Йона проповідує

3:1-3 – Йона посланий до поган

Історія знову розпочинається тими ж словами, що й у главі 1. Ніневія – це дуже велике місто (буквально «велике для Бога»). Великі міста мали в Біблії погану репутацію – міста, які збудував Німрод, включаючи Ніневію, (Бут. 10:12), Вавилон (Бут. 11:4), Содом і Гомору (Бут. 13:10). За Книгою пророка Йони, Ніневія найбільша з них усіх, «на три дні ходи», тут, мабуть, йдеться про периметр міста. Очевидно, зіпсуття в Ніневії сягнуло найвищої міри. Йона заходить у місто, та не йде до його центру. Він проходить лише день і там вперше і востаннє виступає як пророк: «Ще сорок день, і Ніневія буде зруйнована!» Єврейською це не більше, ніж п’ять слів, але вони дуже неоднозначні. Це може означати: ще сорок днів, і Ніневія буде зруйнована. Останнє слово («зруйнувати, перевернути») використовується в цьому значенні щодо Содому і Гомори (Бут. 19:21,25,29). Але воно також використовується в значенні «змінювати» в інших уривках (Вих. 14:5; 1Сам. 10:9). Число сорок на позначення періоду часу також є дуже двозначним у Біблії: часто воно має негативну конотацію (Ґоліят випробовує ізраїльтян протягом сорока днів у 1Сам. 17:16; дощ тривав сорок днів під час великого потопу в Бут. 7:4, і так далі), але багато інших прикладів показують, що він є перехідним періодом перед кращими часами. У Втор. 9:18-19 Мойсей падав ниць перед Господом упродовж сорока днів, постячи і молячись за людей, адже він боявся, що Бог їх знищить. Ніневітяни сприймають послання Йони як заклик до розкаяння і зміни. Але Йона має інше розуміння. Хоча він нарешті виконує свою пророчу місію, він робить це в мінімальний спосіб: він не проходив углиб міста, а був лише на околицях; він проголосив своє послання лише раз і обмежив його до мінімуму. Нічого не було сказано про те, що «їхнє зло прийшло перед лице Моє [Господа]» (1:2); у словах Йони Бога навіть не згадано, лише загибель. Зрозуміло, що Йона має надію на те, що його слова не матимуть жодного ефекту, що ніневітяни продовжуватимуть свої гріховні діяння і згорять, як жителі Содому. Який прорахунок!

3:4-10 – Погани зустрічаються з Йоною

Ніневітяни одразу ж зрозуміли, що Йона проголосив Боже послання, хоча вони не знали, який бог загрожував їм (ніневітяни, як і моряки, ніколи не використовують «Господь», лише – Бог, «Елогім»), Як і моряки, ніневітяни теж мають пророка: їхнього царя. Він бере на себе роль Йони і проголошує піст та покаяння для усього міста, разом із тваринами. Не те, щоб вони були впевнені, що Бог перегляне своє рішення зруйнувати Ніневію. Зовсім ні, проте вони робили усе, що могли, навіть абсурдні речі (одягали тварин у веретища), аби змінити думку Бога. Проте Йона знав, що ніневітяни будуть мати спасення, якщо навернуться (пор. 4:2-3), але він замовчав цю інформацію у своєму пророцтві, адже абсолютно не хотів, щоб ніневітяни це зробили. Він хотів, щоби вони були покарані.

Слова, які використовує цар і ніневітяни, майже буквально такі ж, що й у Йоіла (Йоіл. 2:12-14). Йоіл – це пророк періоду після вигнання, коли було написано Книгу Йони. Здається, ніневітяни розуміли мету пророцтва краще, аніж Йона, який був прихильником незворотности докласичного пророцтва загибелі.

