзу – за свою полеміку супроти ідолопоклонства (Мих. 6:16), за сконцентрованість на історії спасення (Мих. 6:3-5; 7:15), н. п., Вихід, освоєння Обіцяної Землі і заклик жити за умовами союзу (Мих. 6:8). Посилання на вину людей і міцну любов та милосердя Ягве вкінці глави 7 також є характерними для богослов’я Книги Второзаконня. Південно-ізраїльське богослов’я Сіону чи споріднені ідеї, які йому передували і були такими типовими для Книги Ісаї, є базою релігійного життя Прото-Михея (гл. 1-5). Спільнота, що живе в союзі з Господом, яка зберігає живу пам’ять про давні ізраїльські традиції, як це показано в Книзі Второзаконня, виявляється, є характерною для Девтеро-Михея (гл. 6-7). Отож, така двояка духовна спрямованість збігається з основним поділом Книги Михея і підтримує його.

Попередній запис

Пророк Михей і його книга

Пророк Михей Ім’я тіkауа(hи) «Хто є як YНWН» трапляється в СЗ одинадцять разів. Найвідомішим власником цього імени є пророк Михей, ... Читати далі

Наступний запис

Книга пророка Михея і її канонічний контекст

Схожість між Книгою Ісаї та Книгою Михея є відомим фактом. Обидві використовують формулу «того дня» як основний редакторський засіб (Мих. ... Читати далі