4:1-11 – Йона стає перед Богом

4:1-3 – Йона знову розпочинає свій плач, коли думка Бога змінюється. Він пояснює, чому утік у Таршіш. Він знав, що коли ніневітяни будуть свідомі своєї долі, вони зміняться і будуть порятовані. Дуже іронічним, звісно ж, є те, що Йона у своєму плачі підсумовує п’ять прикмет Бога, за які Бога хвалять у Вих. 34:6-7 і які використовують у заклику про милосердя в Йоіл. 2:13. Йона має власне переконання про спасенне діяння Божих прикмет. Він може і вмерти зараз через те, що його пророцтво не збудеться: він – лжепророк (Втор. 18:21-22). Його ставлення є гротескним у світлі страху смерти, через який він пройшов у нутрі риби. Єремія (32:16-25) та Ілля (1Цар. 19:4) також бажали померти, коли вони вже не могли впоратися зі своїм пророчим завданням. Порівняно з ними, Йона занадто гостро реагує, і в нього зовсім інший мотив. Єремія та Ілля скаржилися, що їхня пророча діяльність була неуспішною, бо ізраїльтяни не дослухалися до їхніх слів. Йона ж хоче померти, бо його місія виявилася успішною, і через Бога.

4:4-5 – Але Бог не є мстивим до Йони. Бог милосердний (4:2), як завжди: Господь лагідно запитує Йону, чи той має причину так сильно злитися. Але Йона не хоче відповідати. Впертий, він покидає Ніневію і чекає в халупці, щоб побачити, що трапиться з містом. Багато коментаторів переміщають 4:5-9 перед 3:10, оскільки вже немає сенсу чекати за містом. Проте, якщо ми пригадаємо, що Йона є літературно пов’язаний із докласичними пророками, то можемо зрозуміти, що ставлення Йони дотичне до цієї традиції, навіть коли він дізнається, що Бог покинув місто. Йона готовий чекати сорок днів, бо пророцтво є пророцтво.

4:6-9 – Бог – хороший педагог. Якщо не працюють слова, може, спрацюють дії. Господь вирощує рицинового куща, щоб прихистити Йону від сонця і втамувати його гіркоту. Остання ціль випливає з першої. Йона радіє тінню рослини; його гнів змінюється щастям. Здається, він зовсім забув про Ніневію. Для Господа цього недостатньо, адже Він хоче, щоб Йона не забув Ніневію, але прийняв її. Бог створює черв’яка, який підточує рослину, і навіть посилає задушливий східний вітер (символ Божого гніву у Вих. 10:13; Іс. 27:8 і Йона 1:4,13). Йона знову стає таким, як на початку цієї глави: сповненим гніву, не через ніневітян, а через те, що жаліє сам себе. Це є очевидним у його реакції на питання Бога у вірші 9. Раніше Йона не відповідав на це питання (в. 3). Тепер, він не може себе стримувати. Він вибухає: «Дуже розлютився я, аж на смерть!».

4:10-11 – Але терпеливість Бога є безкінечною. Історія із кущем стає притчею. Господу жаль ніневітян, як Йоні було жаль куща. Слово «жаль» використовується а інших випадках, щоб вказати на співчуття суб’єкта (Бога чи людини) до людини нижчого статусу або тривогу суб’єкта щодо його власности (Бут. 45:20). Йона вважав рослину своєю власністю, хоч її йому було дано. Чи ж Бог не потурбується про ніневітян, які, як вказує текст, не лише були сотворені Богом, але більше схожі на ізраїльтян, аніж вважав Йона? У місті живе «більше ста двадцяти тисяч душ» (тут використано слово аdат, «людство», що створює зв’язок з історією про сотворення світу); єврейський текст використовує не просту метричну систему, щоб сказати «сто двадцять тисяч», а досить заплутане формулювання, наче автор хоче сказати «дванадцять племен» (як Ізраїля) по десять тисяч (найбільше число у євреїв). «Правий бік» пов’язано із «добром», а «лівий бік» – зі злом у Проп. 10:2. Якщо ніневітяни не знають різниці між добром і злом, чи можуть вони бути відповідальними за свою гріховність (1:1), якщо їм ніхто про неї не каже? Хто, як не пророк, має сказати їм? Бог просить Йону розважити над цим питанням. Але історія має відкритий кінець. Ці відповіді мають надійти від читача.

Попередній запис

Непослух Йони

1:1-3 – Йону послано до поган Господь кличе Йону, аби той йшов у Ніневію. Це покликання можна порівняти із покликанням ... Читати далі

Наступний запис

Основна суть Книги пророка Йони

Головний персонаж цієї книги – не Ніневія, а Йона, який уособлює Ізраїль. Чи прийме Ізраїль неєвреїв, чи піддасться упередженням? Те, ... Читати далі